Розділ 30. Не сила втриматись

Тіло ніби заніміло. Я боюсь рухатись. Макар тримає моє обличчя не даючи відвести погляд осторонь. Я потопаю в його темних очах. Стає важко дихати. Між нами лічені міліметри і я відчуваю як його гаряче дихання обпікає мою шкіру. Він дивиться на мене уважно, проникливо, ніби бажає дістатись моєї душі. Страх паралізує мене, але якщо я не захищатимусь, то остаточно дам йому дозвіл командувати своїм життям. Я не можу на це піти. Тому промовляю, намагаючись говорити більш спокійно, хоча й важко стримувати емоції:

- Це була прогулянка, нічого більше.

- Мені байдуже, - гарчить, - біля тебе не має бути інших чоловіків.

Мене просто розриває зсередини його командний тон:

- Якщо ти переживаєш за свою репутацію, краще слідкуй за своїми діями, а не за моїми! - ображено відповідаю.

- Про що ти говориш? - дратується ще більше.

- Навіщо тобі підставна наречена, якщо ти дозволяєш своїй колишній відверто загравати до себе на очах у всіх гостей?!

- Не верзи дурниць!

- От значить як! Тобто вона була права? - вириваю обличчя з його рук, - справа навіть не в репутації! Тобі хотілось щоб вона тебе ревнувала! Ну то, що, ти досяг свого? Більше мої послуги не потрібні?

В грудях вирують почуття. Мені страшно почути його відповідь. Страшно, що він зараз підтвердить всі мої здогадки. Я вже й не рада що на емоціях задала це питання. Відчуваю як сльози підкочуються до очей. Зараз мені потрібна його відповідь, але я розумію, що все одно не готова її почути.

Його очі пропікають мене. Риси обличчя напружені. Емоції вирують в ньому так само, як і в мені. Я бачу, що він стримується з останніх сил. Ми ніби наелектризовані, і страшно від однієї лише думки що станеться якщо ми перестанемо стримуватись і зіштовхнемось.

Я мовчу, чекаю на його відповідь. Але чим довше він змушує мене очікувати, тим більше я переконуюсь, що права. Його очі темніють все більше, в них розгорається якийсь нестримний вогонь і я відчуваю, ніби стою на краю прірви. От-от і я впаду.

Він рвучко видихає і стискає губи, змушуючи мене кинути погляд на його манливі вуста. І в наступну мить відбувається те, чого я зовсім не очікувала. Макар кидається на мене і хапає в свої обійми. Він руйнує відстань між нами, наче ураган. Стирає всі межі дозволеного. Міцні руки обіймають за плечі. Гарячі вуста накривають в палкому і пристрасному поцілунку. Я спантеличена його поведінкою, але моє тіло ніби тільки й чекало цього. Обіймаю його обличчя, дозволяючи поглибити поцілунок. Притискаюсь до нього ближче. Вся образа і гіркота, що наповнювали мене, перетворюються в рушійну силу, що проникає в нього, перетворюючи нас в одне ціле.

Мені важко дихати. Його поцілунки обпікають. В голові паморочиться. Та я не здатна думати, бо віддаюсь почуттям. Він мені потрібен. Саме тут, саме зараз. Глибоко вдихаю повітря, коли його губи опускаються на ніжну шкіру шиї. Тремчу від його пекучих долонь, що жадібно блукають по тілу, намагаючись прослизнути під сукню. Салон автомобіля наповнюється моїм рваним диханням. Його поцілунки опускаються все нижче і ковзають на зону декольте. Я палаю. Занурюю пальці в його волосся. Псую ідеально вкладені пасма. Але таким розпатланим він мені подобається набагато більше. Тіло ниє в передчутті бажаної насолоди. Невже однієї ночі між нами було достатньо, щоб відчуття пожежі між нами стало моїм наркотиком?

Макар відриває своє обличчя від мене і віддаляється. Без його поцілунків мені холодно, самотньо. Він дивиться на мене, ковзає поглядом по моєму обличчю, ніби переконується що мені це й досі потрібно. Звичайно, потрібно! Мені потрібен тільки він.

В наступну мить він натискає кнопку і його сидіння виїжджає назад, надаючи більше простору між ним і кермом. Я не зовсім розумію що він робить, але він не дає мені часу на роздуми. Хапає і перехиляє на водійське сидіння. Так легко і невагомо, наче я пір'їнка якась. І тільки коли я опиняюсь сидячи на ньому зверху, я розумію його справжні намірі. Мені стає соромно. Все, до чого підштовхує мене цей чоловік здається розпусним, але в той самий час таким необхідним.

Тепер, сидячи на ньому, я відчуваю його бажання. Його очі палають. Відхилившись на спинку крісла, він просто милується, як я червонію перед ним. Кутик його губ ледь помітно здіймається, переконуючи мене в тому, що йому подобається картинка перед очима.

Його гарячі долоні охоплюють сідниці. Безсоромно підіймають сукню і обпікають мою шкіру. Я знов відчуваю тремтіння в тілі, що змушує мене линути ближче. Нахиляюсь до нього. Несміливо. Обережно. Він не рухається, очікуючи на мої подальші дії. Мені потрібно знову відчути його смак. Торкаюсь його вуст чуттєвим поцілунком. Ніжним, невагомим. Здається, це зовсім не те, чого він хоче. Адже після його пристрасного поцілунку, мої спроби ніжності здаються не зовсім доречними. Але Макар не спиняє, не примушує. Він відповідає на кожен мій короткий й ніжний поцілунок. Не перехоплює ініціативу, дає мене наповнити ніжністю наші поцілунки. От тільки його руки, що блукають моїм тілом, ніби навмисно надають мені зухвалості і підштовхують до того, аби діяти більш сміливо.

Пальці повільно ковзають на його груди, торкаються ґудзиків, розстібають їх. Мене п'янить його аромат. Такий спокусливий, що я лише жадібно вдихаю його, поглиблюючи наші поцілунки. Пожежа між нами розгорається з новою силою. І більше немає сил стримуватись.

Різким рухом він звільняє той вогонь, що жеврів в мені. Не можу стримати стогони. Байдуже де ми, байдуже, що незручно бути затиснутою між кермом і цим гарячим чоловіком. Зараз існуємо тільки ми. І нічого важливішого, ніж злиття наших тіл.

Я божеволію. Закриваю очі, віддаючись інстинктам. Його очі не відпускають, вони ніби вогники, що досі утримують мене в реальності. Хвиля задоволення накриває так швидко і потужно, що я не можу втримати крик. Тремчу, падаючи в його обійми. В них так добре і затишно. Здається це найкраще місце в світі, де я відчуваю себе щасливою.