44. Вражаюча правда

       - Меделін,  поїхали додому. 
        - Що? - дівчина, ніби прокинулася від сну. 
         - Ходімо... ось так, повільно. Я тебе тримаю. - Білі охопив однією рукою дівочий стан, а іншою взяв її сумку.  
        - От же ж, навіть не заплатив за себе... Зачекай хвилинку і ми поїдемо.  - чоловік похапцем дістав з гаманця кошти і кинув на стіл,  не звіряючи суму, що була в чеку.
         - Чому твій брат, так з тобою грубо повівся?
         - Мене недолюблюють всі брати... Цей - особливо.  Лише, найменший проявляє до мене добродушність. Всі остальні - добренькі, коли поруч батько... Та й, останнім часом, молодший теж спаскудився. Підпав під вплив старших. - в словах дівчини відчувалася байдужість. Своїм пустим поглядом, вона дивилася на вулиці через вікно автомобіля.
       Меделін дивилася крізь предмети і думала про своє.
           - Чому?
           - Мій батько так хотів дівчинку, що не приховував це бажання від синів. А коли з'явилася я, він привчав їх до того, що я принцеса... любов, яку він мав розділити на всіх дітей - дарував мені.
         - І тому, ти з ними рідко зустрічаєшся?
         - Ага... А ще, я рідко їжджу до батьків, бо знаю, що більша частина мене там ненавидить. Брати і їх дружини, просто протирають в мені дири своїми злісними поглядами. І тому, я перестала їздити на сімейні свята, щоб уникнути всього цього божевілля. 
      - Я думав, ти не їздиш через роботу... Я ніколи не подумав би, що в тебе такі труднощі в сім'ї. 
      - Вражає, так? Як каже Селеста - кого цікавлять твої проблеми. 
       - А батьки знають?
       - Ти хочеш,  щоб мої брати ще більше мене ненавиділи? Про таке мовчать. 
        - Але ж ви вже дорослі. 
        - Улюблена дитина  завжди буде найкращою за всіх і неважливо, скільки їй років. 
      Суцільна темрява пожирала автомобіль, що намагався прорізати густу хурделицю своїми фарами.
      Всередині машини було тихо, лише потім, дівчина збагнула,  що Білі везе її не освітленим містом, а дорогою, де навкруги панував антрацит, що безжально виїдав очі, як тільки глянути вправо чи вліво. 
         - Куди ми їдемо? 
         - Ділан сказав завезти тебе в батьківський дім. 
         - Але, що я буду робити сама в чужій будівлі?
          - Ти не будеш сама. Ділан повернувся і чекає тебе. 
          - Повернувся? Так швидко?.. Ти йому все розказав, чи не так?
          - Тобі необхідна підтримка. Я це робив заради тебе. 
          - Нічого мені не потрібно. 
          - Облиш.