Розділ 31. Відверто

Мені здавалось, що я ніколи не вирину з його обіймів. Але бути затиснутою між міцним торсом Макара і кермом виявилось не дуже зручно. Випрямляюсь перед ним, вислизаючи з його рук. Він неохоче відпускає, але продовжує тримати долоні на моїй талії.

Його темні очі ковзають по моєму обличчю, ніби намагаються розпізнати емоції.

- Поїхали до мене? - коротке питання лунає з його вуст.

Я здивовано дивлюсь на нього. Може треба попросити ущипнути мене? Я ніяк не очікувала почути подіну пропозицію від нього. Хоча глибоко в душі шалено цього бажала. Мені не хотілось прощатись з ним. Але в подібний сценарій подій зовсім не вірилось.

Мабуть прочитавши здивування на моєму обличчі, він легенько всміхається і зацікавлено питає:

- Що тебе дивує?

- Все, - коротко відповідаю, бо не можу зібрати слова до купи.

Його забавляє моя реакція і він всміхається ширше:

- Не обіцяю, що не буду приставати, але смачною вечерею нагодую.

Не можу стримати сором'язливу посмішку:

- Ми щойно після вечері. А ти вже зголоднів?

Від мого грайливого тону в його очах загоряється вогник. Він торкається бретельки моєї сукні своїми пальцями, обережно зачіпає її і вона ковзає вниз по плечу.

- Не те щоб зголоднів, але цього невеличкого перекусу мені буде на сьогодні мало.

Вловлюю багатозначність його слів і розумію, що він говорить зовсім не про їжу. Щоки заливає пекучим рум'янцем, а в животі ніби метелики пурхають. Зізнаюсь собі, що мені теж замало того, що відбулось в машині. Це було гаряче, нестримно, але так хочеться більшого. Тепер мені хочеться просто ніжності, бути поряд з ним і насолоджуватись кожним його дотиком.

- А ще в мене є смачне колекційне вино, - додає своїм низьким голосом.

Я не можу втримати сміх. Макар здається таким милим і щирим. Але мені досить незвично від того, що він не примушує і не шантажує, а намагається вмовити мене.

- Цікаво скільки ще причин ти знайдеш аби переконати мене поїхати до тебе?

- Стільки, скільки потрібно, аби ти погодилась, - всміхається у відповідь.

- А якщо я не погоджусь? - грайливо питаю.

- Доведеться відвести тебе додому і насолоджуватись вечерею і вином наодинці, - він торкається пасма мого волосся, накручуючи його на палець, - але мені б не хотілось цього.

- І навіть не будеш шантажувати? - питаю жартуючи, але одразу ж жалкую, що не втрималась і задала недоречне питання.

Посмішка Макара зникає з обличчя. Йому неприємні мої слова. Можливо мені не варто було жартувати подібним чином, але в наших стосунках було місце шантажу. Тому я й не втрималась.

- Не хочу, - серйозний тон його голосу не дає сумніватись в тому, що він говорить це щиро, - хочу, щоб ти сама цього бажала.

Моє серце починає так швидко вистукувати, що важко дихати. Легка посмішка знов з'являється на його обличчі і він промовляє майже пошепки, притуляючи мене ближче до себе:

- Обожнюю дивитись як ти мене хочеш...

Ковтаю слину. Тепер і я не впевнена що “перекусу” мені буде достатньо. Адже я відчуваю як нове бажання розгорається внизу живота.

- Ось, саме так... - додає своїм солодким, наче мед, голосом.

Я багрянію від його відвертості, від того, як його погляд полонить мене, наче бажає з'їсти.

- Вмієш ти вмовляти, - всміхаюсь і лину в його обійми, аби сховати своє обличчя.

Він притискає мене до себе. В його міцних руках моє серце заспокоюється. Щось дивне коїться між нами. Ще півгодини тому ми ладні були ледь не повбивати один одного, а зараз ніжимось в обіймах, не бажаючи виринати в сіру реальність.

- Тільки більше не тікай, - промовляє, видихаючи мені в шию.

Я відхиляюсь і заглядаю в його очі. Він серйозний. І я розумію, що це його дійсно хвилює.

- Я б і не тікала, якби мене не вигнали з твоєї квартири.

- Більше тебе ніхто не вижене, - ствердно запевняє.

А мене лякає той гнівний тон, що з'явився в його голосі.

- Мені варто переживати за ту жінку?

- Чого б це? - дивується, - не впевнений що вона скоро знайде роботу з такими рекомендаціями, але тебе це ніяк не має хвилювати.

Сталь в його голосі нагадує мені хто саме сидить переді мною. І це викликає одночасно і страх, і цікавість.

- Чому ти не зізнався мені коли я питала вперше, що ти той самий Адвокат?

Він уважно дивиться на мене і відповідає:

- Тебе б це налякало. І ти навряд чи б погодилась зіграти в моїй афері.

- Що змінилось тоді, коли ти приїхав в клуб і шантажував мене? - відверте питання зривається з моїх вуст.

Макар стає вкрай серйозним. Випрямляється і забирає свої руки від мене, даючи мені зрозуміти, що мені вже час повертатись на своє місце. Я вловлюю ту напругу, що виникла між нами, але хочу отримати відповідь на це питання, адже я й досі не розумію що керувало їм і змушувало бути зі мною грубим і безкомпромісним.

Як тільки збираюсь перелізти на своє сидіння, його долоні хапають мої стегна і втримують на собі. Кидаю на нього розгублений погляд.

- Зачекай, - напружено вимовляє, - можливо, я тоді перегнув, але ти не залишила мені іншого вибору.

- Я? - відверто дивуюсь.

- Це я зараз знаю, хто змусив тебе тікати від мене. А тоді я був переконаний, що ти просто граєшся зі мною.

- Я не граю... - відчуваю як бринить мій голос.

Його проникливий погляд пропікає, врізається в мою свідомість. І наче детектор брехні намагається розпізнати чи кажу я правду. Кілька секунд в полоні його уважного погляду здаються вічністю.

- Тепер бачу... - спокійно промовляє.

І в наступну секунду притягує мене до себе і палко цілує. Вся гіркота нашої розмови зникає, коли на вустах відчувається його солодкий поцілунок. Я розчиняюсь в ньому. Я дійсно відчуваю, що він мені довіряє. Принаймні намагається. І це зігріває моє серце. Щось змінилось в наших стосунках. Та крижана стіна, яка виросла між нами, танула на очах. А від гарячих поцілунків і його палких обіймів вона танула ще швидше.