Розділ 26. Та, що ще не народилась

Макар

Водіння завжди мене заспокоювало. От і зараз, ввімкнувши інструментальну музику з домішками класичного року, їду темними вулицями міста і намагаюсь вгамувати печіння в грудях.

Я сам собі таким не подобаюсь. Мене важко вивести з рівноваги, але у цієї дівчини це вдалось пречудово. Мені здавалось, що я розпізнав її, зрозумів всю її тендітну натуру. Спочатку навіть було цікаво й самому спробувати бути білим і пухнастим. А коли зрозумів, що я її перший чоловік, то мені взагалі дах знесло. Таке в мене вперше. От і не знав як себе поводити з нею. Добре, що зранку була купа зустрічей і мені довелось залишити сплячу красуню в своєму ліжку. Цілого дня мені вистачило щоб зрозуміти, що мене знову тягне до неї. Навіть квіти купив після роботи. Але яке ж було моє розчарування, коли я повернувся ввечері і не знайшов її в своїй квартирі. Купа дзвінків на її телефон не дали ніякого результату. Довелось поїхати до неї додому — та й там її не було. Ще й брат її вирішив погратись в розумника і прочитати мені моралі. Але мені начхати. Все, що я хотів — це її. Поїздка до клубу, в якому вона працює, теж не принесла ніякого результату.

І тут до мене дійшло, що дівчинка просто грається зі мною. В якийсь момент до мене прийшло усвідомлення, що я, як навіжений, літаю містом в пошуках дівчиська. Невже мені зайнятись більше нічим?! Те, як мене тягне до неї — просто лякає. В мене не повинно бути ніяких залежностей. Я маю керуватись лише мозком, а не тим, що в штанях. А дівчисько не промах — підчепила мене на свій гачок, і пропала, мабуть насолоджуючись тим, що я як дурень, шукаю її по всьому місту.

От тільки не на того напала. Хотіла погратись?! Тож тепер пограємо, тільки на моїх умовах. Бути білим і пухнастим тепер немає ніякого сенсу, адже і вона виявилась не такою вже й беззахисною. Проте тепер вона знає з ким має справу і більше не влаштовуватиме мені подібних драм.

Зупиняю авто біля ресторану друга. Прямую до головного входу. Привітна дівчина - адміністратор зустрічає мене, всміхаючись своєю білосніжною посмішкою. Вона вже знає, що на мене чекають, і веде в окрему кімнату, призначену лише для власника закладу. Як тільки входжу в приховані двері, дві пари очей звертають на мене увагу:

- Ти що, по морю добирався? Чого так довго?! - всміхається Шторм.

- Були справи, - коротко відповідаю, - Привіт, Ліль.

Вітаюсь з дівчиною друга. Вона привітно всміхається мені у відповідь. Не дивлячись на те, що з появою Лілі я втратив свого друга-розбишаку і Шторм перетворився на затятого домосиду, в мене склались добрі стосунки з цієї дівчиною. Можливо навіть через те, що у нас було багато спільного, адже ми певною мірою колеги. Вона — полковник поліції, хоч і колишній. Й іноді ми так захоплювались розмовами про юриспруденцію, що навіть починали дратувати Шторма. Хоча мені здавалось, що йому просто не подобається коли його дівчина приділяє увагу комусь більше, ніж йому.

- Привіт, - радісно промовляє до мене Ліля, - вибач, ми тебе не дочекались. Замовили вечерю і вже навіть встигли все з'їсти.

- Правильно зробили, - відказую, - я не голодний.

- Що з настроєм? - дівчина питає, ніби відчуває що мене щось гнітить.

- Все нормально, - коротко відповідаю.

- По твоїй кислій пиці видно, - підколює друг, - то що за справи в тебе були? Щось по поставкам?

- Ні, поставки працюють як годинник.

- Тоді що? - продовжує розпитувати друг.

А мене вже починає дратувати ця цікавість до моїх проблем. Не люблю я ділитись своїми переживаннями, тим паче, коли вони пов'язані з особистим:

- Неважливо, - невдоволено гарчу.

- Навіть так, - задоволено протягує друг, відкинувшись на спинку стільця, - дай вгадаю. А чи не пов'язано це з тією офіціанточкою?

Кидаю на нього гнівний погляд. Шторм ніколи не пропустить можливості підколоти, але зараз я не розділяю його грайливого настрою.

- Якою офіціанткою? - здивовано питає Ліля.

- Та є в нього одна, підставна наречена, - пояснює той, - схоже вона й досі не віддалась тобі, от тебе і криє.

- Наречена? - ще більше дивується Ліля.

Не можу слухати ці дурнуваті жарти друга, тому втручаюсь в розмову:

- Вона потрібна мені для справи, нічого серйозного.

Ліля дивиться на мене уважно, а потім додає:

- Ну якщо ви разом... тоді ми її також запрошуємо на наше весілля.

Тільки зараз згадую про їх весілля, що планується за два тижні. От тільки світські заходи, де потрібно засвітитись і весілля кращих друзів — різні речі. Я знаю, що їх свято буде маленьким і скромним, в тісному колі друзів. І мені ніяк не хочеться брати з собою підставну наречену. Поруч з друзями мені не потрібно грати і виставляти себе тим, ким я не є насправді.

- Не треба. Я прийду сам, - відповідаю, чим дивую дівчину.

- Чого б це? - продовжує глузувати Шторм, - було б весело подивитись на ту, яка ще не народилась.

- Що? - не розумію його слів.

- Не так давно, ти казав, що ще не народилась та, від якої б в тебе дах знесло, - пригадує мені мої ж слова, - от тільки зараз я бачу зовсім протилежне. Навіть мені нечасто вдається вивести тебе з себе, а у дівчинки це непогано виходить.

- Та пішов ти! - гарчу на нього.

- В саме яблучко! - Шторм починає голосно реготати, насолоджуючись своєю правотою.

Відвертаю погляд. Всередині все свербить, бо він виявився правим. Я розумію, що неправильно реагую на Софію. Стаю занадто емоційним, запальним. І це мене дратує. Аби досягти поставленої цілі, я маю забути про будь-які почуття й емоції й наполегливо йти до своєї мети. До того ж, до неї залишився всього лише місяць. Мабуть, мені треба відпочити від дівчиська. До суботи нам краще не бачитись. Можливо час і відстань повернуть мою холодність і розсудливість. Бо поруч з нею я дурію. Мною починають керувати якісь тваринні інстинкти, але в той самий час, я спиняю себе, аби не перегнути палицю і не стати остаточно схибнутим на Софії.