Розділ 44. Вирване серце

Я чув її голос, чув її кроки. Мені навіть здавалось, що кімната наповнилась її ароматом. Але чого я не міг, так це дивитись на неї. Мені хотілось поставити на паузу своє життя і добряче подумати що робити далі. Проте, в мене не було цього часу. Ірина з самого порогу почала розігрувати спектакль про наше з нею примирення. А мені було гидко від однієї лише думки, що своїми словами вона робить Соні боляче.

Мені потрібен був час. Мені потрібно було знайти цього клятого Валета... я картав себе, що досі не розшукав його. Подумки звинувачував себе в тому, що потрібно було наполегливіше шукати. Підключати не тільки свої зв'язки, але й всіх! Потрібно було всю країну перевернути, але знайти ту бісову каблучку, і тоді мені не довелось би зараз розривати своє серце на шматки.

Крізь рій думок чую як розгубленим голосом Соня промовляє моє ім'я. Дідько! В мене просто не вистачить сил... здається, я зараз зірвусь і просто зітру Ірину в порошок. Бо саме через неї я змушений зробити своїй дівчинці боляче... Але, до біса... потім поясню все Соні і, сподіваюсь, вона зрозуміє, сподіваюсь, вона мене пробачить... А зараз все, що мені потрібно — це переконатись в тому, що справа не потрапить до поліції.

Повертаю очі на неї... розгублена, пригнічена... я бачу як її довіра до мене зникає, ніби крихти пісочного годинника. Дідько! Дівчинко, не дивись так на мене... бо я не зможу сказати те, що повинен! Від її погляду все стискається в грудях. Жоден виступ у суді не змушував мене так нервувати. Жодна зустріч з найжорстокішими злочинцями не лякала мене так, як думка, що я маю зараз розбити їй серце. Пробач, дівчинко... Але зараз це потрібно. Я все вирішу найближчим часом, але поки маю бути впевненим, що ти не опинишся за гратами.

- Соню, тобі краще піти. Між нами все скінчено, - намагаюсь сказати це якось м'якіше.

В мене ніколи не було проблем, аби підібрати потрібні слова. Робота навчила мене перекручувати все в свою користь. От тільки як можна підібрати правильні слова, аби розбити серце коханій людині? Як можна зробити це не так боляче?

Тільки зараз я розумію наскільки вона мені дорога... і мені неймовірно важко бачити сльози, що бринять в її очах від моїх слів. Відвертаюсь, аби не зірватись. Аби не заперечити дурню яку сказав, аби не виставити Іру з квартири... Тримаюсь з останніх сил. Лише одна думка допомагає мені стримуватись - якщо зірвусь і зроблю це... що буде далі? Це стерво неодмінно виконає свої погрози. А я не можу зруйнувати життя Соні, навіть якщо заради цього потрібно зробити їй боляче.

Потужний гуркіт дверей переконує, що моя дівчинка не витримала і вискочила з квартири. Втомлено видихаю. Тепер мені немає сенсу приховувати погляд. Навпаки, мені хочеться спопелити це стерво, що стоїть біля дверей і уважно дивиться на мене.

- Задоволена? - навіть не приховую своєї зневаги до неї.

- Так, - гордовито лунає її голос, проте радості я в ній не бачу.

- Мені потрібні всі докази проти Соні — і копії, і оригінали... і ще ім'я твого детектива, - суворо вимагаю.

- Може, хоча б на побачення мене запросиш? - невдоволено питає, - все ж таки, ми тепер разом.

Дратує мене своїми іграми. Вона дійсно настільки наївна, якщо вирішила, що може мною командувати? Досить з мене цього, треба ставити її на місце! Зриваюсь з місця і впевнено крокую до неї. В очах бачу страх. Вона обережно робить пару кроків назад. Але я не даю їй відступити. Втискаю в двері, не даючи змоги вибратись з моєї хватки:

- Чого тікаєш? - всміхаюсь, - хіба ти не цього хотіла?

Її очі перелякано бігають по моєму обличчю, наче вона не впізнає мене:

- Макар, ти мене лякаєш... - промовляє тремтячим голосом.

- А ти думала, я стану слухняно стрибати під твою дудку? - шиплю їй в обличчя, - ти досі жива лише завдяки своєму батькові! Не думай, що твій шантаж не матиме наслідків!

Їй страшно. Зіниці її очей перелякано бігають зі сторони в сторону. Адже вона ніколи не бачила мене в такому стані. Я й ніколи не дозволяв собі бути таким. Здебільшого, я стриманий, іноді навіть занадто зверхній і беземоційний. Але вона зачепила за живе. Змусила мене зробити боляче близькій людині... і якби не Петро Миколайович, я б не подивився, що це моя колишня, що це жінка... мене б нічого не зупинило провчити ту, що вирішила загнати мене під свій каблук.

- Я принесу тобі докази... завтра... - тремтячим голосом промовляє.

- Всі! - розлючено гарчу.

- Так, я принесу все, що в мене є...

Відпускаю її, почувши те, що хотів. Відвертаюсь, аби не бачити її, бо навіть дивитись на неї стає огидно. Віддаляючись від неї, чую за спиною:

- Ти раніше не був таким...

Всміхаюсь. Наскільки наївні створіння жінки! Навіть якщо ми спали пару років, це не означає, що вона знає який я насправді. Але ж вона вирішила, що прекрасно мене знає, створила образ, в який сама ж і закохалась. Знала б вона, чим я займаюсь, окрім роботи в суді, навряд чи б була настільки закохана в мене...

- А може ти просто погано мене знаєш?! - всміхаюсь, прямуючи до свого невеличкого бару.

Відкриваю шафку і дістаю пляшку міцного алкоголю. Беру склянку і прямую на диван. Наливаю трохи алкоголю і залпом випиваю. Готовий зробити все, що завгодно, аби загасити пожежу в грудях.

Поставивши поруч пустий келих, я знову наповнюю його алкоголем, споглядаючи як Ірина несміливо наближається до мене. Вона мовчки слідкує за моїми рухами. А коли я підношу келих до губ, аби зробити черговий ковток пекучого напою, вона промовляє:

- Можна я залишусь?

Підводжу очі на неї і не впізнаю. Де поділась її зухвалість і самовпевненість? Мабуть, я добряче її налякав своєю злістю. Але навіть попри це, вона все одно бажає бути зі мною. Всміхаюсь від абсурдності ситуації:

- Байдуже, - знаю, що їй буде боляче це почути, але мені хочеться завдати їй болю, бо у самого в грудях все болить.

Я не вмію терпіти і не хочу стримуватись зараз. Якщо вона хотіла бути зі мною, нехай насолоджується моїм щирим ставленням до неї. Раніше вона просто дратувала мене своєю наполегливістю, проте я ніколи не зневажав її і поводився гідно з нею. Але своїм шантажем, своїми погрозами вона зруйнувала все світле, що колись було між нами і тепер я не відчуваю нічого, окрім ненависті і нестримної люті по відношенню до цієї жінки.