21. Капітуляція чи смирення?

      Після всіх зусиль врятувати те що можливо, чоловік згадав Меделін. Він розмірковував над тим, що вона зараз робить. Чи відчуває вона своє верховенство над тим, що зробила. Чи задовільнила свої амбіції, опустивши його в саме пекло. Чи відчуває свою провину. 
      Разом з тим, Ділан зрозумів, що дівчина непоганий суперник і разом з тим, вона його істинна пара. Вона спроможна за себе постояти. Та ще й так, що волосся може стати дибки. 
       Поцілувавши двері квартири Меделін, Ділан набрав свого помічника.
           - Білі, її немає вдома. Якось можна ж відслідкувати її по телефону. 
           - Добре, я зараз скину тобі адресу... І, Ділане... спробуй бути з нею ніжнішим. Вона не погана дівчина... дозволь собі її вивчити. 
           - Не починай Білі. Ти знаєш чудово, для чого вона мені потрібна. 
       Чоловіе вже давно дозволив собі її вивчити, але не міг зізнатися в цьому щиро, адже боявся здатися в полон тій, яка не знала його природи. Він не хотів так бездумно ризикувати своїм серцем. Тим більше, було видно, що Білі був на боці Меделін і якщо Ділан зізнається йому в своїх почуттях до неї, його помічник всіма силами буде їх зближувати, адже той добре знав, як це бути самотнім і такої долі він нікому не бажав.
           - Добре, скину тобі адресу, як тільки в мене щось буде.
      Після повідомлення Білі, Ділан підтвердив свої здогадки. Меделін була в одному із ресторанів міста.
      Перевертень уявляв собі, як та без докору сумління веселиться і радіє над його занепадом. Від чого він запалювався помстою. 
     Ввійшовши всередину ресторану,  він побачив картину, яка суперечила його уяві. Дівчина сиділа в самісінькому куточку, спрямувавши свій погляд на вогні нічного міста.
       Її обличчя не було таким радісним і сама вона була пригніченою. Це змусило чоловіка переглянути свою мету перебування тут.  
          - Ооо... прийшов мій палач. Ти й тут будеш змушувати вийти за тебе? Який на цей раз вигадав шантаж? Чекай-чекай,  я вгадаю... Якщо не вийдеш за мене, то я позбавлю тебе вина... чи може пасти, чи...
           - Поїхали додому. Ти ледь язиком володієш, я вже мовчу про ноги. 
      Ділан не встиг сісти за стіл, як на нього покотилися слова. Дівчина говорила з п'янким акцентом і це трішки смішило чоловіка.
        Сам її вигляд його обезброїв і він над нею змилувався. 
           - Ти! - вона вприснула вміст келиху в лице чоловіка і його білосніжна сорочка, вмить порозовіла. - Хто ти такий? Що можеш мені вказувати що робити, а що - ні? І взагалі, що ти тут робиш?
          - Я бачу тобі подобається виливати рідини в лице людей? - чоловік витирав обличчя і пильно дивився в сонні очі Меделін. Цей вчинок, аж ніяк його не розгнівив, адже до цього, з ним відбувалися речі погірше. 
          - Ага... рука сіпається, коли бачить наглу пику.
          - Ти знаєш, що ти дуже імпульсивна? Ти ж потім про це пошкодуєш. 
          - Що ти тут робиш?
          - Ти знаєш, що наробила? 
          - А що я наробила? Я цілий день була вдома. - байдужість в її словах змушувала Ділана бути обережним. 
          - Ти читаєш новини?
          - Ні, мене не цікавить чуже життя. Всі ці журнали - беззмістовний пиловий збирач. 
          - А телефон?
          - Він мені набридав і я в режимі польоту... - її руки зобразили крила, а усмішка свідчила про її неперевершенність. 
          - Щаслива ти людина...
          - Цццц... безробітня. І знаєш через кого? Правильно, через тебе. 
