Розділ 35. Ранок

Крізь сон відчуваю як вологі губи прокладають доріжку від плеча до шиї. Не можу не всміхатись, коли вловлюю цю ніжність. В голові одразу ж виринають спогади вчорашньої ночі. Я відчуваю себе розпусною, сміливою, і це відчуття мені неймовірно подобається. Мені здається цей чоловік розбудив в мені справжню жінку, що спала всередині багато років.

- Котра година? - питаю сонним голосом, бо несила розплющені очі.

- Ще рано, спи. Але мені вже час.

Його слова вмить руйнують солодкий момент. Я розплющую очі і вдивляюсь в його сонне обличчя, прикрашене ледь помітною посмішкою:

- Може затримаєшся? - з надією в голосі питаю, бо просто не сила його відпускати.

Усмішка на його обличчі стає ширшою:

- Ну якщо ти наполягаєш, можу трохи затриматись.

Його гарячі долоні обпікають шкіру на стегнах, коли він притягує мене ближче до себе. Огортаю його широкі груди. Ми лежимо на боку вдивляючись в обличчя один одного.

- Дякую, - полегшено видихаю, хоча й досі відчуваю смуток, що він скоро піде.

- Що тебе засмутило? - зацікавлено роздивляється, ніби шукає причину мого смутку на моєму обличчі.

Чи то мені важко приховувати справжні емоції, чи то я для нього наче відкрита книга...

- Ти забагато працюєш, - відверто відповідаю.

Схоже, він розуміє мої справжні почуття. І це не може не тішити його. Коротко всміхнувшись, він промовляє:

- Маю сьогодні завершити всі справи, аби наступні пару днів влаштувати собі вихідні.

- Звучить чудово. І які в тебе плани на вихідні? - обережно цікавлюсь.

Він на мить задумується і його посмішка стає ширшою:

- Забути про всі справи, відпочивати і одружити друга, - з інтригою в голосі відповідає.

- У твого друга весілля? - здивовано питаю.

- Так. Завтра. І ти йдеш зі мною.

Тільки зараз я пригадую, хто ми один одному. Розумію, що завтра буде черговий день, коли мені треба буде вкотре грати наречену адвоката Ольховського.

- Мені знову доведеться рекламувати тебе? - цікавлюсь.

- Ні, - сміється з моїх слів, - в цьому колі навіть якщо ти розкажеш казочки який я чудовий, тобі все одно ніхто не повірить.

Мої брови здивовано здіймаються в гору, а він продовжує:

- Там будуть лише свої. Тому грати не потрібно. Просто проведемо добре час і відпочинимо.

Здавалось, що я мала б розслабитись, бо мені вже не доведеться відчувати себе наче в тераріумі, не доведеться зустрічатись з заможними адвокатами і оспівувати Макара. Однак, думка про те, що він збирається познайомити мене з найближчими людьми, захоплювала і лякала водночас.

- Ти проти? - лунає його голос, змушуючи мене виринути з думок.

- Ні, просто... - намагаюсь сформулювати думки, - це якось незвично. Навіщо ти тоді взагалі мене береш з собою?

Моє питання дивує його. Він тягнеться долонею до моєї щоки і притягує моє обличчя ближче до себе:

- Бо я хочу провести час з тобою і зі своїми друзями.

Всміхаюсь йому у відповідь. Проте йому не вдалось мене заспокоїти. Навпаки. Я починаю нервувати перед зустріччю з його друзями. Проте, його бажання проводити більше часу зі мною, настільки зігріває моє серце, що я ледь втримуюсь, аби не стрибати від радості. Адже я хочу цього не менше, а може навіть набагато більше.

Ми ще деякий час ніжимось в обіймах один одного, після чого я насилу відпускаю Макара. Як тільки він виходить з квартири, залишивши на губах палкий поцілунок, я відчуваю порожнечу. Мені хочеться не відпускати його, хочеться постійно бути поруч, і насолоджуватись кожною секундою в його обіймах. Без нього холодно і порожньо. Схоже, я стала аж занадто залежною від нього. Однак мене це не лякає. Бо мені здається, що мої почуття взаємні, і він відчуває те ж саме.

Двері сусідньої кімнати відчиняються і сонний Сашко прямує до ванної:

- Випровадила? - з докором в голосі питає.

- Сашко! - сварю його, бо вже відчуваю його незадоволення.

- Тільки не кажи що це був той адвокат...

- А навіть якщо й він, - ображено зауважую, - яка тобі різниця?

- Я за тебе переживаю, дурненька, - зупиняється біля мене і уважно вдивляється в обличчя, - ти нічого про нього не знаєш. От тільки по очах бачу, що втріскалась по самі вуха.

- Навіть якщо так! - ображено відповідаю, - Що, мені не можна вже й закохатись?

- Закохатись то можна. От тільки чому в тебе інших кандидатур не знайшлось?

- Чим він тобі так не догодив?

- Мутний він. Я намагався дізнатись про нього більше, але якось все незрозуміло. І з законом у нього все чисто, і кримінал його прикриває. Так не буває.

Кривлюсь від його зауваження. Я, на відміну від нього, розумію чому саме так. От тільки Сашкові не варто знати що Макар і є той самий Адвокат.

- Тобі зайнятись нічим? - стараюсь вгамувати образу, хоча вона проникає в кожне моє слово, - краще б до сесії готувався.

Він стискає вуста в одну тонку лінію. Бачу, що починає злитись, тому і нападає у відповідь:

- А ти чому днями вдома стирчиш? У відпустку пішла?

- Так, - сумно зітхаю, - пішла.

- Чи звільнили? - примружує очі.

- Не переживай, гроші в нас на квартиру є, - одразу ж заспокоюю його.

Проте моя відповідь не задовольняє його цікавість:

- Сонь, - помічаю хвилювання в його очах, коли він робить крок до мене, - що відбувається?

Я бачу як Сашко переживає за мене. Я ніколи раніше не брехала братові. І нічого не приховувала від нього. Напевно тому, що нічого було й приховувати. Однак, я знала його запальний характер. Знала, що він не злюбив Макара з їх першої зустрічі, коли той розшукував мене. І мені не хотілось, щоб він остаточно зненавидів його, дізнавшись хто Макар насправді і наскільки наші з ним стосунки заплутані.

Мені здалось кращою ідею познайомити Сашка ближче з Макаром, а потім вже зізнатись у всьому. Можливо, коли б він краще розпізнав Макара, він би не був таким суворим до нього.