Розділ 36. Серед своїх

Прокинувшись раніше будильника, я поспіхом почала готуватись і наводити красу. Хвилювання переповнювало, адже сьогодні я мала познайомитись з друзями Макара. На додачу, це були не просто дружні посиденьки, а весілля. І для мене було вкрай важливо справити гарне враження на його друзів.

Тому весь вчорашній день я провела в пошуку ідеальної сукні для свята. І, здається, мені вдалось її знайти. Вишукана шовкова сукня кольору соковитого лимону ідеально підкреслювала мою фігуру. Відкрита спина і великий розріз вздовж всієї довжини ноги надавали пікантності вбранню. В уяві я вже малювала наповнені бажанням очі Макара. І саме такого ефекту я очікувала від свого зовнішнього вигляду.

Складаю в сумочку мінімальний набір косметики і прощаюсь з Сашком, що проводжає мене, стоячи в коридорі. Він невдоволено оглядає мій образ. Проте нічого не говорить, ніби змирившись з тим, що немає сенсу повчати мене. Або просто більше не хоче сваритись.

Виходжу з будинку і одразу сідаю в біле спортивне авто, що припарковано біля під'їзду. Макар розслаблено сидить за кермом і уважно слідкує за тим, як я сідаю в машину. Трохи заплутавшись в своїй довгій сукні, я намагаюсь розрівняти її, аби не пом'яти.

- Привіт, - промовляю збитим голосом, - вибач, що забарилась. Можемо їхати.

- Навряд, - низький голос привертає мою увагу.

Підіймаю очі і збентежено дивлюсь на нього. Він так і продовжує нерухомо сидіти, не зводячи з мене очей.

- Щось не так? - здивовано питаю.

Макар нахиляється до мене настільки близько, що між нашими обличчями залишаються лічені міліметри. Обпікає шкіру своїм гарячим диханням:

- Ти дещо забула, - легкий натяк на усмішку з'являється на його губах.

І в наступну мить він палко цілує мене. Так повільно і гаряче, ніби намагається розтягнути момент якомога довше.

Його поцілунок на якийсь час змусив мене забути про внутрішнє хвилювання. Моє дихання збилось, а перед очима все пливло, коли він розімкнув наші вуста й відсторонився від мене.

- Ось тепер можемо їхати, - задоволена посмішка осяяла його обличчя.

В грудях все стиснулось. Цей чоловік — цілковита провокація. Я ніколи не знаю чого від нього очікувати. Так сталось і зараз. Напружена і схвильована, я не одразу зрозуміла що він мав на увазі. І лише зараз до мене прийшло усвідомлення того, що йому просто не вистачало поцілунку.

Всміхаюсь йому у відповідь, споглядаючи як він розслаблено заводить двигун і виїжджає з двору.

- Ти якась напружена, - зауважує, кинувши на мене короткий погляд.

Мабуть це дійсно важко приховати. Але на фоні спокійного і врівноваженого Макара, я виглядаю як оголений дріт.

- Трохи хвилююсь, - коротко відповідаю.

- Повір, там не потрібно ні на кого справляти враження. Будуть лише свої.

- Це якраз і бентежить.

- Вони не такі страшні, як може здатись на перший погляд. До того ж, ти вже з ними бачилась в клубі.

Я пригадую нашу зустріч, коли я обслуговувала столик, за яким Макар відпочивав з друзями.

- Здається пригадую, - намагаюсь уявити в спогадах зовнішність його друзів, - один з них був з довгим волоссям і в татуюваннях, а інший — брюнет, з яким я спілкувалась.

- Вірно. Так от той, що в татуюваннях - це Шторм, саме він сьогодні наречений.

- Шторм? - дивуюсь, розуміючи що це скоріш за все прізвисько, - а ім'я в нього є?

Макара смішить моє питання і він відповідає:

- Є, але він надає перевагу щоб його називали саме Штормом.

- Цікаво. А як щодо нареченої?

- З Лілею все простіше, - всміхається, - хоча Вал її досі називає полковником Шторма.

- Вона військова? - цікавлюсь.

- Ні, просто раніше працювала в поліції. Але коли зустрічаєшся з кримінальним авторитетом міста, нелегко виконувати обов'язки поліцейської.

- Цікаві в тебе друзі, - задумливо промовляю.

І тільки останні слова Макара нагадують мені, що він той самий Адвокат, ім'я якого досить відоме в кримінальних кругах. Отже і друзі в нього такі ж самі. Раніше я навіть не задумувалась про те, яким може бути його близьке оточення. Мабуть, я забагато зустрічалась з його колегами, тому й уявити не могла, що прямуватиму на весілля до кримінального авторитета.

Ніби відчувши мою напругу, Макар уважно подивився на мене і серйозно промовив:

- Соню, не варто боятись. Тобі нічого не загрожує.

Коротко всміхаюсь йому. Решту дороги він продовжує розказувати мені про своїх друзів і я дивуюсь в наскільки цікаве суспільство я прямую. На диво, його розповіді працюють на мене, наче заспокійливе. Дізнавшись більше про оточення Макара, я відчуваю себе більш підготовленою до майбутнього знайомства.

Авто в'їжджає в розкішний заміський комплекс. Щойно ми виходимо з машини, свіжий весняний аромат зелені вдаряє в ніс. Сонечко пригріває і спів пташок лунає навколо. Мені так подобається серед цього лісу, що я милуюсь природою навколо і помічаю, що Макар підійшов до мене, лише коли він торкається моєї долоні.

- Ходімо? - огортає мене теплим підбадьорюючим поглядом.

Ми підіймаємось в комплекс сходами. Макар розчиняє переді мною двері і ми опиняємось в невеличкому фойє, після чого прямуємо до ресторану. Як тільки входимо всередину, погляди всіх присутніх падають на нас. Кілька невеличких груп гостей стоять і розмовляють про щось своє. Макар лише на мить зупиняється, після чого веде мене осторонь. Я помічаю як впевненою ходою до нас прямує гарно вбраний брюнет. Саме в ньому я впізнаю того чоловіка, якого бачила з Макаром в клубі.

- Привіт, друже, - вітається Макар, - знайомся, це Софія.

- Привіт, дуже приємно. Вал, - чоловік доброзичливо всміхається мені, - але ми здається вже заочно знайомі.

- Так, бачились, - всміхаюсь у відповідь.

- Ну і що тут відбувається? - Макар невдоволено оглядає зал, - чому так нудно?

Вал хлопає Макара по плечу, ніби жартома сварить за його коментар:

- Все тільки починається. Гості ще збираються, тому не поспішай. Чи ти зібрався ще працювати сьогодні?