3. Чудодійні пряники

      На кухні знайомої кондитерки Меделін панувала святкова атмосфера. 
       Запах кардамону, кориці та ванілі бентежив носові пазухи обох жінок, що безперервно чаклували над новорічним печивом. 
      Селесту бентежила дивна поведінка Меделін і тому вона першою наважилась на розмову. 

    - Ти сьогодні не говірка. В тебе щось трапилося? 

    - Здається, я втратила відчуття справжнього різдвяного настрою.  – дівчина важко зітхнула. Попри питання кондитерки, вона продовжила працювати.

      Вимальовуючи чергового імбирного пряника, дівчина розмірковувала над своїм «ідеальним» життям. 
     Всі роки дорослості дівчини промайнули перед її очима, як один день і на її душі стало важко. 
    Через роботу вона втратила плин часу та усвідомлення цінності кожної митті, що проживала. 
     Меделін не наважувалась подивитися в очі Селести, адже та вміла дивитись вглиб. 
       Її увага досі була прикута до пряника, що мило усміхався їй у відповідь. 
  
        - Ти просто втомилася.

        - Це точно.

        - Ну? І за чим ти гонишся?

        - За тим, що робить мене щасливою.

        - А це дійсно так?

        - Що ти хочеш почути? – дівчина подивилася на жінку і їх погляди зустрілися. 

        - Правду. Що в тебе на серці... – Селеста вийняла з духовки чаргову порцію печива та сіла навпроти дівчини і була готовою вислухати дівочі тривожності. – Меделін, послухай... ти можеш як хочеш і з чого хочеш будувати стіну навкруги себе, але я бачу твою раниму душу.

        - Незнаю, Селесто... ніби все у моєму житті є. Але іноді виникає таке відчуття, що ніби чогось не вистачає... Мені постійно чогось мало. І якщо подумати... в моєму житті немає нічого такого поганого і я повинна бути щасливою, але не дає спокою печаль. Я не знаю звідки вона береться. 

      Меделін обережно підбирала слова, боячись оголити власну душу. 
      Всі свої думки вона супроводжувала тривалими паузами, намагаючись правильно донести Селесті власні переживання, але й не показати власну слабкість.

         - Ілюзії приваблюють нас тим, що позбавляють нас від болю чи смутку. В якості заміни вони приносять задоволення. Вступаючи в протиріччя з частиною реальності, вони розбиваються вщент.

         - Тим не менше, ці ілюзії мені допомогли дійти до заданої точки на карті, яку я поставила як тільки переїхала сюди. 

         - І що? Хочеш сказати, ти мріяла про кислий вираз обличчя, розмальовуючи імбирне печиво?

         - Як це пов'язане з печивом? – на обличчі дівчини вимальовувалося нерозуміння. Слова Селести збили її з думок.

         - Я про стан душі... – кондитерка усміхнулась, адже відчула в голосі дівчини частку знервованості. – Люба, тобі потрібно закохатися. 

         - Зараз ти схожа на жіночого лікаря... Тільки там всі проблеми вирішує вагітність, а в тебе  - кохання. 

         - Я не говорю, що кохання здатне вирішити всі проблеми... Розумієш, воно як канабіони для людей, що хворіють діагнозом Паркінсона чи Альцгеймера. Кохання здатне поліпшити сприйняття цього важкого світу.

         - Не все так просто, Селесто. 

        Дівчина тяжко зітхнула, згадавши, що вже давно не мала жодних інтрижок з чоловіками. 
       Меделін наполегливо відбивалася від мимовільних залицянь своїх колег, висміючи їх безглуздість. 
      З часом, всі колеги чоловічої статі почали сприймати її, як одну із них і тому не вбачали в ній жінку, з якою могли побудувати спільне життя. 

         - Саме тому, кохання все частіше з'являється в книгах. Воно знецінилося в реальному житті. Всі чого бояться, не хочуть себе обтяжувати... Скажу тобі ось що - ти можеш бути безмірно багатою, здоровою, вродливою  та талановитою, але у тебе нічого не буде, якщо не буде палкого кохання. Воно змінює все навкруги - на зміну буденності приходить щось запаморочливе, п'янке, чаруюче... 