      Ділан споглядав за тим, як швидко мінявся вираз її обличчя. Її посмішку, вмить затуманив грізний погляд. Вона дивилася на Ділана вбивчим поглядом і в одній руці тримала виделку так, ніби думала на нього напасти.
          - Тебе звільнили?
          - Дали відстрочку. Сказали, щоб я не приходила на роботу доти, доки не владнаю з тобою проблему... З тобою я нічого не владнаю, тому - я можу рахувати себе безробітньою. 
          - І тому ти вирішила втопити горе у вині?... - дівчина вже підносила келих до губ, але Ділан завадив її планам. На що дівчина невдоволено пробухтіла. - Меделін, досить. Поїхали додому. 
         - Чому ти завжди ламаєш мої плани?... говориш, що робити. Хто ти такий, щоб керувати  моїм життям? 
         - Навкруги багато журналістів і вони в будь-який момент можуть це зняти. Ти все ще рахуєшся моєю дівчиною. 
         - Хвилюєшся за свою репутацію?
         - Приходиться... бо моя дівчина не слідкує за своїм язиком. 
         - Я не твоя дівчина... І якщо на те пішло, знайди собі ту, яка на відмінно зіграє роль дружини мільйонера. 
         - Мільярдера...
         - Ой, батюшкііі... пардон. Помилилася на один нулик. Сподіваюсь, мої слова не будуть віщими. 
         - Поїхали додому. 
         - Я не хочу додому. 
         - А куди ти хочеш?
         - Туди, де немає тебе. 
         - Ти ж не хочеш цього. 
         - А що хочеш ти? Навряд чи сидіти біля істинної пари, котра не виправдала твоїх очікувань. 
       - Це мої проблеми. Тебе вони аж ніяк не стосуюються. 
         - Послухай, я не знаю як ти мене знайшов і для чого шукав, але знаю одне - те, що ти тут - це велика помилка. Ти приніс в моє життя стільки потрясінь та проблем, що сидіти тут біля мене ти не маєш права... І знаєш, що найгірше в цьому всьому? Що я не можу довго на тебе злитися... а я хочу тебе ненавидіти всім серцем. Хочу зруйнувати твою діамантову кар'єру. Хочу, щоб ти зрозумів, що є в світі жінки, яким твоя впливовість та приваблива зовнішність до одного місця. Хочу, щоб промовляючи моє ім'я, тебе кидало в піт. - дівчина говорила цілком серйозно і на мить, Ділан повірив в їх щирість. 
        - Чому ж ти журишся? Ти вже на півдорозі до здійснення власних мрій.  Акції моєї компанії впали. Декілька моїх партнерів відмовились зі мною працювати... і все це зробив твій ненаситний язичок... Не скажу, що мене кидає в піт, коли згадую про тебе, але волосся стає дибки. Ти єдина жінка, яка встояла перед моєю харизмою і моїм рахунком в банку... твоя мрія здійснилася. Що далі?
       - Якщо в тебе якісь проблеми в бізнесі, то це точно не я. Я не відчуваю якогось тріумфу від цього. Моя душа незадоволена. - до чоловіка дійшло,  що Меделін взагалі про нього не думає. Вона не норовиться його знищити. Вона піклується тільки про себе,  намагаючись захистити те, що в її житті найдорожче. 
       - Справді? А хто сказав журналістам, що я гей?
       - Я що повинна слідкувати хто і як тебе обізвав? 
        - Ні, навіщо за кимось слідкувати. Тут за собою важко вслідити... 
        - На що ти натякаєш?
        - Ти дійсно, не пам'ятаєш подій вчорашнього дня?
        - Те, що ти покидьок, я пам'ятатиму все життя. 
        - Я ж говорив, що за твої лайливі словечка послідує покарання.  - Меделін через стіл наблизилася до лиця Ділана. Її губи були так близько,  що гріх було не скористатись моментом, але в голові чоловіка зявилося відчуття, що дівчина вважатиме його огидним, якщо він поцілує її проти волі, тимпаче вона була п'янкою.
