5. Примхи чорного вовка

        - Привіт, Білі. – суворий голос молодого перевертня відволік старого вовка від протирання дзеркал на машині. 

         -   Доброго ранку, Ділане! - пристаркуватий чоловік гасив знервованого вовка своїм спокоєм та усміхненим поглядом. 

       Білі завжди чекав Ділана на його подвір’ї.    

           - Цього року якась нахабна зима. 

           - Справжня зима. Вже давно такої не було. 

         - Їдемо в офіс. – Ділан перевів тему відразу, адже відчув в голосі свого помічника ноти щасливої людини і це його ще більше роздратувало. 

        - Як скажеш. 

        Молодому вовкові не подобалось, як Білі знаходив у всіх неприємних речах щось хороше, а він не міг знайти переконливих слів, щоб доводити старому своє різке ставлення до очевидних фактів. 
      Білі був для нього авторитетною людиною. 
   Для нього старий перевертень був особистим водієм та близьким радником. 
      Він був універсальним солдатом у світі бізнесу. 
      І хоча він був вже в не тих роках, проте з його здібностями йому не було рівних. 
       Він перейшов до Ділана у спадок від батька.    
       Коли старий вовк відходив від справ, головною його умовою до сина було збереження робочого місця своєму давньому товаришу. 
       Ділан не дуже пручався, адже цей чоловік теж був йому дуже близькою людиною.     
     Перевертень все своє дитинство провів з помічником батька. 
       Відданий помічник навчав малого вовка всім тонкощам, аби той зміг призвичаїтися до середовища людей.  
          Рідний батько Ділана рідко бавив його увагою, надаючи перевагу власному бізнесу. 
          Білі став для Ділана другим батьком і чудово з цим впорався. 
        Навіть через стільки років молодий вовк не припиняв прислухатися до нього. 
       Він допомагав Ділану вести справи, втихомирював його запальний характер та просто ділився дієвими порадами, аби той не наробив дурниць.    
        Сам чоловік не мав власної родини, тому знаходив втіху в дітях близького товариша.  

           -  Знову погано спалось? 

          -  Я не люблю зиму. Ось і все. Вона джерело всіх моїх нещасть.       

       Ділан дивився крізь вікно машини і вже не щурився від сонячних променів, що відбивалися від снігової ковдри, яка покривала його подвір’я.  

       – Що там наші партнери?    

        - Принюхуються, але... жодних зрушень.      

       – Я три місяці був зразковим... Жодної сенсації в жовтій пресі. Чого їм ще бракує? Чому не можна підписати контракт просто так?! Я ж не прошу їх зробити це без вигоди. З цієї угоди вони отримають великий прибуток. – роздратування Ділана заполонило салон машини. Білі лише посміхався, адже чудово знав норовливий характер свого наставника. 

       Такі моменти він мовчав, даючи йому заспокоїтись. 
   Погляд амбіційного вовка роздивлявся монітор телефону. Його пальці невтомно гортали стрічку новин, в надії на те, що там він не знайде на себе підлого компромату. Такі безглузді дії стали невід’ємною частиною його життя, адже він волів заполучити цей контракт всіма способами.     

       – Ти ж знаєш, що вони відносяться до корпорацій, де шануються великі родинні зв’язки... В них на першому місці сімейні цінності. Вони не підпишуть жодних паперів, якщо їх партнер не успішний в особистому житті. Вдалий шлюб – ознака стабільності.    

      – Білі, ти сам знаєш наше становище. Вовкові не так просто знайти дружину.      

  Концепція партнерів подобалась Ділану і він сам не проти одружитись, ось тільки цими речами він не міг керувати. 
       Чоловік чекав на свою пару. І досягнувши тридцяти п’ятирічного віку, він не втрачав віру в те що він заслуговував на щастя. Тільки він гадки не мав, що ця проблема торкнеться його бізнесу.    

      – Думаю, якщо ми скажемо для них, що ми напівлюди, то вони взагалі не захочуть з нами мати жодних зв’язків. Тішить те, що за такий тривалий термін вони все ще хочуть підписати цей контракт.      

