36. У подруги на сповіді

       -  Селесто!
       - Меделін? Що трапилось?
       - Я завтра виходжу заміж!
       - Виходиш заміж?! Як?
       - Це все той чарівний пряник!
       - А пряник тут до чого?
       - Я забажала в нього несподіваних почуттів. Сказала, що хочу несподівано закохатися.
        - Нічого не розумію. Тоді в чому проблема? Пряник же виконав все, що ти хотіла.
        - Ну так, але ж я не уявляла, що все так швидко відбудеться.
        - Ти мене заплутала! Сідай, я принесу тобі чай з ромашкою та м'ятою і ти мені все розповісиш по порядку... - жінка окинула поглядом зніяковілу молоду дівчину і додала.  - Будеш щось солоденьке?
         - Будеш... якщо залишилося медове тістечко, то буду його.
       Селесту наполохали дивні слова Меделін. Вона заварювала чай і, досі, не йняла віри. Як, через декілька днів,  життя молодої дівчини привело її до вівтаря. Вона розмірковувала над найгіршими сценаріями і не могла дочекатися повної розповіді.
       - Ну... розповідай. - жінка поставила на стіл чай з тістечком і зайнявши зручну позу, була готовою до сповіді.
       - Пам'ятаєш, той корпоратив, на який ми розмальовували імбирне печиво?
       - Звісно.
       - На ньому, я зустрілася з чоловіком. Він цілий вечір не зводив з мене своїх очей і я подумала, що це саме той чоловік, про якого я просила у Миколайчика... Він не наважувався до мене підійти і я ризикнула - підійшла до нього першою.
       - Ти неймовірна. І що далі?
       - Він був занадто привабливим, щоб не випробувати долю... але, як виявилось, все що в ньому було привабливим - лише його зовнішність... - на хвилину,  дівчина зупинилася, адже не знала, чи буде її знайома готовою до того, що вона має сказати. - Ти щось чула про перевертнів?
        - Звісно. Про них, хіба що глухий не чув. Це вже стало нормальним явищем. Та й ти ж була з Білі. Чи ти не знала, що він вовк?
        - А ти звідки знала, що він вовк?
        - А що не видно? Вони ж вирізняються. Їхнє тіло має неординарні розміри. Всі вони мають одне забарвлення очей... тай вже всі давно знають, що в нас є ціле поселення чорношерстних вовків-перевертнів... Ти не знала?
        - Я чула про них, але ніколи з ними не зіштовхувалась.
        - Може й зіштовхувалась. Раз не можеш відрізнити перевертня від звичайної людини.
        - Ти щось знаєш про їх звичаї? Істинну пару.
        - Звісно знаю... ти ніби тільки на світ з'явилася! Про істинну пару - в саме серце. Це так романтично. Мовчу про вовче кохання і відданість одному партнеру на все життя. Про їхнє кохання стільки всього написано, а ти ще й питаєш. Наші дівчата та хлопці теж можуть бути їм парами.
         - Як виявилося - я істинна пара для перевертня, з яким завтра зв'яжу своє життя... на один рік.
        - Ти така кумедна. Говорить на один рік! Ой, не сміши! Якщо ти істинна - то це на все життя. Рік... теж мені, жартівниця.
         - Він терпіти не може простих людей і не надто задоволений тим, що я його пара.
        - Що за псих, що так розкидується долею?
        - Незнаю... Він запропонував мені угоду. Я рік буду йому дружиною, а потім він мене відпустить.
        - Навіщо це йому?
        - Через те, що він не має сім'ї,  він не може підписати якийсь контракт з іноземними партнерами.
        - А вовчик не простий... А ти що? Так просто взяла і погодилась?
        - В мене не було іншого вибору. Він виявився генеральним директором корпорації, якій я організовувала той поганський корпоратив. Коли я йому відмовила, він сказав моїй директорці, що напише поганий коментар. Та ж побоялася його і змусила мене будь-яким способом змінити його думку... Я через нього, ледь не втратила роботу! Потім, зі злості сказала журналістам, що він гей... його компанія після цього зазнала збитків, втратила партнерів. Його авторитет знизився.
        - Це диво, якщо ти сидиш переді мною. З такими людьми потрібно бути обережним.
        - Ти б знала мій відчай. Моя робота - для мене все.
