Розділ 24. Адвокат

Від його владного голосу в мене пробігає мороз по шкірі. Я починаю його боятись все більше. Проте кожне його слово здіймає в мені, невластивий моєму м'якому характеру, протест. Цей чоловік думає, що тепер я його рабиня?! Чи що можуть означати його слова?! Образа розтікається венами. Я відчуваю як вона бринить в моєму голосі:

- Якщо ти думаєш, що я ще хоч раз з'явлюсь в твоїй квартирі, ти помиляєшся. Я більше не дозволю собою користуватись! Нехай твоя покоївка...

- Вважай вона вже не працює, - перебиває мене, шокуючи своєю заявою, - ще побажання будуть?

- Будуть! Залиш мене в спокої!

- Це вже не вийде, солоденька, - хижо всміхається, - ти мені дещо винна.

- Нічого я тобі не винна... - невпевнено промовляю.

- Помиляєшся. Ти тепер офіційно моя наречена і маєш слідувати за мною усюди, де з'являтимусь я. Маєш робити все, щоб я був задоволений. Маєш виконувати все, що я тобі скажу.

Його слова наче підживлюють ту хвилю обурення, що виникає в мені. І я вже можу втримати люті:

- А не забагато ти хочеш?!

- Достатньо, - куточки його губ демонструють легку посмішку, проте його погляд холодний і суворий.

- Хм, - кривлюсь, - я не виконуватиму твої забаганки!

- Помиляєшся. Ще й як виконуватимеш! - задоволено протягує кожне слово.

- Та пішов ти! - викрикую йому в обличчя, розвертаюсь і йду подалі від нього.

Але його важкий голос осідає мені на плечі і спиняє миттєво:

- Я піду, але до поліції! Розкажу їм хто викрав старовинну каблучку...

В мене кров холоне в жилах від його слів. Обертаюсь навколо, аби переконатись, що ніхто, крім мене, не почув його слів. Люди навколо нас стоять, зайняті своїми справами. Я лиш на мить полегшено зітхаю, а потім переводжу погляд на Макара. Цей погляд, ця зухвала посмішка... всім своїм видом він демонструє свою зверхність. Вдивляється в мене переможно, задоволений тим, що має козир в рукаві. Ось він справжній адвокат Ольховський — безпринципний, владний, наполегливий... саме такий, яким я зустріла його вперше. Тепер в мене немає відчуття штучності. Всі маски зірвано, він більше не намагається бути зі мною милим і стриманим. Навпаки, він відверто демонструє свою владу наді мною.

- Ти дійсно це зробиш?! - роблю пару кроків, повернувшись до нього.

- А ти сумніваєшся? - продовжує всміхатись, - тобі світить від одного до п'яти років. А враховуючи те, що ти обікрала досить впливового адвоката, повір, він подбає щоб ти отримала по максимуму.

- Мерзотник! - не стримую емоцій.

- Згоден, - всміхається ширше, - Клімцов ще той козел.

- Я говорила не про нього.

Але мої слова зовсім його не обурюють. Навпаки. Його посмішка стає ще ширшою. Він навіть не приховує свого задоволення від цієї розмови. Всміхається, насолоджуючись своєю перемогою:

- Ти звикнеш.

- До тебе? - дивуюсь, - це вже навряд...

- От побачиш! - не припиняє глузувати.

А мені стає так боляче і порожньо всередині, що не відчуваю більше нічого, крім розпачу. Вдивляюсь в нього і розумію, що я марно сподівалась, на те, що він має почуття до мене. Ще зранку я задавалась питанням для чого він мене розшукує, і сподівалась, що він все пояснить, скаже, що між нами відбулось якесь непорозуміння... Але тепер я розумію, що він мене розшукував лише для того, щоб я й надалі продовжувала вдавати з себе його наречену. Холодний розрахунок. Просто я й досі потрібна йому для досягнення його брудних цілей.

- Я думала ти інший... - сумно промовляю, дивлячись йому прямо в очі.

Усмішка на його обличчі поступово зникає. Більше ніякої веселості і гордовитості на його обличчі. Він впивається глибше в мене своїм їдким поглядом, ніби під шкіру пробратись хоче.

- Я — адвокат, Соня. Я такий, яким мене хочуть бачити люди. Ти хотіла бачити поруч з собою милого і ніжного. Я був таким, і сподівався, що ти добровільно виконаєш всі мої умови. Але ти вирішила, що можеш просто так мене кинути... не вийде, солоденька, - кривиться, - тож тепер не чекай ніяких поблажок.

Він серйозний і суворий. Його слова звучать як попередження. І я не маю жодного сумніву, що все буде саме так, як він і говорить. Я не розумію чим заслужила подібне відношення до себе. Але зараз це здається неважливим. Мені просто боляче від усвідомлення того, що насправді мій внутрішній голос був правий. І вся ця романтика — була лише грою. Тепер же я знову побачила перед собою того Макара, що шантажував мене в маєтку Клімцова, того Макара, що з легкістю впорався з бандитами. І можливо навіть того, кого всі в місті називають Адвокатом... спогади з подій того страшного вечора в під'їзді виринули в пам'яті, коли я намагалась зрозуміти з ким маю справу. І я спитала:

- Хто ти?

- Думаєш, ти готова це почути? - питає, наче в підтвердження моїх здогадок.

- Мені потрібно знати, - промовляю, хоча вже здогадуюсь яку відповідь почую.

Страх огортає мене в очікуванні його відповіді. Найбільше я боюсь почути це з його вуст. Але мені дійсно необхідно розуміти хто переді мною.

- Тепер я бачу, що готова, - продовжує сканувати мене поглядом, ніби очікуючи мою реакцію на свої слова, - я - Адвокат.

Він це промовляє так... що в мене по спині пробігають мурахи. Не маю жодних сумнівів, що він говорить не про професію. Я вже бачила цей погляд. Він дивився на мене так в ресторані, коли за вечерею я задала йому те саме питання. Тільки тоді він мені збрехав. А зараз він безсумнівно говорив правду.

- Думаю, ти тепер розумієш, що зі мною не варто жартувати, - додає низьким голосом, від якого в мене все холоне всередині.

Ковтаю ком в горлі, що заважає дихати. Я так хотіла дізнатись правду, дізнатись більше про нього. А зараз хочу просто забути цю розмову як страшний сон. Він не просто впливовий адвокат, він ще й бандит. І мабуть вперше в житті я пошкодувала, що не послухала свого молодшого брата.

- Що ти зі мною зробиш? - з острахом дивлюсь на нього.