         - Ти занадто ідеалізуєш відносини. – Меделін зірвала потік приторної промови своєї товаришки, адже вважала це звичайним популізмом. 

         - Чому із всіх варіантів, ти вбачаєш лише негативне?

         - Бо набридло чути одне і теж... Я не хочу, щоб чоловік вирішував мої проблеми чи був єдиним джерелом мого щастя. Я не для того втекла від батьків... Просто хочеться якоїсь несподіванки. Чогось такого незвичного, щоб я вмить зрозуміла, що це саме те життя, про яке я мріяла... Ось тільки де ж взяти той зайвий час? Як зрозуміти, що я готова до такого життя? 

       Меделін окинула Селесту жалісливим поглядом і далі продовжила розмальовувати черговий пряник. 

         - Ідеального часу для цього не буде. Ми завжди або занадто молоді, або занадто зрілі, або занадто заклопотані, або дуже втомлені. Ми все життя вичікуємо вдалого моменту, але забуваємо, що він може не настати... Подивися на мене, Меделін. Я вибрала кар'єру замість сімейного життя.

       - Селесто, припини... тобі ще жити та жити.

        - Я знаю... але я невпевнена, що зустріну таке кохання, яке колись довелося прожити.      

        На очах Селести виступили сльози, які вона швидко змахнула рукою, боячись показати себе справжню. 
         Вона не хотіла, щоб Меделін її неправильно зрозуміла, але дуже сильно хотіла, щоб дівчина не повторила її долю.

          - До чого я це веду... Меделін, нічого не залишай на особливий випадок. Твоє власне життя і є цим особливим випадком. 

        - Ти нічого не говорила про своє особисте життя.

        - Бо нічого розповідати. 

        - Але... Я думала ти щаслива! Ти займаєшся тим, що тебе надихає... завжди така усміхнена.

        - Іноді, люди закривають свої глибокі рани веселощами та жартами. Ти дивишся на них і ніяк не збагнеш, що всередині них знаходиться справжнє пекло. Вони дзвінко сміються, завжди усміхнені... ще й встигають когось втішити. Діляться досвідом...  Якщо я не буду надягати таку маску, то моє серце розіб'ється на мільйони дрібних уламків.

       - Але носити це в собі - теж не правильно! 

       - Ми живемо в такому світі, де нікого не торкає твоє горе. 

       - Мене торкає... Пробач, я була такою егоїсткою. Весь час тільки й що робила, як жалілася про своє життя... Але й уявлення не мала, що тобі теж важко.

       - Меделін, я це говорю для того, щоб ти не наробила дурниць. Я не прошу мене пожаліти. 

       - Вірю. Проте, мені теж варто було бути чуйною... – дівчина зробила паузу, а потім набравшись сміливості, бережно продовжила. Намагаючись прочитати емоції Селести. – Розкажеш  трішки, про те фатальне кохання? 
      Селеста прийняла зручну позу і надихаючим поглядом подивилася кудись в закуток, в якому стояла якась куля.
        Меделін відклавши пряник в сторону, підперши своє підборіддя руками, з  нетерпінням чекала на розповідь. 
      Чомусь їй здалося, що це буде захоплююча розповідь, адже Селеста була непростою жінкою.

        - Я ніколи не хотіла відносин заради відносин. Я прагнула історії розмахом довжиною життя... Коли дві дорослі людини випромінюють єдиний міцний союз. Коли один погляд на все життя, на речі і навіть на мрії. Коли шлюб не обтяжує, а надихає. Коли в одних очах можна знайти те, що ми так прискіпливо шукаємо в навколишньому світі... - натхненна усмішка зникла з обличчя Селести і її погляд знову змарнів. - Я його дуже сильно образила.

       - Ти б хотіла все повернути? 

       - Звісно... але це не можливо.

       - Він...

       - О, ні-ні. Він живий. Він побудував нове життя. В нього є дружина, діти. Він щасливий. Він має те до чого прагнув... а я маю те, до чого прагнула я. 

       - Ви бачились після того?

       - Ні... Він занадто гордий, а я не хочу зайвий раз ворушити минуле. 

        - То звідки ти знаєш, як склалося його життя? 

