Розділ 12. В рожевих окулярах

Кручусь перед дзеркалом аби переконатись, що маю бездоганний вигляд. Повільні кроки лунають в коридорі, після чого на порозі кімнати виникає мій брат. Він опирається плечем на дверну пройму і вгризається в яблуко в своїй руці, не зводячи з мене погляд.

- І далеко ти зібралась? - відчуваю нотки докору в його голосі.

- Прогулятись, - коротко всміхаюсь.

- Ага, розкажи мені тут! - продовжує підозріло мене оглядати, - останній раз я бачив, щоб ти так чепурилась, мабуть, на свій випускний. Тож в твоє "прогулятись" я не повірю. Підозрюю, що до твого зовнішнього вигляду причетний якийсь чувак. Хто він?

- Не розумію про що ти, - дражню цікавість брата, хоча акторка з мене не дуже, адже посмішка не зникає з мого обличчя.

- Все ти розумієш, - відмовляє роздратовано, - ще й сукню вдягла... ти ж не любиш сукні!

- З чого ти вирішив? - дивуюсь.

- Бо ти їх ніколи не носила!

- Просто приводу не було, - відказую.

- А тепер значить є?! - брат хитро дивиться на мене, наче я сама загнала себе в глухий кут своїми словами, хоча насправді так воно і є.

- Ну добре, - червонію, - у мене побачення.

- Серйозно?! - глузує, - а я й не здогадався!

Сашко плескає в долоні, намагаючись вдати награне здивування. Я відмахуюсь від нього і повертаюсь до дзеркала, поправляючи зачіску.

- Якщо ти думаєш, що я відпущу тебе на побачення з незнайомцем, ти помиляєшся, - підходить ближче, - я хочу знати хто він.

- Я не знаю його прізвища. Знаю лише, що він юрист і його звуть Макар.

- Не густо, - задумливо відмовляє брат.

А я й сама дивуюсь як мало знаю про чоловіка, з яким збираюсь на побачення. Намагаюсь пригадати ще хоч якусь інформацію про нього. І в спогадах виринають його слова, що він кинув мерзотнику в під'їзді.

- І здається він якось пов'язаний з якимось адвокатом... можливо це просто колега, але мені здається, що це чиєсь прізвисько.

Дивлюсь в відображення в дзеркалі і помічаю як брат блідне. Мене лякає його реакція і я обертаюсь, спрямовуючи погляд на нього:

- Що з тобою?

- Сістер, я не знаю де ти знайшла цього юриста, але краще тримайся від нього подалі.

- Що ти таке говориш? - мене дивують його слова.

- Якщо твій дружок хоч якось пов'язаний з Адвокатом, значить він пов'язаний з криміналом.

- Не розумію...

- Є в місті один чувак, офіційно він працює адвокатом, але захищає в суді лише впливових бандитів. Кажуть він і сам займається незаконними речами, але ж хто буде капати на Адвоката, якого кришують всі бандюки в місті?

- Він зовсім не схожий на бандита, - заперечую, бо не можу повірити його словам.

- А ти багато злочинців в своєму житті бачила? - з докором промовляє брат.

Він дійсно правий. Взагалі не бачила, але я не можу уявити Макара в ролі злодія, причетного до якихось темних справ. Можливо, він просто вирішив налякати негідників, що на мене напали? Можливо він ніяк не пов'язаний з тим адвокатом про якого говорить брат?!

- Зізнайся, що ти просто не хочеш просидіти вечір на самоті, - всміхаюсь, аби розрядити атмосферу в кімнаті.

Але брат і досі серйозний. Він ніяк не реагує на мої жарти, лише задумливо додає:

- Я тебе попередив, сістер, краще дізнайся побільше про того Макара.

Вдивляюсь в спину брата, що зникає в коридорі. Мабуть, він дійсно правий, мені потрібно краще пізнати Макара. Але ж саме для цього я й збираюсь з ним на побачення.

Слова брата лише на мить збентежили мене. Не дивлячись на його попередження, мені все одно важко уявити Макара в ролі бандита, тим паче для мене він був більше рятівником, ніж злодієм.

Кидаю погляд на годинник. Вже майже сьома. Останні штрихи перед дзеркалом і я вже вилітаю з квартири, прямуючи сходами вниз. Як тільки опиняюсь на вулиці, одразу ж помічаю знайомий спортивний автомобіль. Серце пришвидшує темп.

Макар виринає з машини і прямує мені назустріч. Я теж роблю пару кроків і наші погляди, наче магніти, притягують нас ближче один до одного.

- Привіт, - промовляю коли він стає впритул до мене.

- Привіт, - легка посмішка виникає на його обличчі, - чудово виглядаєш.

Його очі блукають по мені. Вони темніють і я помічаю, що йому дійсно подобається те, що він перед собою бачить. А це ж він ще не бачив сукні, яку прикриває пальто! Я вже подумки уявляла його приголомшливий погляд, коли я зніму верхній одяг і постану перед ним у всій красі.

- Дякую, - відчуваю як щоки заливає рум'янець.

Макар відкриває пасажирські дверцята, і дістає з авто ніжний букет білих ромашок:

- Це тобі.

Приголомшена легким літнім букетом посеред суворої зими, я беру квіти в руки і вдихаю їх тонкий аромат. На свіжому морозному повітрі цей запах відчувається зовсім інакше, ніж влітку.

- Вони прекрасні, дякую.

Підіймаю погляд на чоловіка і розумію, що він споглядав за мною весь час, поки я милувалась квітами. Помітивши мій зніяковілий погляд, він задоволено всміхається і розчиняє переді мною двері своєї машини:

- Прошу.

Машина рушає і розчиняється в вечірніх вогнях міста. Наші розмови з Макаром стають легкими і невимушеними. І мені навіть байдуже де ми проведемо цей вечір, адже найголовніше для мене - бути поруч з ним. Бо від його погляду я червонію, від його запаху шкірою здіймаються мурахи, від його голосу в грудях щось тепло жевріє. Я уважно слухаю його жарти і заливаюсь щирим сміхом, бо його чари підкорюють мене. І я не здатна чинити їм опір. Підкорююсь їм сповна, навіть не думаючи про наслідки, що можуть очікувати мене...