39. Весілля, яке мало бути іншим

      - Ділане, мені дійсно незручно. Там вже всі приїхали і в мене не було іншого вибору. 
        - Все добре, Анно. Не хвилюйся. Ти все зробила правильно... Але, завжди стукай,  як заходиш в чиюсь кімнату. 
         - Я ж не навмисно. Геть з голови випало... - покірною постатю, літня жінка згодилася із зауваженням молодого господаря. -  Звісно, як скажете. 
       Перевертень ніби гнівався на господарочку і ніби ні. Вона була вже пристаркуватою вовчицею, тому могла не відчути що відбувалося за дверима. А раптом,  вона щось відчула нехороше і вирішила втрутитись. Ділана наполегливі думки силували щохвилини. І в очах Меделін,  він знову був боягузом.
      Дівчина кожного разу йому відкривалася, але все закінчувалось якось не так,  як того хотілося. Щось стримувало чоловіка, а інколи - щось перешкоджало. Бути несправедливим до неї не хотілося,  та й робити вигляд ніби нічого не трапилось теж безглузда справа. 
      Використати її як шмат м'яса було для Ділана табу, а відкритися їй по-справжньому, означало ніколи її не відпускати. 
       - Твоє хвилювання хіба що глухий не почує. 
       - Незнаю що зі мною. Таке відчуття,  ніби це все по-справжньому. - Меделін тремтячим шепітом намагалася зібрати слова у вузлик. Чоловік помітив її тремор і щоб заспокоїти взяв її руки в свої. 
        - Облиш думки і нічого не бійся, я поруч...
        - Просто хочеться,  щоб це швидко закінчилося... Хочеться зняти це плаття, змити все і ніколи цього не згадувати.  - Меделін вислизнула з чоловічих рук і трішки віддалилася.  
       Ділан, від почутого відчував свою провину. Йому хотілося, щоб вона була в цей день щасливою і радісною. А все відбулося навпаки. 
         - Пробач, що змусив тебе це робити. Я не думав, що для тебе це буде важко. Мені варто було бути м'якшим.
         - Сама винна. 
         - Пара молодят вже готові? - в кімнату, що майже була схожою на палац урочистостей, увійшла поважна панянка. Вона була схожою на викладачку престижного вузу. В одній руці вона тримала папку, а іншу - поважно притримувала під грудьми. Крізь зсунені окуляри,  жінка дивилась на Ділана та Меделін з-під лоба. 
        - Кохання не чекає. Де ваші обручки? Давайте їх сюди. - перевертень дістав з кишені піджака прямокутну коробочку і протягнув поважній панянці. Відкривши її, жінка спочатку ахнула, а потім скоса подивилася на пару молодят. 
         - Красиві... мабуть, коштують цілий спадок. Нареченій пощастило. 
         - Вона варта більшого. - відчувши занепокоєння Меделін,  чоловіку захотілося зрівняти слова невігластва, щоб вона не загорілася як сірник. Адже йому відоме ставлення жінки до несправедливості. 
        - Ну що ж? Якщо ви готові,  ми можемо починати. Хто ваші свідки? - Білі та Анна ближче підійшли до урочистого столу, тим самим безумовно заявили участь в цій церемонії. 
        - Обіцянками будете обмінюватися?
        - Давайте опустимо цей момент. Ні до чого перед іншими людьми говорити такі слова. Думаю, за нас яскравіше говоритимуть роки, що ми проживемо разом. - дівчина не витримала і промовила слова похапцем. Їй кортіло покінчити з цим.
        Всі навкруги помітили роздратованість молодої дівчини, а їй було байдуже. Це всього лише гра і тому, їй не хотілося розтягувати її на години. Тим більше час тягнувся дуже довго і здавалося, життя дівчини зупинилося на цьому моменті.
      Ділан теж проживав не найкращі миті в своєму житті,  але відчуття спокою його підбадьорювало. Тепер Меделін від нього точно нікуди не дінеться і він матиме шанс бути поруч з своєю парою.