Розділ 47. Без нього

Софія

Кілька днів в родинному колі допомогли мені заспокоїтись і повернутись до життя. Батьки, звичайно, були шоковані новиною про мою вагітність, проте відреагували саме так, як я й очікувала. Вони запевнили мене, що я можу цілком розраховувати на їх допомогу. Серце зігрівала турбота й підтримка найрідніших. Кілька разів вони разом з Сашком намагались обережно розпитати мене про батька малюка, проте мені було важко розмовляти про Макара, тому я відказувала, що батька в дитини немає. Є тільки я, і я постараюсь дати своїй дитині стільки любові, щоб вона ніколи не відчувала відсутності батька в своєму житті.

Дзвінки від Макара не вщухали, але я жодного разу на них так і не відповіла. Мені було страшно, адже я тепер не знала чого від нього очікувати. Раніше я була переконана, що між нами щирі почуття. Я вірила, що він кохає мене так само як і я його, а виявилось... Його “між нами все скінчено” досі лунає в моїй голові. Кожного разу як заплющую очі, то чую як він промовляє ці колючі слова своїм холодним голосом.

Тому кожен його дзвінок здавався мені загрозою. Він знав про крадіжку. І тепер його нічого не стримувало, аби здати мене в поліцію. Мені було страшно від однієї лише думки, що після народження малюка нас можуть розлучити, якщо я опинюсь за гратами. Тепер я мала піклуватись не лише за свою безпеку, але й за безпеку своєї крихітки. Тому, викинувши стару сім-карту, я сподівалась, що у Макара буде менше шансів мене знайти.

Але залишалось ще змінити квартиру, адже він міг і там мене знайти. Підходжу до брата з телефоном в руках і показую фото квартири, яку знайшла в інтернеті.

- Дивись яка простора, ще й близько до твого університету.

Сашко неохоче відволікається від тарілки маминого борщу, і кидає на мене здивований погляд:

- Навіщо ти квартири переглядаєш? У нас же договір на оренду квартири ще півроку дійсний.

Розумію його збентеження. Але намагаюсь якось аргументувати свої дії:

- Ти ж сам казав, що вона тобі не подобається. Сусіди сварливі. От я й вирішила, чому б нам не переїхати?

Сашко продовжує наминати обід, про щось насуплено задумавшись. Потім відставляє пусту тарілку і кидає на мене серйозний погляд:

- Може ти краще у батьків залишишся на деякий час?

- Навіщо?

- Ну а що тобі робити в місті? Відпочивай, набирайся сил.

Мене дивують його слова, адже я не планувала сидіти й нічого не робити:

- Слухай, я не збираюсь всі дев'ять місяців сидіти на шиї у батьків. Я можу знайти роботу, принаймні на наступні пів року точно.

- Навіть не думай, - суворо відмовляє, - ти дійсно збираєшся продовжувати носити тарілки серед п'яного натовпу?! Сістер, забудь про це!

Я й не сподівалась повертатись на стару роботу. Але розуміла, що гроші потрібні. Кілька днів моя голова була зайнята роздумами й ідея, чим я можу заробляти на життя, прийшла сама собою, коли перебирала у батьків свої старі речі:

- Не обов'язково працювати офіціанткою. У мене досі дзеркальний фотоапарат лежить. Пам'ятаєш, я захоплювалась фотографією? Здається, у мене непогано виходило. Можна пройти курси і спробувати себе в чомусь новому.

Брат замислюється, а потім сумно відповідає:

- Не знаю.

- Сашко, я ж не зможу сидіти в чотирьох стінах і просто чекати на народження дитини, - намагаюсь переконати його.

Він розуміє, що я права. Почавши заробляти з ранніх років, я навчилась розраховувати лише на себе. І тепер я просто не могла дозволити собі бути тягарем на шиї своєї сім'ї. До того ж, коли малюк з'явиться на світ, я вже не зможу приділяти роботі достатньо часу, а гроші зайвими точно не будуть. І хоч в мене досі лежала картка, яку мені дав Макар на власні витрати, але я навіть не допускала думки скористатись нею.

- Ти ж не відчепишся?! - напружено питає Сашко, втомлено видихаючи, наче розуміючи, що він не виграє в цій суперечці.

- Звичайно, - коротко всміхаюсь, радіючи своїй маленькій перемозі.

- Ну добре, - встає з-за столу, - домовляйся за квартиру. Я поїду в місто збирати речі... Тільки я сам все перевезу! Не вистачало тобі ще торби важкі тягати, - намагається надати своєму голосу суворості.

А я всміхаюсь ще ширше, відчуваючи турботу брата. Моя вагітність вплинула й на нього теж. Він став більш серйозним і розсудливим. Нарешті, він почав відчувати певну відповідальність за свої слова й вчинки.

Життя змінювалось шаленим вихром. Переїзд в нову оселю, нова робота, курси, на яких я навчалась мистецтву фотографії, планові обстеження, живіт який ріс з кожним днем... все це допомогло мені встояти на ногах і навіть рухатись вперед. Я розуміла, що маю це робити не лише заради себе, але й заради малюка. Але не дивлячись на те, наскільки були завантажені мої дні, я ненавиділи ночі. Бо кожного разу, коли я залишалась сама, лягаючи спати, мої думки повертали мене до того, хто залишив від серця лише купу уламків. Я згадувала його міцну статуру, впевнений голос, глибокі, як безкраїй океан, очі. Я сумувала. Мені так хотілось загорнутись в його теплі обійми, бо це почуття не порівняти ні з чим. Я й досі його кохала... Боліло. В грудях страшенно палало, коли я пригадувала нашу останню зустріч. Це був не той Макар, якого я знала... це був не той турботливий і ніжний чоловік, що пригортав мене до себе кожної ночі і зачаровано дивився на мене при кожній нашій зустрічі. Можливо, я сама вигадала собі, що він може бути таким?

Адже на якийсь час я зовсім забула, що насправді він Адвокат. Чоловік, що має безмежну владу і авторитет. Чоловік, що має те, що хоче. А коли не хоче... просто викидає цю людину зі свого життя. Але цього разу йому навіть покоївка не знадобилась, він власноруч викинув мене... просто як непотріб.

Кілька разів я намагалась уявити, що було б, якби я зізналась йому в вагітності. Але кожного разу мої роздуми приходили до одного висновку — це б не допомогло. Я не втримала б його вагітністю. Та й навіщо? У них з Іриною складні стосунки. Вони не можуть бути разом, бо їм стає нудно, але й нарізно бути не можуть. От тільки прикро, що в своїх любовних іграх вони використовують інших. Колишній наречений Ірини, я, а ще скільки дівчат до мене. Скільки людей постраждало від їх ігор?