Розділ 45. Не сама

Перебуваючи ніби в якомусь вакуумі, я підіймаюсь сходами до своєї квартири. Майже не пам'ятаю як дісталась додому. Ні розгублені погляди перехожих, ні холодний вітер, ні безкінечні потоки машин, не могли привести мене до тями. Здавалось, я виплакала всі сльози дорогою додому. Серце розривалось від розгубленості, болю і зради. Воно просто відмовлялось вірити у все, що я почула в квартирі Макара.

Як тільки опиняюсь вдома і зачиняю за собою двері, з сусідньої кімнати лунає голос брата:

- Сонь! - голосно гукає, аби я почула, - мама дзвонила. Ображається, що ми про них з батьком забули. Може на вихідних з'їздимо, навідаємо їх?

Його голос лунає десь вдалечині. В голові порожнеча. Я навіть не одразу розумію, що він очікує на мою відповідь. Або я просто втратила здатність розмовляти.

Так і не дочекавшись на мою відповідь, Сашко крокує в коридор:

- Сістер... - збирається щось сказати, але замовкає як тільки бачить мене.

Я просто стою, дивлячись перед собою і навіть не помічаю, як по щоках знову нестримними струмками стікають сльози. Впираюсь спиною в двері, як в єдину опору, яка здатна втримати моє тіло, адже ноги, здається, зараз не витримають і я безсила впаду додолу.

- Сонь... - його занепокоєний голос лунає ближче.

Тільки зараз я помічаю, що Сашко підійшов впритул до мене. Дивлюсь на нього і єдине, що зможу зробити - це впасти в його обійми.

Втискаюсь в груди брата і не можу стримати ридань. Він обережно загортає мене в обійми, ніби я кришталева, тим самим заземляючи мене і допомагаючи відчувати землю під ногами.

Навіть не знаю як довго ми простояли в обіймах один одного. Лише коли я виплакала чергову порцію сліз, то змогла відірвати обличчя від його грудей.

Підіймаю очі на брата і помічаю наскільки напружене його обличчя.

- Це через твого адвоката? - відчуваю лють в його голосі, хоча він намагається стримуватись і не лякати мене своїм гнівом.

- Я не хочу про нього говорити... - ледь чутно відповідаю, бо голос кудись зник.

- Що він зробив? - продовжує напружено розпитувати.

- Сашко... давай не зараз, - намагаюсь вмовити брата припинити цю розмову.

Віддаляюсь від нього і прямую в ванну. Обличчя палає так, що хочу вмитися холодною водою. Кілька хвилин на самоті і прохолодні каплі на обличчі трохи вгамовують палаючу біль в грудях.

Як тільки виходжу з ванної, майже одразу врізаюсь в брата, що чекав мене під дверима. Він міцно зв'язав руки на грудях і окинув мене насупленим поглядом, як тільки я опинилась перед ним.

- Як мені його знайти?! - суворо питає.

- Сашко, припини, - відказую і прямую в кімнату.

- Якщо ти не хочеш мені розказувати, що він зробив, я сам його запитаю! - на його обличчі з'являється крива гримаса, яка підказує мені, що він щось замислив, - заодно і познайомимось.

Мене лякають слова брата. Я знаю його запальний характер. Він завжди рубає згаряча, а потім ми разом вирішуємо його проблеми. Проте, зараз це стосується лише мене і Макара і я не хочу щоб Сашко втручався в наші стосунки.

- Я тебе прошу, заспокойся, - відказую.

- Як я можу заспокоїтись, коли ти приходиш в такому стані? - він замовкає, ніби підбираючи слова, - він тебе скривдив? Зробив тобі боляче?

Я розумію, що якщо я зараз хоча б щось не розповім братові, він сам все додумає і помчить розбиратись з кривдником. А мені цього хотілося б найменше.

Опускаюсь на диван, запрошуючи його поглядом зробити те ж саме. Але він вже настільки напружений, що всидіти точно не зможе, лише коротко відмовляє:

- Я постою.

Втомлено видихаю. Мені потрібно якось підібрати слова, але мозок абсолютно не працює, ніби всі думки вивітрилися.

- Сашко, пообіцяй мені, що ти не будеш втручатись, - прошу його наполегливим голосом.

- Сістер, я не...

- Я розумію, що ти хвилюєшся, але це моє життя, - перебиваю його, - все, про що я тебе прошу - це не втручатись.

Він стискає губи, невдоволений моїм проханням. Я знаю, що йому важко погодитись, однак я не хочу, аби він наламав зараз дров, з якими в черговий раз доведеться розбиратись мені. Адже Макар — впливовий адвокат. І навіть якщо мій брат не втримається і без бійки не обійдеться, це може йому дуже дорого коштувати, можливо навіть свободи.

- Добре, - напружено видихає і огортає мене невдоволеним поглядом.

- Дякую, - відповідаю, знаючи як йому було непросто погодитись на моє прохання.

- То, що сталось? - голос Сашка стає більш м'яким.

Опускаю очі. Я й сама не розумію що сталось. Мені здавалось, що я прямую на зустріч з коханим, який чекає на мене, а виявилось...

- У нього інша, - ледь знаходжу сили, аби промовити.

- І все?! - роздратовано вигукує брат.

Він опановує емоції і сідає на підлогу біля моїх ніг. Кладе лікті мені на коліна, впираючи обличчя на руки. Він заглядає знизу в моє обличчя і я помічаю жалість в його очах:

- Сістер, та ти лише подивись на себе! Ти ж красуня! Він цілковитий йолоп, якщо не розуміє як йому пощастило!

Сумно всміхаюсь від його слів, а він продовжує:

- Та в тебе таких як він, буде скільки захочеш! Навіть кращих за нього! От тільки з таким заплаканим обличчям шансів в тебе небагато, - намагається збадьорити мене жартами, - завтра приведемо тебе трохи в порядок і все! Тільки вийдеш з дому, і всі біля твоїх ніг!

Навіть попри занепокоєність в голосі, він намагається розважити мене. І в цей момент мені стає тепло на душі. Я відчуваю, що не сама. Огортаю брата теплим поглядом, намагаючись подякувати йому за підтримку.

- От бачиш, ти навіть не втратила здатність всміхатись! - усміхнено зауважує, задоволений тим, що йому вдалось мене трохи відволікти.

І цей момент мені здається ідеальним, аби зізнатись:

- Я вагітна.

Обличчя Сашка в одну секунду стає кам'яним, таким блідим, що я не розумію, що коється в його голові. Він випрямляється і якийсь час взагалі нічого не говорить. Лише мовчки кліпає на мене очима. А я не знаю, що додати. Я й сама не до кінця розумію, що означає моя вагітність. Адже я летіла на крилах, аби розповісти Макару цю новину. От тільки тепер моя радість, хвилювання і здивування змінились на звичайну розгубленість, що боляче колить в грудях.