        - Але ж і стерво твоя директорка. Як вона могла таке сказати? Ти стільки років на неї працювала і жодного конфлікту не було. А тут, якийсь знайшовся штурпак і вона відразу перейшла на його сторону.
        - Не такий же він штурпак. І хто знає, як би вчинила я, будучи на її місці. Наврядчи, я хотіла нажити ворога в лиці Ділана Мелтона.
        - "Мелтонс корпорейшн "? Це ось та будівля,  що навпроти моєї кав'ярні? То він є її власником?
        - Так... Він, доречі, десь має сюди прийти. Тільки прошу, не роби вигляд, ніби збираєшся його придушити.
        - Це добре. Хоч погляну, що то за гівнюк.
        - Селесто!
        - Ти щось відчуваєш до нього?
        - Він мені подобається і я боюсь своїх вчинків. Не хочу, щоб він подумав, що я якась прилипачка... - дівчина знову змовкла, але через секунду продовжила.  - Селесто, мене ж можуть хотіти чоловіки? Чи може я не така вже й приваблива, як мені здається. Може я крива чи вуха тирчать? Чому мене хочуть багато чоловіків, а він не хоче?
      - Звідки ти це знаєш? У вас щось було?
      - Було б. Але він постійно втікає,  або не проявляє ініціативу.
      - Меделін, ти дуже приваблива дівчина і все при тобі. Думаю, справа в ньому. Ти ж говориш, що він сторониться простих людей... Але з іншого боку, вражає його витримка перед істинною парою. Адже він відчуває все і буквально, втрачає голову, коли відчуває сексуальне збудження своєї пари.
       - Ось і я це не можу пояснити...
       - Що будеш робити? Я так зрозуміла, відмінити заручини не вдасться... А що батьки? Брати? Ти ж їм сказала?
       - Та де там! Як я можу їм сказати про таке? Ці відносини на рік! Мій батько терпіти не може перебірливість. В нього в голові ще старе загартування свище  - якщо кохання,  то одне і на все життя. І як я можу сказати йому, що ми з Діланом розлучилися? Він же світ спалить через мене. Він живого місця не залишить. І йому буде байдуже хто перед ним стоїть - перевертень чи проста людина. Я ж для нього цінніший подарунок.
       - Чудово мати такого батька... тим не менше, ти теж не упускай руки. Візьми цього вовчика в обхват. Покажи всю принадність спільного життя... ви ж разом будете жити?
        - А як же! Я думала, що окремо... Але, він наполіг на спільному проживанню.
         - І чого ти соплі розпустила? Це ж чудово! Ти знаєш, що ти його істинна пара і він тобі подобається - скористайся моментом...
         - Він тут... він тут.  - Меделін постукала по руці Селести і вони повернули голови в сторону вхідних дверей.
     В приміщення зайшов статний харизматичний чоловік. На обличчі якого виднілася самовдоволена усмішка. Його очі світилися щастям і від нього, ніби, йшло світло. Він йшов так сексуально впевнено, що дві жінки, від подиву повідкривали свої роти.
      - Доброго вечора... - низький чоловічий голос був медом. Від чого Селеста втратила дар мови. Меделін,  у свою чергу, роздивлялася зовнішній вигляд - зараз,  Ділан був зовсім не таким, як вранці. Стильна укладка, білосніжна сорочка, що виглядала через чорну жилетку - все змінилося. Ніби він тільки з подіуму.
       - Селесто - це Ділан. Ділан - це Селеста. Моя знайома і партнерка. Вона робить випічку на заходи, які я організовую.
       - То це ви та сама кондитерка, що вигадала чарівні пряники? Скажу відверто, всі в захваті. Вони ще досі, не можуть їх забути. Говорять, що печиво, дійсно, чарівне.  - Меделін дивувалася такій любязності з боку чоловіка, адже до неї він не був таким прихильним. Він так добре стелив, що вона не розуміла де була правда, а де лукавство.
        - Ну що ви! Звичайне печиво!
        - Ну не скажіть. Мушу визнати, у вас чарівні руки... Я прийшов за Меделін. Ви ж не будете проти, якщо я її у вас заберу?
         - Ну що ви! Звісно... Може, щось вам загорнути з собою?
         - Я солодощі не їм. Хіба що, запакуйте все, що любить Меделін.
       Сама дівчина диву дивувалася, як ці буркуни мило між собою перекидувалися люб'язностями.