19. Пусті побоювання подруги

     Селеста помітила Меделін через панорамну стіну своєї кав'ярні ще до того, як дівчина увійшла всередину. 
      Вона була рада її бачити, але чоловік збоку її насторожив, адже дівчина тримала його за руку, а він молодістю не пахнув. І щоб якось вирвати її з рук того старця,  Селеста подумки вигадувала план, як висмикнути дівчину на вкрай важливу розмову. 
       - Селесто! Я так рада тебе бачити! Імбирні пряники  - в саме серце! Всім сподобалось... Так, давайте, я вас познайомлю. Це моя бізнес-партнерка - Селеста, а це ... - Меделін згадала, що вони з чоловіком зовсім не знайомилися, та й ніхто з них не думав, що вони продовжать спілкування. Дівчині стало ніяково, бо всі її дивні знайомства починаються з того, що ніхто не знає імен один одного, а потім це виливається у велику проблему.
        Вона знову згадала Ділана і її серце знову бентежно забилося, але не від гніву, а від цікавості. Раптом, їй захотілось знати, що він робить, чи бува не ламає голову, як просити в неї пробачення... чи відчуває він свою провину перед нею.  
        - Білі. - чоловік простягнув руку і Селеста її підхопила,  пильно вдивляючись йому у вічі. 
       Пристаркуватий вовк відчув жіноче занепокоєння, але зробив вигляд, що йому це невідомо. 
        - Селеста... а це Меделін - моє дитя... моя молода бджілка-трудівниця. - слова "дитя" і "молода", жінка виокремила так, що старий вовк все зрозумів, але йому було цікаво наскільки далеко вона зайде.
         - Нагодуєш нас? - Меделін, взагалі, не звертала на дві пари очей, що влаштували дивоглядки посеред кав'ярні. Вона жила своїми думками. 
         - Звісно, сідайте за вільний столик. Щось оберете, покличете мене... Меделін, можна тебе на хвильку? Я там торт на замовлення роблю... потрібно твоє дизайнерське око. 
         - Тоді, я зроблю замовлення на свій смак. - Білі пройшовся по жінкам сонячною посмішкою і пішов вглиб кав'ярні. 
         Селеста протягнула Меделін в комірку, де зберігала своє приладдя для випічки.
        - Ти, геть, здоровий глузд відморозила? 
        - Що? Що сталося, Селесто?
        - Звісно, я розумію, що коханню кожен вік підвладний, але... не роби дурниць, лише тому, що так сильно хочеш в когось закохатись.
        - Про що ти?
        - Хто цей чоловік?
        - Ми просто... - до дівчини почало доходити і вона поспішила заспокоїти свою знайому. - О, Боже, мій! Ми просто... якось зговорились в парку і вийшло так, що він запропонував піти в твою кав'ярню, бо тут смачна випічка. Збіг обставин. 
        - З яких це ти пір, ходиш по кав'ярням з незнайомими старцями? Тим більше, в робочий час!?
        - Можеш мене привітати, через декілька днів - я стану безробітньою... Візьмеш мене на пів-ставки до себе?
        - Безробітньою? Що сталось?
        - В мене стільки всього сталося  - і це тільки за три дні. Що буде далі - не знаю, але точно знаю, що Ділан, так просто не відстане. 
         - Хто такий Ділан? 
         - Багато розповідати... не хочу залишати того симпатичного чоловіка наодинці... ні на мить. - дівчина жартувала і хоча, їй було не легко вдавати, що в неї все добре, вона посміхалася щосили.
         - Глузуєш?
         - Як він тобі? - Меделін підштовхнула кондитерку своїми бедрами і та втратила рівновагу, але втрималась на ногах. 
         - Що? Що ти вже там надумала?
         - Нічого... я піду.