Розділ 18. Важливий захід

Я очікувала, що масштаб заходу буде розкішним, але ніяк не здогадувалась, що ми прибудемо до мерії. Як я, проста офіціантка, що була спіймана за крадіжкою, опинилась на найважливішому святі міста в якості супутниці відомого адвоката? Це не вкладалось в голові. Але я намагалась не видавати свого хвилювання, хоча це не дуже добре мені вдавалось.

Тримаючи за руку, Макар вів мене до високої будівлі. Як тільки ввічливій швейцар привітався і відкрив перед нами двері, я ледь не зомліла від кількості людей в великій залі. Кімната була великою і наповненою декоративним різьбленням, вона більше нагадувала бальну залу минулих століть. Сотні гостей розсипались по периметру і здебільшого були зайняті спілкуванням між собою. Чоловіки були вбрані в чорні смокінги, жінки — в елегантні стримані сукні ніжних тонів. І тут я зрозуміла, що я, мабуть, єдина, хто дозволив собі прийти сюди в такому яскравому кольорі сукні. Макар точно хотів щоб ми привертали увагу. Так і вийшло.

Коли ми обходили гостей, я помічала на собі десятки зацікавлених поглядів, і в якийсь момент мені здалось, що в мене не вийде впевнено почувати себе в цій розкішній атмосфері. Не вийде вдавати щасливу наречену, в той час коли я зовсім не являюсь нею. Мабуть відчувши моє хвилювання, Макар зупинився. Він стиснув мою долоню в своїй руці, а іншу руку ніжно поклав на талію, пригорнувши мене до себе. Його близькість змусила мене забути про страх перед гостями, адже він закрив мене від всіх своїм величним тілом.

- Не тремти так, - всміхається, заглядаючи мені в очі, - уяви, що вони всі голі.

Я не одразу розумію його жарт, але широка усмішка на його обличчі заспокоює і надає впевненості.

- Чомусь мені не хочеться це уявляти, - не втримую посмішку.

- Тоді перестань думати про них.

Його долоня лягає на мою щоку так ніжно, невагомо. Мені навіть хочеться заплющити очі і прилинути до його руки, прилащитись наче кішка. Його очі гіпнотизують мене своїм синім маревом, намагаючись забрати мою волю в полон. І якби не купа людей навколо, я б, мабуть, дійсно не встояла.

Голоси навколо стають гучнішими і повертають не тільки мене, але й Макара в реальність. Наче прийшовши до тями, він розриває наші погляди, оглядаючись на гостей. Забирає свою гарячу долоню з мого обличчя і мені стає так холодно і порожньо без його дотику, що я ледь спиняю себе, аби не схопити його долоню і не повернути назад на своє обличчя.

- А я вже й не сподівався вас побачити тут! - лунає знайомий голос позаду.

Ми обертаємось і зустрічаємось з усміхненим Петром Миколайовичем, що підійшов до нас разом зі своєю супутницею. Макар всміхається йому у відповідь і тисне руку:

- Ми не могли пропустити такий вечір!

- Радий це чути! Знайомтесь, це моя дружина Надія, - чоловік показує на худорляву жінку поруч з собою, що зверхньо оглядає мене з голови до п'ят.

Я вже бачила такий погляд на собі. В них навіть очі однакові. Беззаперечно, переді мною стояла мати Ірини, яка аж ніяк не була рада знайомству зі мною.

Жінка лише натягнула стриману усмішку на обличчя, навіть не бажаючи заговорити зі мною. Та не дивлячись на це, мені не хотілось опускатись до її рівня, тому я просто відповіла:

- Рада знайомству, мене звати Софія.

- Люба, батьки Софії — власники кількох виноградників у Франції, і дівчина приїхала сюди задля розширення свого сімейного бізнесу й виходу на український ринок, - зауважує Петро Миколайович захопливо, звертаючись до своєї дружини, та на неї його слова не справляють ніякого враження.

На відміну від мене. Я шокована почути про це. Але чому тут дивуватись?! Я потрібна Макару, аби підняти його авторитет в очах колег. Навряд чи б він піднявся, якби Макар всім розповідав, що я проста офіціантка. Скоріше, навпаки.

Колюче розчарування скрутилось в грудях. Мені було неприємно видавати себе за ту, ким я не є. Але ж це не вперше... Все почалось з брехні, що я наречена Ольховського. І тепер ця брехня лише зростала, наче сніжний ком.

Гарячий дотик пальців повернув мене з захмарних роздумів на землю. Відчувши дотик і легке стискання долоні, я точно знала кому належить цей дотик. Повернувшись обличчям до Макара, я помітила його попереджувальний погляд.

- То що скажете, Софіє? - пролунав голос сивого чоловіка.

Три пари очей уважно дивились на мене і чекали на відповідь. Мабуть, я настільки заглибилась в свої думки, що на кілька хвилин випала з розмови і навіть не помітила коли мене про щось запитали.

- Вибачте, не могли б ви повторити питання, - червонію від сорому, коли помічаю задоволену посмішку жінки, якій вочевидь до вподоби мій невеличкий провал.

- Петро Миколайович запрошує нас на свій день народження наступних вихідних, - промовляє Макар, - я сказав, що ти повертаєшся в Париж і не зможеш бути присутньою, от він і запропонував тобі поміняти квитки і все ж прийти на його свято.

Кидаю розгублений погляд на сивого чоловіка, що тепло всміхається і очікує на мою відповідь. Може б я і погодилась, але чому Макар сказав, що я не зможу бути присутньою? Невже я була права і він дійсно не збирається зустрічатись зі мною після цього вечора? Це все через той випадок в машині? В грудях все стискається від неприємних здогадів. Я не хочу щоб сьогодні все завершилось між нами, тож набравшись хоробрості, я всміхаюсь і відповідаю:

- Заманлива пропозиція, мабуть я все ж таки погоджусь на неї.

- Чудово! - задоволено відповідає Петро Миколайович.,

Його супутниця лиш гордовито кривиться, мабуть, вона вже сподівалась, що більше мене не побачить. Але моя невеличка брехня була варта того, щоб побачити невдоволене личко цієї гарпії.

Вони прощаються з нами і залишають нас з Макаром вдвох. Тільки зараз я маю змогу подивитись на його обличчя. Мені здається, що я зараз побачу його злість, адже я не підіграла йому. Але чарівна посмішка на його обличчі зачаровує:

- Мені вже починати ревнувати?