47. Прогулянка лісом

     Меделін давно вийшла на двір, а Ділан досі не міг налаштувати себе на прогулянку. Його дратував сніг, що міг зіпсувати його блискучу чорну шерсть і після цього він матиме вигляд мокрої курки.
     А ще його переповнювали емоції. Сьогодні він покаже дівчині своє друге обличчя. Він не хотів, щоб вона його злякалася і, взагалі, відвернулася від нього чи, навіть,  гидувалася його. 
      - От чорт! - Ділан звеличався над дівчиною і був трішки вищим за її голову. Вона ж побачивши його таким виругалася під ніс, але не втекла. Хоча, її серце вистрибувало з грудей як тенісний м'ячик. Меделін хотіла взяти себе в руки, але це їй важко вдавалося. Тоді вовк штовхнув її своїм носом в купу снігу, сподіваючись, що це розрядить повислу тишу.
         - То це ти?! Це твоя друга сутність? - Ділан тільки тихо ричав, нахиляючи свою голову так, щоб Меделін було зрозуміло, що вона говорить правильні речі.
         - Знаєш, а мені подобається, коли ти не можеш говорити. Тобі варто часто перетворюватися на вовка і якщо ти таким будеш рік - мене це влаштує. - перевертень знову заричав, але на цей раз так гнівно, що дівчина дзвінко засміялася. Потім її сміх стих і вона піднялася з землі, обтрусилася від снігу і підійшла до великого вовка, яких бачила лише по екрані телевізору. Але ті були страшнючими, зубастими та облізлими, ніби їх занапастила якась холера. А цей був геть іншим - красивим вовком, тільки в декілька разів більшим в розмірах. Такого вона бачила лише в "Сутінках ". 
      - Неймовірно... аж дух захоплює. - Меделін взяла обома руками велику вовчу голову і вдивлялася в жовтобагряні очі, що зараз витіснялися на чорному фоні і мали вражаючий вигляд. 
      - Знаєш, я завжди мріяла про домашнього песика... мрії збуваються! Хто ж знав, що мені привалить таке величезне щастя! - дівочий голос відбивався від великих сосон і відлуння розповсюджувалося по всій галявині. Перевертень міг лише виявляти своє невдоволення гнівним ричанням. Ще б пак! Його прирівняли до домашнього звіринця. А він же - справжній вовк-перевертень. Володар незрівнянної сили та витримки. Гроза всіх буревіїв.
        - Я жартую... Ти дуже красивий і зовсім не маленький домашній песик... - дівчина, щоб заспокоїти перевертня і показати свою прихильність, доторнулася своїм лобом до його. І вони так простояли декілька хвилин. 
        - І чому ти не любиш зиму? Дивись яка в тебе шерсть! - дівчина побігла стрімголов і вже формувала своїх рухах снігову кулю, але відмовилася від затії, як тільки побачила білі ікла, що виглядували з пащеки великого вовка. 
       - Добре-добре! Дивись, я викидаю. Ми просто погуляємо. 
     Вони йшли мовчки. Дівчина йшла по-переду, а Ділан ззаду, ніби її тілоохоронець. 
     Сніг, дійсно, закидав всі стежини і хоча було видно поодинокі сліди великих вовчих лап, Меделін було важко перебирати ногами. Бо чим далі вони заходили, тим глибоким була снігова ковдра. 
      - Неторкана природа дуже красива... - Ділан випередив дівчину і своєю головою закрив прохід далі. 
      - Що? Що ти хочеш сказати? Ми далі не підемо? Нуж бо, Ділане... я тільки присмакувалася. Давай підемо далі.  - вовк був непорушним, але потім він зробив крок вперед і підняв голову доверху,  ніби принюхуючись. 
     Через декілька хвилин перед ними на височезному пагорбі з'явилися два величезних вовка, що були як один в один схожими на Ділана. 
      Чоловік відразу відчув силу запаху. То був Брайан та Ітан. Він поспішив схилити голову перед своїм альфою та бетою. На здивування, Меделін послідувала за ним. Зробивши реверанс, вона теж схилила голову. 
       Вовки розмовляли поглядами. Брайан тупотів на місці, показуючи, що йти далі небезпечно і їм варто повертатися назад до поселення. Ділан це розумів і знав це місце як своїх двадцять пальців, будучи в тілі людини. Але не знав, як зупинити Меделін, бо та його, взагалі, не хотіла слухатись.  
       - Це був ваш альфа? Так? А хто був з ним? Це ж не його дружина? Вона ж проста дівчина? Чи не так?  - два великих вовка зникнули так само непомітно, як і з'явилися. Дівчина переводила подих, але цікавість розпирала її зсередини. 
      Ділан чув питання Меделін, але давати відповідь було марно, адже вона не розуміла вовчої мови. Його здивувала обізнаність дівчини і звідки вона про все знає.
      Він повернувся до неї головою і вперто не хотів пропускати її вперед. 
      - Ділане, припини! Чим більше ти забороняєш, тим більше мені цього хочеться...  - дівчина вперто не хотіла слідувати заборонам перевертня і тому оминувши його стороною почимчикувала вперед, але далеко не відйшла, бо звалилася з ніг, як тільки її Ділан штовхнув своїм вовчим носом.  
       - Це не смішно! Дідько! - терпець Меделін увірвався. Її лице покрасніло від гніву, а сама вона була готовою до нападу. 
      Дівчина повернулася на спину і вже була готовою дати відсіч, але побачила, що над нею нависала розлючена голова вовка і швидко змінила свої плани. Вона знала, що чоловік їй не несе загрози, але його вигляд її страшив. Ділан без перестанку ричав і показував ікла. 
       - Чому ти гніваєшся? Це ж просто ліс! Чи він у вас теж поділений і приватизований! 
       Ділан зрозумів, що марно щось пояснювати ричанням і йому потрібно перетворитися в людину, щоб не трапилось біди. 
     Поки відбувався процес перевтілення, Меделін зникла з місця, на якому була. Серце чоловіка пішло в п'ятки. Він передчував найстрашніше. 
     Коли він вибіг на гору, з якої відкривався вид на неспокійну річку то побачив Меделін, що стояла на краю прірви та смиренно дивилася вдалечінь. 
      - Меделін! Обережно йди назад. Там небезпечно. Каміння занадто слизьке. Ти можеш впасти вниз. 
       - Знаю, ти сваритимешся... Але... Чому ти голий? - дівчина спробувала повернутися лицем до Ділана, але картина побаченого її шокувала. Меделін не втрималася на ногах і полетіла спиною донизу. 
      Наляканий чоловік без міркувань кинувся за нею.