       - Я так і знала, що це лише пусті погрози... - невдоволено, дівчина повернулася на місце.
       - Ти п'яна. Не хочу, щоб ти думала, що я тобою скористався. 
       - Я все чітко пам'ятаю.
       -  Не впевнений. Ти сказала журналістам, що я гей, а зараз сидиш, ніби нічого не стало. 
        - Гей?!.. - дівчина намагалася згадати вчорашні події і віднайти те, що було більш схожим на правду. - Ну так, вони мене оточили... Я сказала, що ми не можемо бути  разом... бо ти... гей! - дівчину навідало прозріння. Вона опустила очі і не знала, як дивитися в очі Ділана. Їй було ніяково,  що вона обрехала чоловіка, якого не знала. 
          - А що таке? Невже тобі соромно? Навпаки, я думав що ти святкуєш мій крах, але як вияснилось ти геть забула про те, що виробляв твій язик.
          - Мені дуже соромно... пробач. Я була злою і сказала це неподумавши. Звідки я знала, що вони це підхоплять. Пробач-пробач-пробач... Як я можу це виправити? Я можу сказати, що це був невдалий жарт... Чекай, то виходить, що акції і партнери... це моя провина? І ти сидиш біля мене спокійно? Ти б мав влетіти в цей ресторан і не лишити на мені жодного живого місця. - дівчина була збентеженою. Чоловік не був готовим  до того, що вона буде вибачатися. Очевидно, Білі мав рацію. Вона сказала це, неусвідомлюючи наслідків. 
          - Я зрозумів, що гнівити тебе - собі дорожче. 
          - Пробач... я була страшенно розлючена і коли я така, то не контролюю, що говорю... Боже, пробач.
          - Добре, забудь. Тут є і моя провина. 
           - Ні-ні... Що ти хочеш,  щоб я зробила для тебе в якості компенсації. А то я знаю твою милість... боюсь на наступний день, після твого добродіяння,  прилетить від тебе смачний підсрачник. Хочеш,  я вийду з тобою на публіку як твоя дівчина і скажу, що це був жарт... чи сама поговорю з твоїми партнерами і переконаю їх в тому, що ти не гей?
         - Як ти можеш когось в чомусь переконувати, коли сама не знаєш правди?
         - Ти гей?
         - Ні! 
          - Тоді, не розумію до чого ти хилиш... як я можу довести, що ти не ... 
          - Годі вже. Я сам це владнаю. - терпець чоловіка увірвався, адже він прийшов сюди зовсім не за цим. Хоча, оцінюючи ситуацію,  він вже не знав за чим прийшов. 
          - На тебе це не схоже. Чи ти вкотре впевнився,  що прості люди телепкуваті і тому тебе це не розгнівало. 
           - Не буду приховувати,  це теж зіграло свою роль. 
           - Тоді, що ти хочеш? Вийти за тебе?
           - Було б непогано. 
           - Добре. Я погоджуся на твою пропозицію. Але, це не означатиме капітуляцію! Це бізнес-угода. Нехай це буде компенсація за мій язик. Ти! Напишеш добрий відгук про нашу компанію і переконаєш мою директорку в моїй незрівнянності. 
           - Взагалі,  в цій ситуації  я більше постраждав. - впевненість та неупередженість Меделін здивувала Ділана. Тепер вона не була схожою на ту, що ще декілька хвилин тому рюмсала над своїм нещасним життям. Вона була схожою на хамелеона. 
           - Взагалі, у нас рівні рахунки... або робиш так, як сказала я, або не бачити тобі моєї згоди до кінця своїх днів.
           - Як взагалі таке можливо? Чому ми обмінялися місцями? 
           - Тобі байдуже хто біля тебе під боком. Для мене - ні. Я не хочу провести рік в муках. По рукам?
            - По рукам. 
            - Пропоную закріпити цю угоду вином. 
            - Ні, з тебе вистачить. А я за кермом. Поїхали додому. 
            - Боже, ти такий нудний. І як я проживу цей рік?