Розділ 14. Відчуття гри

Припарковуючи свою машину біля мого будинку, Макар глушить двигун і вимикає фари. Ось він, той найбільш хвилюючий момент кожного побачення — коли він тебе підвіз додому, а ти гадки не маєш як будуть розвиватись події, але розумієш, що від того як закінчиться цей вечір, залежить чи будуть взагалі між вами якісь стосунки в майбутньому.

Кидаю обережний погляд на профіль чоловіка і відчуваю як червонію. З кожною хвилиною проведеною разом, він подобається мені все більше. Дотепний, привабливий, розумний — мрія кожної жінки. Наша вечеря була чудовою, але мене турбують тривожні думки. А якщо йому потрібно було зустрітись зі мною лише для того, щоб попросити зіграти його наречену перед колегами? Що, якщо наш минулий поцілунок був лише миттєвим поривом його сп'янілої свідомості?

Відчуваю як пітніють долоні коли він повертає на мене свій погляд:

- Сонь, я тебе лякаю?

Гублюсь від його питання. Невже так помітно, що я нервую? Але я не хочу щоб він думав ніби я його боюсь, тому хитаю головою і заперечую:

- Ні... зовсім ні... все добре... навіть чудово.

Чую свій голос і розумію, що несу якусь дурню. Але в голові така каша, що я і двох слів зв'язати не можу. Тим паче, я ж не можу зізнатись йому, що він мені настільки сильно подобається, що серце готове вискочити з грудей кожного разу коли наші погляди зустрічаються.

Макар мило всміхається, наче і так розуміє причину моєї знервованості. Його гаряча долоня накриває мою. Пестить ніжними дотиками пальці, після чого стискає і тягне на себе, змушуючи мене линути йому назустріч.

- Йди до мене, - його низький голос пробивається в свідомість, озивається відлунням в серці і змушує покірно пливти в його обійми.

Міцна чоловіча рука стискає мою талію і наближає мене ближче до себе. Його очі... це єдине, що я бачу перед собою. Все навколо розчиняється коли його погляд притягує мене і змушує летіти до нього, наче вогонь, що манить наївного метелика. Він все ближче. Аромат терпких парфумів врізається в ніздрі, коли між нами залишається всього кілька сантиметрів. Гарячі вуста впиваються в мене і остаточно забирають владу над моїм тілом. Ніжним поцілунком він підкорює моє тіло, вкарбовує в мене свій смак. Я відповідаю на цей поцілунок. Насолоджуюсь ним.

Та ніжність розвіюється коли його руки міцно огортають мене, стискають в своїх палких обіймах, притуляючи до литих м'язів його грудей. Мені бракує дихання. Його поцілунок стає жадібним, голодним. Вологі губи чоловіка ковзають донизу вздовж шиї, лиш на мить даючи мені змогу зробити ковток повітря, який мені так необхідний. Я палаю. Гарячі поцілунки на шиї п'янять мою свідомість. Моя голова закидається, а губи розкриваються, видавши низький стогін задоволення. Не можу втримати емоції. Руки чоловіка починають блукати моїм тілом, стискають груди, задирають спідницю. Я відчуваю, що ми обоє на межі. Та я не хочу щоб це сталось в його машині біля мого під'їзду.

Коли його рука пірнає під сукню, проникаючи між стегон, я розумію що це останній шанс, аби спинитись. Насилу змушую себе відсторонитись від нього, впираючись в напружені груди чоловіка. Тільки зараз маю можливість побачити його очі. Вони темні, наче океан, що хоче захопити мене в свій полон. Дихання рване, погляд гострий. Йому не до вподоби, що я спинила його пестощі, але він терпляче чекає на мої подальші дії, мабуть, сподіваючись, що я дозволю продовжити. Але щось всередині мене майорить наче червоний прапорець, що попереджає про те, що не варто піддаватись спокусі.

- Вибач... - ніяково промовляю, - думаю нам не варто поспішати...

Жовна на його обличчі починають вигравати від невдоволення. Важко не помітити, що йому не подобається моя відмова. Його дихання стає ще більш напруженим і рваним. І в якийсь момент я починаю його боятись, бо не розумію що зараз коїться в його голові, але вловлюю флюїди загрози від нього.

Він відвертає голову і робить напружений видих. А потім повертається на мене, ніби знов вдягнувши на себе маску ввічливості.

- Ти права, - його гарячі пальці торкаються пасма мого волосся і заправляють за вухо.

Він зацікавлено розглядає мене, наче намагається закарбувати в пам'яті всі риси мого обличчя. Але я не можу не відчути напругу, що з'явилась між нами. Його пристрасть десь поділась, змінившись на холодність, хоча він старанно ховав її за стриманою посмішкою.

- Дякую за вечір, - трохи розчаровано відповіла я.

- Я заїду за тобою в неділю близько п'ятої. Це буде урочиста подія, тому тобі варто вдягти щось таке, що приковувало б очі всіх присутніх, - кутик його губ змінив милу посмішку на вдоволену і нахабну усмішку на його обличчі.

Я лише коротко кивнула. Знову відчуття, що щось не так, не відпускало мене. І це не тому, що я його спинила і між нами виникла певна незручність. Мене не полишало відчуття гри, його емоції й настрій змінювались настільки швидко, що я не розуміла коли він зі мною справжній.

В той час коли він ставав стриманим і милим, мені здавалось, що це не він, це просто якась показова ввічливість. А коли він палко стискав мене, гаряче цілував, та, що вже казати, навіть відверто бажав в кабінеті свого друга, я була переконана, ось він щирий Макар — вимогливий, цілеспрямований, владний...

- На добраніч, Софія, - його голос вириває мене з думок.

Тільки зараз я помічаю його зацікавлений погляд на собі і розумію, що, мабуть, занадто захопилась своїми думками, якщо не помітила його уваги.

- На добраніч, - відповідаю, червоніючи, і виходжу з машини.

Як тільки зачиняю за собою дверцята, машина одразу рушає з місця. А я стою на тротуарі, проводжаючи його поглядом.

Легке розчарування з'являється в грудях. Макару точно не сподобалась моя відмова, він розраховував на інше продовження вечора. Та я була переконана, що вчинила правильно, адже щось було в його поведінці, що не давало мені остаточно відкритись йому — ця його показова стриманість. Я розуміла що це гра. От тільки для чого? Щоб вразити мене чи не налякати? Адже я потрібна була йому для того, щоб відбілити його репутацію.