Розділ 41. На крилах

Ніби на крилах я лечу додому, аби виглядати гарно перед майбутньою зустріччю. Я й сама, мабуть, погано усвідомлюю, що вагітна. Мене переповнюють такі почуття, що важко описати — збентеження, радість, хвилювання, коли думаю як це сприйме Макар.

Залітаючи в квартиру, навіть не сварю Сашка за гучну музику, як роблю це завжди. Зараз це просто не важливо, бо я повністю заглиблена в свої думки.

Приймаю душ, висушую волосся і вдягаю теплу в'язану сукню, яка є і зручною і пікантною водночас, відкриваючи огляд на згини моєї фігури і привертаючи увагу оголеним плечем. Розпускаю волосся, що невагомо розсипається на плечі. Легкий макіяж. А може не варто? Я все ж таки, я вагітна... всміхаюсь сама собі. Я уявлення не маю, що можна вагітним, а від чого варто відмовитись. Чула, що в цьому чарівному стані жінки повністю змінюють своє життя, відмовляючись від звичних справ і речей, що раніше були буденними. Як же багато нового мені ще доведеться дізнатись про вагітність...

Милуюсь своїм відображенням в дзеркалі і всміхаюсь. Впевнена, Макару сподобається.

- Якщо тебе не буде до ранку, то я влаштую сьогодні вечірку, - всміхається Сашко, коли виходить в коридор, оглядаючи мене уважним поглядом.

- Спробуй, - всміхаюсь, - Антоніна Петрівна, що живе знизу, швидко твою гулянку прикрутить.

- Ой, то страшна жінка, - роздратовано промовляє, - вона мені досі пригадує своє борошно кожного разу, як мене бачить.

- Яке борошно?

- Я, бачте, зіпсував її борошно, що вона зберігала на балконі, коли газував своїм мотоциклом під її вікнами... - кривиться.

А я не можу втримати сміху:

- Ну от бачиш, а ти ще й вечірками бідну жіночку хочеш добити.

- Не перебільшуй! Ця жіночка сама кого хочеш доб'є. Вона й так весь будинок в страху тримає!

- Проте в будинку порядок, - відказую.

- Ага, - всміхається й змінює тему розмови, - то ти, як завжди, до ранку?

- Як завжди, - повторюю і сама радію усвідомленню того, наскільки наші зустрічі з Макаром стали стабільними, - все, бувай, я побігла.

Чмокаю брата і вже збираюсь виходити за двері, але його голос змушує мене обернутись.

- Треба нам якось з твоїм адвокатом зустрітись, потеревенити.

- З чого б це? - дивуюсь словам брата, - він же тобі не подобався.

- Він може і зараз мені не подобається, але ще ніхто не робив мою сестру такою щасливою...

Здається, моя посмішка розтягнулась так, що ширшою вона бути просто не може. Його бажання познайомитись ближче з Макаром - це саме те, про що я мріяла. Але навіть не могла усвідомити, що мій брат вже настільки дорослий і готовий навіть поступитися своїми переконаннями заради мене.

Я дарую йому теплий погляд і посмішку в знак подяки за його слова. Сашко правий, я відчуваю себе такою щасливою, якою ще ніколи не була. Особливо зараз, коли я знаю, що в мені росте маленьке життя... і я хочу щоб Макар був першим, хто про це дізнається. Саме тому я і не зізналась братові про свій цікавий стан, хоча хотілось.

Мчу до квартири Макара, сповнена хвилювання. Я змусила його чекати на мене пару годин, але впевнена, що тим самим наша зустріч стане ще більш солодшою.

Заходжу в фойє елітного комплексу, де мене вже добре знає охорона, тому без проблем пропускають. Підіймаюсь на потрібний поверх і виходжу з ліфта, крокуючи в напрямку потрібних дверей. Проте, чим ближче я підходжу, тим більше хвилювання огортає мене. Я вмовляю себе бути більш терплячою і не зізнатись в своїй вагітності одразу ж, з порогу. Хоча, так і хочеться вигукнути це і кинутись в обійми Макара.

Я навіть не допускаю думки, що він буде не радий. Чомусь я навіть не можу уявити, що його реакція буде відрізнятись від моєї. Так, він зациклений на своїй роботі, піклується про свою репутацію. Але ж діти - це прекрасно! До того ж, створення сім'ї може ще краще посприяти його репутації. Адже саме для цього він і затіяв цю аферу з одруженням — аби виглядати більш серйозним і відповідальним в очах колег. Мати дитину — це ж найбільша відповідальність, з чоловіком у якого сім'я набагато надійніше вести справи!

Я уявлення не маю про специфіку роботи Макара, проте саме такі думки втішають мене і переконують, що він має зрадіти моїй новині.

Стискаючи долоні в нервову тремтінні, я коротко стукаю в двері. Секунди очікування тягнуться неймовірно довго. Коли я чую звук замку, що відчиняється, мені здається це відбувається так довго, що несила чекати. Терпіння на межі. Впевнена, коли він відкриє двері, я вже точно не втримаюсь і кинусь в його обійми.

Але коли двері повільно відкриваються, мої ноги прикипають до підлоги. Вся моя внутрішня ейфорія випаровується, ніби її й не було. Адже мене огортає справжній шок.

Широко розчинивши двері, переді мною стоїть Ірина, оцінюючи зверхнім поглядом і хижо всміхнувшись:

- Ну заходь, якщо прийшла...