45. Джерело всіх негараздів

      Зайшовши всередину кімнати, де вони снідають, дівчина побачила чоловічу постать, що стояла до неї спиною і вдивлялася в далечінь, крізь велике вікно. 
      Сама того не знаючи, дівчина була рада, що саме зараз, Ділан був поруч. 
      - Як ти? - низький голос порушив мовчазні споглядання. 
       - Як бачиш жива... Чому приїхав?
       - З моєю дружиною грубо повелися. Як я можу бути деінде, коли ти не впорядку?
        - Дякую... - Меделін тихенько підійшла до Ділана і обняла його ззаду. 
        - Йди сюди. Сьогодні повинно бути по-іншому. - чоловік повернувся і обвив дівчину своїми обіймами.
        -  В дитинстві, коли я плакала чи мені було так боляче... тато танцював зі мною і цілував мене в лоб... Потанцюєш зі мною? Повільно... - дівчина обвила руками шию Ділана і сперлася лобом об його губи. 
     Було вже майже опівніч, як дві постаті обнявшись повільно кружляли в танці при пригніченому світлі світильника. 
      Ділан не очікував, що цей день її розіб'є настільки, що вона буде ані живою, ані мертвою. Десь зникла життєрадісна дівчинка, яка ще зранку дарувала йому їдкі словечка.       
          - Мені так боляче... всередині мене все вирує і мені гидко від себе самої, що я не знаю куди себе діти... Що мені робити? Я нездара! Батьки відмовились, рідний брат назвав мене меркантильною хвойдою і на додачу... мене звільнили. Мені варто було лише оступитися, зробити помилку,  здатися оточуючим тією,  яка не підходить під їхні канони... 
     Серце Меделін билося швидко й шарпливо. Її душу гнітило тяжке лихо. Її обличчя зображувало біль та розгубленість пещеної дитини, яка звикла вдовольняти кожну свою забаганку, а тут, вперше, була змушена зіткнутися з непідвладними життєвими прикрощами.
         - І це все через тебе... ти моє нещастя! Я тебе ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу! - щосили, дівчина гамселила по грудях вовка. А він стояв непорушно, лише міцніше стискав її в обіймах. 
      Чоловік мовчки приймав кожен її удар. В цей момент,  він ненавидів себе. Бути причиною її нещастя  - це останнє що йому хотілося. 
       - Я поруч... і завжди буду. 
        - Я ненавиджу тебе! Чому ти з'явився в моєму житті? Ти б міг пройти повз. Зробити вигляд, ніби я не твоя істинна пара. Для чого ти це зробив? Чому, не зводив з мене цих звабливих очей? - дівчина говорила пошепки, бо сил на голос не залишилося.
        - Просто не зміг... пробач. Я все виправлю. І зроблю все, щоб це були твої останні сльози. - дівчина дивилася в очі перевертня дитячими очима. Її лицем рясно текли сльози, які чоловік намагався зі всією ніжністю витирати. 
         - Я хочу спати.  
       Ділан підхопив Меделін на руки і поніс її в спальню. 
        Цілу ніч, він оберігав її сон. Поправляв волосся і просто - насолоджувався її присутністю. 
      Подумки, він розмірковував над тим, як раніше дивився на жінок, адже звик вбачати в них лише красу та сексуальність. Привабливість та грайливість. 
     Завдяки Меделін, він почав повільно розуміти, що красива зовнішність  - це лише напускне. Всередині неї жило маленьке дитинча.