12. Доля, або злий жарт

       Ділан з нетерпінням чекав того обіду. І здавалося, що час зупинився чи тягнувся так довго, що очікування стало нестерпною мукою.
       Перевертень не знав куди себе діти. І хоча в нього було купа справ, він не міг думати про щось інше окрім дівчини.
        Він сидів у своєму кабінеті та дивився в сторону вхідних дверей, в надіїї що ось-ось в них зайде його помічник з інформацією про його пару.
      І хоча він робив вигляд, що вона його не зацікавила, десь глибоко в душі, перевертню хотілося знати про неї все.
      Але час йшов, а Білі все не було. 

      - Нарешті!  

       Чоловік аж підскочив, коли до його кабінету зайшов помічник. Проте, щоб не показати свою надмірну цікавість, він зробив вигляд ніби був зайнятий паперами, що були розкидані по його робочому столі.
      Білі ж був далеко не дурний, він відразу помітив зміни, але зробив вигляд, що його турбує зовсім  інше. 

       - Вибач, одна дівчина пролила на мене каву. Був змушений змінити одяг.  

       - Давай ближче до справи.

       - Дівчину звуть - Меделін Спроус. Їй двадцять вісім років. Вона працює в компанії, що спеціалізується на проведені різного типу свят. Займає посаду старшого менеджера святкових заходів... Доречі, твій корпоратив організовувала вона. Може це дійсно доля... - Білі намагався задобрити свого вихованця.

       - Або злий жарт... – Ділан блазнював. 

       - Ти не схожий на щасливого перевертня, що знайшов свою істинну пару. 

      - Про це ніхто не має знати.  

      - Але чому? – Білі не розумів слів свого вихованця і тому на його обличчі виднівся збентежений вираз.   

      - Вона проста дівчина. Ти добре знаєш мої принципи.

      - Але ж... 

      - Вона потрібна мені лише для того, щоб підписати договір. На більше, я не розраховую. – очі молодого перевертня дивилися на листок паперу, а твердий голос справляв відчуття серйозних намірів. 

     - Ти мене знаєш Ділане... Я ніколи тобі не перечив, але зараз не та ситуація, в якій я повинен промовчати. І зараз, я говорю як твій другий батько... Не варто гнівити Всесвіт. Втратиш свою пару - позбавишся щастя. Використати це дівча - не вихід. Не поспішай. Раптом вона тебе зрозуміє.  

     - Їй ніколи не стати вовчицею.

     - Наші вовки живуть з такими жінками і не плюються. Навпаки, вони їх на руках носять.  

     - Я вже говорив! Моєю парою повинна бути вовчиця! По іншому - не може бути! 

    - І що ти будеш робити? 

    - Побачу. Спочатку, потрібно одружитися. Потім, час покаже. 

      - Сину, ти накличеш на себе біду. 

      - Я вже її накликав, раз моєю істинною є проста дівчина.  

      - А якщо вона відмовиться? 

      - Вона не відмовиться від розкоші, яку я готовий їй дати.

      - Думаю, з цим виникнуть проблеми. В дівчини є гроші. Звісно, не такі як в тебе ... але її банківський рахунок має шість нулів. Живе вона у престижному районі, їздить на люксовому автомобілі. І все це, вона придбала на власні кошти. Ти не вразиш її заможністю.

      - В такому віці такі статки? Не вірю... Вона крутиться серед заможних чоловіків і маючи таку привабливу зовнішність... їй легко обкрутити когось на гроші.  

      Почувши більше про дівчину, яку хотів купити - Ділан зрозумів, що міг не досягнути успіху навіть в цьому і його це ще більш розсердило. 

       - Думаю і тут ти помилився. Квартиру вона взяла в кредит. Виплачує досі.
  
       - Має такі статки, але квартира в кредит? 

       - Теж не зрозумів цього. Можливо вона має свою стратегію.  

       - Це все рівно нічого не змінює.

       - Ділане, ти шукаєш причину, щоб впевнитися в тому, що вона до тебе не дотягує?

       - Навіть, якщо це так... я не відчуваю сорому. Я буду з нею відвертим.  

       - Наломаєш дров з цією відвертістю і втратиш ту, яка є частиною тебе.  

       - В нашій сім'ї вистачає однієї простолюдини. Ми вже пожертвували сестрою. Думаю, богів ми задобрили... Що з родиною цієї дівчини? Проблем не буде? 

       - Мати - вихователька в дитячому садочку. Батько - власник кав'ярні. Дівчина наймолодша в сім'ї. Має шестеро старших братів. Відомо, що деякі з братів живуть тут. Вони рідко зустрічаються один з одним.

       - Чому так? Натягнуті стосунки?  

       - Скоріше за все, загружений графік дівчини. Останні роки, вона працює без відпусток. Вона часто, працює понад норму... власне, зрозуміло чому. Ваше свято було на найвищому рівні. Вона старанно постаралася. Хоча ти давав низьку оцінку.  

        - Ти хочеш, щоб я її пожалів? 

        - Ні. 

        - Вона сама обрала таке життя. Хоче їсти вишеньку на торті, повинна трудитися в поті чола. 

        - Не розумію... ти сердишся на неї, бо вона не вовчиця? Чи ти сердишся, бо твої очікування не виправдала доля? 

        - Незнаю... По твоїй логіці, вона ідеально мені підходить, але всередині мене бушують емоції. Це не те, що я хотів. І знаючи нашу природу, я зроблю її своєю дуже швидко... і мене дратує те, що я маю зрадити своїм прагненням. З одного боку - партнери, з другого - вона.  

        - Що говорить твоє серце? 

        - Наче ти не знаєш. Мій вовк вже давно спить і марить цією дівчиною. Він ще вчора був готовим її позначити. Дякуючи моїй другій сутності - вона змогла його втихомирити.  

        - Навіщо себе мучити? Слідуй за природою. 

        - Ні, Білі. Я не переступлю через себе.