        - Це моя болюча тема... Знаєш, іноді хочеться заглянути за заборонені кордони. Ніби щось з'являється в ці моменти... ти сподіваєшся, що побачиш в очах того, хто заміняв тобі весь світ - ту ж саму тугу, що живе в твоєму серці. Тішиш своє его тим, що йому теж погано без тебе... 

        - І що ти бачила в його очах?

        - В його очах немає тих вогників, якими він дивився на мене і це мене трішки заспокоює. Проте його погляд наповнений безмежною повагою до своєї дружини.

        - Говорять, якщо воно твоє - то воно неодмінно повернеться в твоє життя.

        - Ні-ні. Я свідомо закрила двері перед носом свого щастя - мені нічого жалітися. В моєму житті є питання, які я не задаю і є відповіді, які мене не цікавлять. 

       Голос Селести став мужнішим. Ніби вона пройшла випробування і зараз повністю приймала реальність, якою б вона не була.

      - Хочеш сказати, що замість того, щоб страждати над невдалими відносинами, ти робила себе кращою?

      - Це краще, аніж жаліти себе... І одного ранку, ти прокинешся тією жінкою, якою не можливо не захоплюватися. - ці слова, Селеста промовляла натягнутою посмішкою. Меделін відчула всю складність сенсу, який жінка хотіла донести. 
 
       - Знаєш, я чомусь завжди думала, що за успішною жінкою, яка впевнена в собі і яка втонула в кар'єрі та в самовдосконалені, стоїть чоловік, який показав, що краще бути однією, аніж проживати життя з черговим цирковим блазнем.

       - Не завжди в житті жінки чоловік стає тригером. 

       Селеста була лаконічною в своїх словах і Меделін не могла не поважати її бажання. Адже дівчина до кінця не знала, що творилося в жіночій душі.  Вона мала бездонну повагу до неї. 
      Селеста була для неї не тільки знайомою кондитеркою, але й була названою старшою сестрою, якої їй не вистачало.

        - Мій батько огорнув мене таким оберегом, що його рівень ще ніхто не зміг переплюнути.

        - Значить, боїшся послабити контроль і оголити душу.

        - Щось в цьому є... Перед кожними відносинами постає стіна з страхів, протиріч та вагань... А робота дає відчуття стабільності. Тут я себе почуваю як риба у воді. 

        - Нічого не розумію... Хочеш відносин, але боїшся невідомого?

        - Я не хочу планувати відносини, мені вистачає планів у моїй роботі... Я хочу несподівано. 

        - Святі помідори! Ти якась незрозуміла...

        - Та невже? Я проста як двері... 

         Жінки переглянулися та залились нестримним сміхом. 
       Обидві розуміли всю обсурдність хотінь Меделін і не могли знайти кінцеву думку, бо кожного разу, їх настигав глухий кут.

        - Доречі, а що ми розмальовуємо?

        - Ти ж сама говорила, що замовник забажав чогось а-ля чарівного. Щось таке, що людина могла взяти з собою і це їй принесло щастя.

        - Ти думаєш, що зацікавиш людей, які гребуть гроші лопатою - простим імбирним печивом?

        - Цур тобі! Воно не просте! Це Миколайчик. Він виконує одне заповітне бажання... десь читала, заможні люди вірять в символи. Думаю їм сподобається.

        Селеста на мить уявила себе чарівницею і промовляла слова так інтригуюче, що важко було не повірити в їх неправдивість.

        - Ось воно що! То ти підробляєш у Миколая на мінімалках?... – кухня знову залилася дзвінким жіночим сміхом. - А чому тільки одне бажання? 

        - По істинні, лише одне бажання здатне змінити життя кожної людини. Все інше - непотрібний баласт або допоміжні речі.

         - Цікаво... 

        - І ще одне - загадавши бажання, людина повинна з'їсти печиво за мінімальний відрізок часу.

         - Наскільки мінімальний?

         - Нууу... десь за хвилину. Загалом, все залежить від того, наскільки ти сильно чекаєш на те, що забажала. 

         - Ось так значить! Ну добре... А потрібно говорити своє бажання вголос? 

          - Думаю, для більшої ефективності - свій язичок варто тримати в теплі.

          - Ну гаразд! Ну що ж, Миколайчику, готовий мене вислухати? – дівчина закрила очі та швиденько перемолола своїм ротом смачнюче печиво.