Розділ 4. Умови

Потужні м'язи грудей чоловіка торкаються моєї спини і лише нагадують наскільки він більший і сильніший за мене. Його рука міцно обвиває мою талію, красномовно натякаючи, що цього разу мені вже не вдасться втекти. Ми стоїмо осторонь від всіх гостей. Я лише дивлюсь як метушня навколо стає голоснішою. Та навіть стоячи в багатолюдній залі, до нас нікому немає діла. Всі зайняті теревенями, закусками, шампанським.

Тепер розумію, що було марно сподіватись на порятунок. Адже ніхто в цьому залі мене не звільнить від цього нахаби. Немає нічого банальнішого як відчуття самотності серед натовпу.

Незнайомець міцніше стискає мене і продовжує лоскотати вухо своїм низьким голосом:

- Тепер, солоденька, ставки зросли. Тож доведеться тобі затриматись і пограти в мою наречену.

Мене огортає злість. І нащо він причепився до мене, наче той реп'ях? Яка ще наречена? Мені абсолютно не потрібно майоріти на цій вечірці з ним. Взагалі, я мала б залишатись непомітною для всіх. Але ж ні, я вже навіть з власником будинку познайомилась, і все через цього негідника!

- Не буду я грати в твої ігри! - гарчу ледь чутно, аби ніхто сторонній не почув.

Його рука міцніше стискає мою талію, від чого перехоплює дихання. Мені хочеться вирватись з його гострих, як пазурі, обіймів, але він не відпускає.

- Он бачиш, усміхнений чоловік в синьому костюмі, - продовжує промовляти мені на вухо, спрямовуючи мій погляд, - це начальник департаменту поліції. Можу з ним познайомити...

Його шантаж вгамовує той вир емоцій, що здійнявся всередині. Як би не було огидно, але я на гачку у цього мерзотника. І поки я не бачу іншого виходу, окрім як підкоритись йому:

- Не треба, - відповідаю більш спокійним голосом.

- Хороша дівчинка, - задоволено промовляє.

Його долоня спускається з талії і злегка хлопає мене по сідниці, після чого він відсторонюється від мене, давши мені змогу нормально дихати.

Розвертаюсь. Він навіть не приховує задоволеної посмішки на своєму обличчі. Тепер він не здається мені таким привабливим, як раніше. Чим більше я пізнаю його, тим більше мені хочеться бути від нього подалі.

- Якщо я зіграю твою наречену на цьому вечорі, ти мене відпустиш?

- Тільки якщо добре зіграєш, - вдоволено всміхається.

- І що мені робити?

- Нічого. Просто будь поруч і привітно посміхайся.

Уважно дивлюсь на нього і намагаюсь зрозуміти в чому підступ. За час нашого короткого знайомства я вже зрозуміла, що до його слів треба відноситися дуже обережно. Адже кожне слово, кожну фразу він перекрутить на свою користь. Тому я не плекаю надій, що все буде так просто, як він обіцяє:

- І все?

Він дивується моєму питанню, а потім хтиво всміхається:

- Я не проти, якщо ти проявиш ініціативу і включиш ще щось в свої обов'язки.

- Це вже точно ні, - зітхаю.

Його смішить моя відповідь. А я лише відвертаюсь від цього самовпевненого зухвальця і намагаюсь відволіктись, розглядаючи гостей навколо.

Повз нас проходить офіціант з тацею, пропонуючи гостям шампанське. Макар спиняє його і бере два келихи, один з яких простягає мені. Я забираю його і знов відвертаюсь. Бути в компанії цього чоловіка — означає постійно бути напруженою. Тому, аби хоч трохи заспокоїтись, мені потрібно відволіктись. Та своєю поведінкою він не дозволяє мені цього зробити:

- За знайомство, - задоволено виголошує тост і торкається своїм келихом мого.

Повертаю обличчя і зустрічаюсь з його проникливим поглядом і хитрою посмішкою, яка ще раз підтверджує мої здогадки, що від цього чоловіка можна чекати всього чого завгодно. Він підносить келих до губ, але не припиняє сканувати мене своїми глибокими очима.

І привабливий же, чортяка! Впевнена, у нього немає недоліку жіночої уваги. Гарний, сильний, впевнений... за таким дівчата завжди мліють. От тільки чого він причепився до мене, невідомо. Та сам факт його уваги до мене, гріє моє жіноче самолюбство.

Час тягнеться. Вечір проходить дуже напружено для мене. Адже до нас підходить купа гостей. Всі зі мною знайомляться і зацікавлено розглядають. Мені абсолютно байдуже хто всі ці люди і що вони про мене подумають. Але той факт, що я перезнайомилась майже з усіма гостями просто неймовірно дратує. Замість того, щоб залишатись непоміченою, я привітно всміхаюсь і даю гостям тисячу і одну можливість запам'ятати мою зовнішність для майбутніх фотороботів, які будуть створюватись в відділку поліції після того, як стане відомо про крадіжку. І як я умудрилась потрапити в таку халепу?!

Вийшла б собі тихенько з будинку, ніхто б і не помітив. Але ж ні! Зустрівся мені цей нахаба! Я вже не знаю чого від нього варто очікувати. І я б залюбки втекла при першій вдалій можливості, от тільки він нікуди мене не відпускає. Тримає біля себе, наче напевно знає про моє бажання втекти.

Розмова мого “нареченого” з черговим гостем здається мені неймовірно нудною. З усіх бесід за сьогоднішній вечір я вже зрозуміла, що Макар — юрист і всі цікавляться в нього справою про якусь будівельну фірму. От тільки він майстерно обходить такі питання, не даючи конкретної відповіді.

Від нудьги розглядаю інтер'єр кімнати, зосередившись на масивних колонах по всьому периметру кімнати. Аж тут мені на очі потрапляє струнка висока дівчина, що уважно розглядає нас з Макаром, при цьому не припиняючи щось розповідати колу дівчат, що обступили її. І в ній я впізнаю ту саму наречену, чиї заручини святкують всі в цій залі.

Гаряча долоня лягає на мою талію і низький голос пробирає до кісток:

- Старайся бути більш зацікавленою в розмовах, якщо хочеш, щоб я виконав свою частину умови.

Повертаю на нього обличчя і пропікаю ненависним поглядом. Добре, що чоловік, з яким він розмовляв раніше, вже пішов, інакше мені було б важко пояснити чому я хотіла придушити свого “нареченого”. Але саме таке бажання викликає в мене цей нахаба.

- Звичайно, любий! - скривившись, протягую останнє слово, демонструючи наскільки він мені неприємний.