Розділ 7. Порятунок

Якийсь гуркіт внизу привертає увагу мерзотника, що втискає мене в стіну своїм тілом. Намагаючись вирватись з його рук, я й не одразу зрозуміла звідки той шум. Хлопець припинив лапати мене і завмер на секунду. Я ж продовжувала спроби позбутись його огидних дотиків:

- Тихо ти! - шипить на мене і знов вслухається до звуків.

Я не рухаюсь. Прислухаюсь. І тепер ми обоє чуємо повільні кроки, що підіймаються сходами.

- Сергійович, ти? - він трохи віддаляється, заглядаючи вниз прольотів, але не забирає свої руки від мене.

У відповідь тиша. Хлопець напружується. Від того, що його увага більше не прикута до мене, я відчуваю полегшення. Та страх невідомого продовжує мене огортати, коли я прислухаюсь до кроків, що вже чутно зовсім поруч. Темний силует повертає і опиняється внизу сходів, випрямившись перед нами. Тьмяне світло на майданчику ледь освітлює обличчя чоловіка, але я впізнаю в ньому Макара.

- Відпусти дівчину, - відлунням відбивається від стін його металевий голос.

- Чувак, іди куди йшов, - роздратовано кидає йому негідник.

Макар більше нічого не відповідає, лише впевнено підіймається сходами, наближаючись до нас. Хлопець, що тримав мене, вловлює загрозу і відпускає мене зі своїх гидких лап, готуючись “зустріти” незнайомця. Я роблю пару кроків осторонь розтираючи шкіру зап'ястя, що пече від грубих стискань.

Хлопець кидається на Макара, як тільки той опиняється ближче, але чоловік стрімко увертається від удару. Натомість мій підставний наречений опиняється позаду злодія, хапає за комір і з усієї сили вдаряє його обличчя об стіну. Лунає глухий хрускіт, і я розумію, що це або зламаний ніс, або потрощені зуби викрадача. Відвертаюсь, бо боюсь побачити травми хлопця. Але цікавість змушує повернути погляд. Він хапається за обличчя і я бачу як його руки вкриваються кров'ю:

- Козел, ти мені ніс зламав, - насилу промовляє зухвалець.

Макар штовхає його зі сходів від чого він падає, стогнучи від болю.

- Скажеш хазяїну щоб забув дорогу сюди, - лунає низький голос Макара, - і хлопця щоб повернув сьогодні ж!

- Та пішов ти! - огризається негідник, тримаючись за своє понівечене обличчя.

- Інакше до нього прийде Адвокат, - додає Макар спокійним голосом.

Але на хлопця ці слова діють магічним чином. Він здивовано дивиться на свого супротивника, наче бачить його вперше.

- Ти...? - здивовано питає.

- Пішов геть! - гарчить Макар.

Хлопець незграбно намагається підвестись з підлоги. Ковзається, падає, знову підіймається. Він згідно киває, не зводячи зі свого супротивника переляканого погляду, хапається за поручні і чимдуж біжить вниз.

Макар обертається і дивиться на мене. І я ніби бачу зовсім іншу людину перед собою. Його темні очі майже чорні. Ніздрі роздуються від люті. Риси обличчя стали настільки гострими, що здається ними можна порізатись. Я втискаюсь в стіну і не розумію він мій рятівник чи загибель.

Повільно і впевнено він підіймається до мене. З кожним кроком риси його обличчя стають м'якішими і загроза, що линула від нього, поступово зникає. Не знаючи що очікувати від нього, я тільки й могла стояти нерухомо, впираючись в стіну. Ноги ватяні, руки тремтять, а в горлі так пересохло, що, здається, я втратила здатність розмовляти.

- Ціла? - оглядає мене, коли опиняється зі мною на майданчику.

Та я ніби знаходжусь в якомусь вакуумі. Його голос лунає десь далеко і я відчуваю, що я от-от втрачу свідомість.

Він робить пару кроків до мене. Нахиляється до мого обличчя, заглядаючи в очі:

- Софія, ти в порядку?

- Не знаю, - промовляю стихлим голосом, в той час як поступово повертаю собі здатність рухатись.

- Сама йти зможеш? - питає.

Коротко киваю і відриваю своє ватяне тіло від стіни. Роблю пару кроків до вхідних дверей, тіло рухається наче на автопілоті. Тремтячими руками стискаю ключа і намагаюсь влучити ним в замок, але це ніяк не вдається.

Гаряча долоня обережно торкається моїх пальців і забирає ключі.

- Давай я, - лунає чоловічий голос позаду.

Я віддаю йому ключі і роблю крок осторонь, слідкуючи за тим як він відчиняє двері. Розчинивши їх переді мною, він пропускає мене вперед. Я уважно дивлюсь на чоловіка і не знаю що буде далі. Мабуть відчувши мою напругу, він повертає мені ключі:

- Зачини добре двері на ніч і чекай на брата, він скоро з'явиться, - промовляє м'яким голосом.

Не очікуючи на відповідь, він розвертається і спускається вниз сходами. А я просто стою на порозі квартири й дивлюсь в широку спину Макара, що віддаляється. Як тільки він зникає, страх знову огортає мене. Я перелякано дивлюсь то на верхні, то на нижні сходи, очікуючи, що негідники знов з'являться. Але тепер я одна і більше мене нікому захистити.

Хапаюсь за ручку і стрімко закриваю двері. Зачинивши замок на всі оберти, я впираюсь в стіну і просто сповзаю по ній на підлогу. Страх настільки мене переповнює, що вже не вміщається всередині. Гарячі сльози стікають по обличчю і виливають назовні всі ті жахливі емоції й відчуття, що мені щойно довелось пережити.

Не знаю як довго я так просиділа, але встати на ноги мені вдалось лише тоді, коли сльози скінчились. Який жахливий вечір! Прямуючи в будинок депутата, аби викрасти каблучку я й не очікувала, що мене спіткає цілий ланцюг жахливих подій. Якби знала, що таке може статись зі мною, то нізащо б не вийшла з будинку. Так страшно, як в огидних лапах збоченця, мені ще ніколи не було. Боюсь навіть уявити чим би все закінчилось, якби не з'явився Макар... але хто він? Я думала він такий самий багатій, як і гості на заручинах депутата. От тільки чомусь його слова про якогось адвоката налякали негідника так, ніби він чорта перед собою побачив. Дивно все це... Та я вдячна, що він опинився тут. От тільки в голову пробираються його слова сказані в машині. Невже він знав, що на мене чекають бандити? Чому ж тоді прямо не попередив?

Голова починала розколюватись від всіх роздумів. Я попрямувала в ванну. Освіживши обличчя прохолодною водою, мені стало набагато легше дихати. Відображення в дзеркалі показувало жахливу картину — волосся в різні боки, розмитий макіяж, очі червоні... але це здавалось мені зараз зовсім не важливим. Тепер мене мучили лише думки про брата. Мені хотілось вірити словам Макара і сподіватись, що я скоро його побачу.