Розділ 21. Використана

Солодкий сон розвіюється коли я перевертаюсь на іншу сторону. Крізь заплющені очі відчуваю світло в кімнаті, але досі не наважуюсь їх відкрити. Мабуть вже ранок. Та мені здається, що я знаходжусь в особливому просторі, де час неважливий. Тілом і досі пробігають приємні імпульси насолоди, а в пам'яті виринають гарячі сцени минулої ночі. Не дивлячись на те, що я відчуваю дискомфорт внизу живота й мені трохи соромно через те, що я була абсолютно голою і розкутою перед Макаром, я ні про що не жалкую. Мені й досі тепло на душі від того, яким він був вчора зі мною — ніжним, уважним, турботливим. Просто ідеальним!

Не можу втримати посмішку на обличчі коли згадую, як ми засинали в обіймах один одного минулої ночі. Хочу знову відчути його тепло і запах. Насилу розплющую очі. Але місце на ліжку поруч зі мною пусте. Я підіймаю голову, спираючись на лікті. Оглядаю кімнату. Здається, лаконічний мінімалізм кімнати ідеально відповідає стриманості і холодності свого власника. Оглянувшись навколо розумію, що я в кімнаті одна.

Встаю з ліжка, загорнувшись в ковдру, аби прикрити своє оголене тіло. Виходжу з кімнати і опиняюсь в затишній вітальні. Лише тиша квартири зустрічає мене. Таке враження, що я не тільки в кімнаті, але й в квартирі одна. На мить допускаю цю думку, але одразу ж відкидаю її, адже Макар не міг залишити мене тут на самоті. Обходжу вітальню, заглядаю в кухню, ванну кімнату. Нікого. Дивно. Чому він мене не розбудив, якщо йому потрібно було кудись йти? А може він вийшов ненадовго? Скоріш за все! Тож у мене є трохи часу, аби привести себе до ладу.

Бадьоро крокую до ванної. Вранішні процедури надають обличчю бадьорості. Повертаюсь в спальню і вдягаю сукню. Як тільки застібаю блискавку на ній, чую шурхіт, що лине з вітальні. Це мабуть Макар повернувся. Серце починає вистукувати швидше від однієї лише думки, що зараз я його побачу. Кидаю погляд в дзеркало, аби переконатись, що маю гарний вигляд і виходжу з кімнати.

Але як тільки опиняюсь в вітальні, зустрічаюсь з жінкою, що розкладає речі для прибирання. Внутрішнє піднесення одразу ж зникає, і виникає легке розчарування, що це не Макар. Але уніформа жінки з логотипом цього житлового комплексу, який я помітила ще вчора, наштовхує мене на думку, що це покоївка. Жінка помічає мене і оглядає з голови до ніг своїм цупким поглядом.

- Доброго ранку, - всміхнувшись, привітно промовляю до неї.

- Вже майже обід, - невдоволено зауважує і продовжує розкладати своє устаткування для прибирання, - і тобі вже час вимітатись!

Усмішка миттєво зникає з мого обличчя. Шокована її словами, я не одразу знаходжу що відповісти їй. Просто стою мовчки і дивлюсь як вона йде в коридор, а потім повертається звідти з пилососом, невдоволено пирхаючи.

- Вибачте... - ніяково промовляю.

Жінка підіймає на мене очі, роздратована тим, що я її відволікаю:

- Що ще?

Я не розумію причини її грубого ставлення до мене, але не можу не спитати:

- Ви не знаєте де Макар... - розумію, що, можливо, вона навіть не знає імен всіх мешканців комплексу, - ...де власник цієї квартири?

Брови жінки злітають вгору. Вона зацікавлено оглядає мене. Цього разу якось по-новому. А потім крива посмішка з'являється на її обличчі:

- Перший раз, чи що?! - всміхається, - значить слухай. Якщо ти йому сподобалась, можливо ще повернешся сюди. Але май на увазі, я починаю прибирати цю квартиру близько одинадцятої, тому щоб до цього часу тебе вже тут не було. Зрозуміла?

- Ні... - спантеличено відповідаю бо дійсно нічого не розумію.

Жінка втомлено зітхає і робить пару кроків мені назустріч:

- Вам всім платять тільки за ніч, - кривиться, - якщо ти думаєш, що тобі будуть доплачувати за кожну годину, що ти тут спиш, ти помиляєшся. Хоча... хто їх, цих багатіїв, розбере, може він і справді платить тобі за таке...

Ошелешена її словами я лише мовчки стою і слухаю, а жінка продовжує:

- Коротше, схема проста - ти працюєш вночі, я вдень. Тож будь ласкава, залишай квартиру до мого приходу, - примружує очі, і знову оглядає мене осудливим поглядом, - хоча як я бачу, ти тупенька, навряд чи ще сюди повернешся. До тебе були більш тямущі дівки, залишали квартиру ще до мого приходу. От тільки своє нарощене волосся усюди лишали...

Жінка кривиться, наче їй неприємні свої ж слова. Але тепер я все розумію. Звичайно, їй неприємно прибирати після бурхливих ночей в цій квартирі. І хто його знає, що вона ще знаходить, окрім волосся. Від цієї думки мене починає нудити.

Я відчуваю як в грудях пече. Кожною клітиною тіла відчуваю, як в легенях згорає повітря. Мені нічим дихати. Бо я просто забуваю як це робити. Мені хочеться втекти звідси, бо я більше не можу знаходитись під осудливим поглядом цієї жінки. Тепер я розумію причину її відношення до мене. Для неї я чергова повія, з якою розважався власник квартири, і за якою їй доведеться прибирати. А я... просто дурепа...

Жінка повертається до пилососа, більше не звертаючи на мене увагу. А мені її увага більше й не потрібна. Мені так боляче і соромно, що мене прийняли за дівчину легкої поведінки. Зриваюсь з місця, хапаю свою сумочку, пальто і вилітаю з квартири. Потрібно втекти звідти якнайдалі. Ледь не біжу до ліфта. Кілька разів нервово натискаю кнопку виклику, після чого чую як ліфт рухається шахтою, підіймаючись до мене. Щойно дверцята відчиняються, я забігаю в кабінку і натискаю кнопку першого поверху. І лише коли двері зачиняються і я залишаюсь на самоті, я вже не можу стримати сліз. Гарячими струмками вони стікають по щоках, застеляючи все перед очима.

Дурепа... я просто наївна дурепа... Сиділа, чекала коли ж він з'явиться. А він лише дав мені час, аби залишити свою квартиру. Мабуть він не звик прощатись з усіма дівчатами, яких приводив на одну ніч. І зі мною теж не збирався зустрічати ранок.

Виявилось, що йому не потрібно було нічого від мене, окрім його “геніальної” афери. Ну а що?! Я зіграла його наречену, як він і хотів, на додачу ще й провела з ним ніч. Тепер стала непотрібною і він залишив мене жінці, що вдало прибирає все з його оселі. Відчуваю себе сміттям, яке покоївка викидає з квартири власника. Серце стискається від болю та розчарування.