Розділ 13. Перше побачення

Оглядаю шикарну залу ресторану, поки Макар радиться з офіціантом щодо вина. В таких розкішних закладах, тим паче в якості гості, я ніколи не була, тож відчуваю себе трохи ніяково. Але коли офіціант, записавши замовлення, залишає нас в двох, я потравляю в марево синіх очей, і більше нічого не помічаю, окрім чоловіка, що сидить навпроти.

- Сподіваюсь тобі сподобається вино. В той рік урожай був багатий і насичений.

- Ти знаєшся на винах? - дивуюсь.

- В мого батька кілька виноградників, тож навіть не будучи великим шанувальником цього напою, я немало знаю про цей бізнес.

- І тобі не хотілось продовжити сімейну справу? - здивовано питаю.

- Моїм батькам цього хотілось би, але для мене це досить нудне заняття. Мені потрібно постійне відчуття битви, а де, як не в суді, його можна відчути, не порушуючи закону?!

Ці слова спонукають мене розпитати більше про його роботу, заразом розвіяти підозри, що посіяв брат.

- То ти працюєш в суді? - починаю розпитувати "здалеку".

- Я - адвокат.

Його слова приголомшують. Тепер я знаю, що це слово можна вживати в двох значеннях, принаймні в нашому місті. От тільки яке з них мав на увазі Макар... Та він помічає моє збентеження і додає:

- Я захищаю своїх клієнтів від кровожерливих прокурорів.

- Але коли ти казав в під'їзді про Адвоката... я думала, ти мав на увазі когось конкретного.

Макар нахиляє голову набік уважно мене розглядаючи. В його очах я помічаю зацікавлений блиск. Кілька секунд він мовчки дивиться на мене, а потім додає:

- Мені здається багато хто в місті чув про цього Адвоката, - він пальцями зображає лапки в повітрі, роблячи акцент на останньому слові, і продовжує, - тож мені здалось, що таке гучне ім'я зможе добряче налякати твоїх кривдників.

Полегшено видихаю. Адже його роз'яснення говорять про те, що він ніяк не пов'язаний з криміналом. Картаю себе подумки через безглузді переживання. Сама себе накручую, а потім страждаю.

- Дякую тобі, - опускаю очі від спогадів того жахливого вечора, - як би не ти...

- Соню, - його пальці торкаються мого підборіддя і підіймають його вгору. Не можу відвести очей від його глибокого, наче океан, погляду, - краще не думай про це. Все позаду.

Його турбота і відкритість діють на мене краще будь-якого заспокійливого. Я вдячна йому не лише за свій порятунок, але й за те, що він здатен в одну секунду заспокоїти мене.

- Тільки більше не блукай темними кабінетами в чужих будинках, - всміхається.

Його жарт змушує мене всміхнутись у відповідь:

- Не у всіх темних кабінетах можна натрапити на чоловіка, що ховається від всіх інших.

- В мене були на те причини, - веселість в його голосі минає.

- Це через твою колишню? - цікавлюсь.

- Ти про Іру? - зітхає, - ні, там вистачало людей, з якими мені не хочеться бачитись, але професія зобов'язує.

Як раз в цей момент приходить офіціант і наповнює наші келихи вином. Тому я упускаю можливість розпитати більше про той вечір. А може воно й на краще?! Навіщо підіймати його минуле на нашому першому побаченні?!

Коли ми знову залишаємось вдвох, Макар підіймає свій келих, і зосереджено дивиться на мене, натякаючи, що мені потрібно повторити те ж саме.

- За нас.

Його зіниці темнішають. Уважний погляд не випускає мене зі свого поля зору. В цих двох словах так багато особистого, так багато “про нас”.

Ковток вина не здатен загасити вогонь, що зігріває груди.

- Ну як тобі? - цікавиться Макар, коли я ставлю келих з вином на стіл.

- Смачне.

Я не здатна дати якусь оцінку цьому вину. Я нічого не розумію ні в сортах, ні у врожаях, ні в подібних особливостях цього напою. Можу відрізнити вино лише за кольором. Бо насправді п'ю досить рідко і ніколи не вміла цінувати алкоголь.

- Маю визнати, як представник закону, я не підтримую того, що ти зробила. Але я радий, що той вечір познайомив мене з тобою.

Червонію від його слів, але винувато додаю:

- Але я тепер не можу спати через те, що накоїла.

- Не переживай. Руслан такий йолоп, що не скоро знайде пропажу. А навіть якщо і знайде, то кінці буде нелегко знайти. Я - твоє алібі. А щодо всього іншого, - він тягнеться в кишеню свого піджака і простягає мені візитівку, - завжди до твоїх послуг.

Беру в долоню невеличкий папірець, на якому читаю:

- Ольховський Макар Дем'янович... адвокат...

- Я сподіваюсь ти не відмовиш і мені в одній невеличкій послузі, - вириває мене з думок його низький голос.

- Якій? - зацікавлено підіймаю погляд на нього.

- Оскільки тепер пів міста думає, що ти моя наречена, мені потрібно щоб ти ще з'явилась не декількох заходах і розказувала всім який я пречудовий.

- Навіщо це тобі? - питаю.

- Репутація адвоката зобов'язує.

Не розумію що це означає та й він не поспішає роз'яснювати мені. Але продовжує:

- В цю неділі буде благодійна вечірка, нам треба буде там "помозолити" очі.

- Я в неділю працюю, - розчаровано промовляю.

- Сонь, це для мене дуже важливо... - він на мене так дивиться... о, ці очі...

Я знов втрачаю реальність і відчуття контролю над своїм тілом, бо він гіпнотизує мене своїм поглядом. Бажає вмовити. Бажає підкорити мене. І я беззаперечно підкорююсь. Ніби метелик прямую на вогонь... та чи можливо вижити після зустрічі з цим вогнем?

- Добре, я що-небудь придумаю... - ніяково відповідаю.

- Радий це чути, - задоволено протягує.

Дивлюсь на нього і якийсь сумнів не дає мені насолоджуватись вечором. Ця вечеря, романтика, такий добрий і турботливий Макар... він - повна протилежність того нахаби, з яким я познайомилась в кабінеті. Та не дивлячись на внутрішню пересторогу, він не залишає мене байдужою. Відчуваю як мене притягує до цього чоловіка з неймовірною силою. І як би я не старалась себе вмовити, що я нічого не знаю про нього і ми ще недостатньо знайомі, я відчуваю, що він мені дуже подобається. Це на рівні якихось внутрішніх відчуттів. Він ніби загадка, яку я наполегливо хочу розгадати. Тільки чи не розчарує мене ця розгадка?