Розділ 29. Ревнощі

Я намагалась відволіктись і слухати розповіді Ярослава про рослинність цього саду. От тільки погляд Макара, що засів в моїй голові, не дозволяв мені розслабитись. До того ж, мене напружував той факт, що Ярослав не тільки син власника будинка, а ще й брат Ірини. Хоча за характером він більше мені нагадував свого батька, відкритого і щирого.

Після невеличкої прогулянки садом, ми повернулись в будинок. Більш за все я боялась зустрітись з Макаром поглядом. Мене лякала сама думка знов відчути на собі його крижаний погляд, в який він вкладав всю свою лють.

Увійшовши до вітальні, я помітила, що більшість гостей вже зібрались в кімнаті, проте за стіл ніхто не повертався. Мої очі почали уважно вишукувати серед натовпу Макара. І тут я помітила його широкі плечі. Він стояв спиною до мене і не помічав моєї присутності. Натомість мене здивувала компанія, в якій він перебував. Навпроти нього стояла його колишня і про щось усміхнено щебетала. Її очі блищали, а з обличчя не сходила грайлива посмішка. Без сумніву, вона відверто фліртувала з Макаром. Невже вона дозволяє це собі при всіх? Оглянувши залу, я не побачила ні її нареченого, ні її батьків. І це напружило мене ще більше.

Вона весь час прибирала волосся з плечей, демонструючи свою тонку шию і глибоке декольте своєї сукні. Мабуть, відчувши на собі мій прискіпливий погляд, вона на мить подивилась на мене й лукава посмішка прослизнула її обличчям. Її долоня ковзнула на плече Макара і вона зробила крок до нього, аби опинитись ближче. Дівчина продовжувала свою розповідь, демонструючи мені, що може торкатись його в той час, як я стою осторонь. Я відчула як кінчики пальців поколює. В мене не було ніякого бажання дивитись на її задоволене розфарбоване личко. Так і хотілось підійти й відтягти її за нарощене волосся подалі від Макара.

Але як тільки я рушила з місця, дзвін келиха спинив мене і прикував увагу всіх навколо. Петро Миколайович стояв біля столу з келихом і виделкою в руках:

- Прошу всіх до столу, - усміхнено промовив він до гостей.

Всі одразу ж рушили за стіл. Та лють в мені не вщухала. Я продовжувала стояти і лише споглядала вдоволену посмішку Ірини, яка турботливо струхнула порошинку з сорочки Макара, коли він вже розвертався, аби повернутись за стіл. Я ненавиділа її в цей момент ще більше. Жінка переможно всміхалась, демонструючи мені, що вона виграла цей раунд.

Та палкий блакитний погляд затьмарив всіх навколо, коли я відчула його на собі. Макар цілеспрямовано рухався в мою сторону. Впевнено і холодно. І я вже забула про Ірину, про іменинника, про всіх, бо під цим пекучим поглядом я не помічала нічого.

Макар підійшов до мене ближче і холодно промовив:

- Ходімо.

Його рука на секунду лягла на мою талію, трохи підштовхнувши в напрямку столу. Але варто було мені розвернутись, як він забрав від мене свою долоню і я відчула його холодність.

Крокуючи до столу, я зрозуміла, що він злий. Але чому він злий на мене? Невже він настільки загрався у мого пана, що його образила моя прогулянка з Ярославом?! А чого він очікував? Що я побіжу питати його дозволу? Це вже ні! Я вільна людина, нехай і змушена зараз грати його наречену, але я нікому не дозволю забрати мою волю. Нехай краще колишньою своєю командує! До того ж вона, здається, не проти.

Мені здавалось, що своїм коротким дотиком він вклав частинку своєї люті в мене. Мені було огидно від однієї лише думки, що Ірина була права, і я потрібна Макару лише задля своїх цілей, однією з яких було привернути увагу колишньої. Бурхлива фантазія домальовувала картинку як вони люб'язно розмовляли, поки я була відсутня в будинку. Виявляється, не такі вже й погані в них стосунки, якщо вони знаходять час позагравати один з одним!

Підходжу до столу. Але як тільки берусь за стілець, аби відсунути його, гаряча долоня накриває мою руку. Я обертаюсь і зустрічаюсь з холодним темним поглядом, що не приховує своєї неприязні до мене. Він злий, але намагається не видавати емоцій. Натомість я ж лише зараз розумію, що мені стає все важче стримуватись і я просто забуваю елементарні правила етикету, прийнятні в цьому суспільстві. Розумію його натяк і прибираю руку. Дозволяю йому посунути для мене стілець і допомогти сісти, після чого він сідає поруч. Ми так і не обмінюємось жодним словом. Здається, кожен із нас зараз переживав свою власну бурю всередині. От тільки я не могла зрозуміти причини справжньої злості Макара на мене. Невже його так обурила проста прогулянка з Ярославом? Можливо це не дуже добре для твоєї репутації, коли твоя наречена приділяє увагу комусь іншому. Хоча з іншої сторони, це була невинна прогулянка і ввічлива бесіда. Заглибившись в свої роздуми, я колупала салат в тарілці. Час від часу я кидала короткі погляди на Макара. Він теж провів за столом решту вечора мовчки і це було підозріло не тільки для мене, але й для інших гостей, які намагались розговорити і повернути того веселого і усміхненого адвоката, що сидів за столом в першій половині свята. Зараз же він лише стримано всміхався і коротко відповідав на всі питання, чим наглядно демонстрував, що не бажає більше брати участь в розмові.

Так і минув цей вечір. Гості почали поступово розходитись. Попрощавшись з усіма, ми попрямували до виходу. Макар допоміг мені вдягти пальто і ми вийшли на вулицю. Я очікувала, що він демонстративно візьме мене за руку, як робив, коли ми тільки-но приїхали до маєтку. Але як тільки ми опинились надворі він рвучко попрямував до своєї машини.

Розгубившись на хвилину, я лише споглядала як його широкі плечі віддаляються від мене. Але мені ніяк не хотілось залишатись біля цього будинку. Тож прийшовши до тями, я ледь не побігла за своїм “нареченим”.

- Ти кудись поспішаєш? - питаю, наздоганяючи його.

Він обходить машину і опиняється біля водійських дверцят. Нас розділяє авто, але я не зводжу погляду з Макара, все ще очікуючи на його відповідь. Він ігнорує мене і лише перед тим як сісти за кермо, кидає колючий погляд. Мені стає моторошно від цього погляду. Я боюсь ще що-небудь говорити, адже Макар не просто злий, він сповнений люті.