   – Ми повинні їх дотиснути.   

      – Тоді тобі потрібна дружина.    

     – Ні-ні... це не вихід. Мої партнери не будуть диктувати мені умови. Потрібно знайти інший варіант.   
     – Тебе ніхто не змушує одружуватися по-справжньому. Ясна річ, у нас інша природа... Просто, потрібно зробити картинку щасливої подружньої пари.        

     – Цей контракт на роки. А якщо я зустріну свою істинну пару, будучи одруженим за підставною жінкою?    

        - Ти сам собі протирічиш. Якщо це неможливо, тоді не розумію, чому ти так вхопився за цей проект?  

    - Це велика можливість вийти на міжнародний ринок. І ці люди, як ніхто, можуть допомогти відкрити цю завісу.         

      – Твій батько завжди кидав те, що суперечило нашим звичаям.     

     – І тому ми досі стоїмо на місці... Просто потрібно добре помізкувати.    

      – Рекомендую поспішити, адже є багато охочих вхопити цей ласий кусок. Не ти один такий розумний.      

       – Невже є такі, що здатні перейти нам дорогу?      

       Обличчя Ділана видавало легке роздратування, яке він намагався прикрити незграбним смішком.     
    Чоловік не міг терпіти конкурентів, адже вважав, що в його компанії не було рівних.         

       – Твоя віра у власну незрівнянність вражає... Твій вічний суперник через дорогу, вчора подав запит.  І в нього шансів більше. Молода дружина при надії. 

        Білі завжди приземляв Ділана, адже розумів, що запальний характер хлопця може йому нашкодити.     

     – Ну, може він і зразковий сім’янин, але репутація його компанії далеко не зразкова.     

     – Як не як, але він завжди був сильним суперником. Не мені ж тобі про це говорити.      

       – Знаю, Білі. Але й це не змусить мене одружитися... навіть, фіктивно. Потрібно діяти іншим способом... Що там батьки?       

    - Вкрай занепокоєні тим, що ви досі не знайшли своєї пари.    

    – І вони туди ж... І що на цей раз вони вигадали?      

      - Вони хочуть, щоб ти сходив на побачення. Тобі вже тридцять п’ять. Вони вже не надіються, що тобі випала доля зустріти істинну.     

   – Я вовк. Як я можу ходити на побачення з будь-ким?      

       - Вони підготували декілька побачень... 

      – Декілька побачень? – Ділан був здивованим та не йняв віри в те, що почув.     

     - Так... І всі вони з вовчицями. Всі жінки будуть тобі під стать. Все як заведено в зграї.     

   – Хоч одне радує... І коли цей марафон починається?      

    - Я сказав, що ти зайнятий до нового року... – вдивляючись в дзеркало, чоловік слідкував за реакцією Ділана. Він вичікував момент, поки той переосмислить сказане і після цього продовжив. 

      -  Я запланував побачення після різдвяних свят. І вони слізно прохали, щоб все пройшло вдало... не так як завжди.      

      Батьки були єдиними людьми, яких перевертень не волів розчарувати. Він чудово розумів, що перечити батькові чи матері – марно, тому робив все, про що вони прохали, але по-своєму.      
      На всіх побаченнях, що влаштовували батьки, Ділан показував себе у всій своїй красі. Вдавав вигляд, ніби жінка була його придатком, а сам він настільки відданий роботі, що крім неї не бачить нікого.      
        Перевертень вдавався до різних маніпуляцій, що в результаті доводило вовчиць до істерики і змушувало їх відмовитись від жаданого холостяка.       
       – Що я можу зробити, якщо всі вони нудні!? Мені потрібна жінка з мізками. З якою я можу поговорити. З своєю жінкою, я хочу говорити на рівних. Хочу обговорювати свої божевільні задуми, ділитися світобаченням, обмінюватися мріями, говорити про життя. Я не зможу це зробити, якщо в жінки буде лише приваблива зовнішність... Щоб його! І чому для них спокійно не живеться?