3. Чудодійні пряники

    - Ти сьогодні не говірка, щось трапилося? 
    - Здається, я втратила відчуття справжнього різдвяного настрою. 
      Вимальовуючи чергового імбирного пряника, дівчина розмірковувала над своїм "ідеальним" життям. 
     Всі роки дорослості дівчини промайнули перед її очима, як один день і на її душі стало важко, адже раніше, вона цього не помічала.
      Через роботу, вона втратила плин часу та усвідомлення цінності кожної митті.
      Меделін боялась подивитися в очі своїй подрузі, адже та вміла дивитись вглиб. Тому, сконцентрувала всю увагу на пряника, що мило усміхався їй у відповідь.  
        - Ти просто втомилася.
        - Це точно.
        - Ну? І за чим ти гонишся?
        - За тим, що робить мене щасливою.
        - А це дійсно так?
        - Що ти хочеш почути?
        - Правду. Що в тебе на серці... Меделін, послухай... ти можеш як хочеш і з чого хочеш будувати стіну навкруги себе, але я бачу твою раниму душу.
        - Незнаю, Селесто... ніби все у моєму житті є, але іноді буває таке відчуття, що чогось не вистачає...Мені постійно чогось мало. І якщо подумати... в моєму житті немає нічого такого поганого і я повинна бути щасливою, але не дає спокою печаль. Я не знаю звідки вона взялася. 
      Дівчина обережно підбирала слова, боячись оголити власну душу. 
      Всі свої словосполучення супроводжувала тривалими паузами, намагаючись правильно донести Селесті власні переживання, але й не показати власну слабкість.
         - Ілюзії приваблюють нас тим, що позбавляють нас від болю чи смутку. В якості заміни вони приносять задоволення. Вступаючи в протиріччя з частиною реальності, вони розбиваються вщент... 
         - Тим не менше, ці ілюзії допомогли мені дійти до заданої точки на карті, яку я поставила, як тільки переїхала сюди. 
         - І що? Хочеш сказати, ти мріяла про кислий вираз обличчя, розмальовуючи імбирне печиво?
         - Як це пов'язане з печивом?
         - Я про стан душі... Люба, тобі потрібно закохатися. 
         - Зараз, ти схожа на жіночого лікаря... Тільки там всі проблеми вирішує вагітність, а в тебе  - кохання. 
         - Я не говорю, що кохання здатне вирішити всі проблеми... Розумієш, воно як канабіони для людей, що хворіють діагнозом Паркінсона чи Альцгеймера. Воно здатне поліпшити сприйняття цього важкого світу.
         - Не все так просто, Селесто. 
        Дівчина тяжко зітхнула, згадавши, що вже давно не мала жодних інтрижок з чоловіками. 
       Меделін наполегливо відбивалася від мимовільних залицянь своїх колег, висміючи їх безглуздість. З часом, ті почали сприймати дівчину, як одну із них і тому, вже давно не вбачали в ній жінку, з якою могли побудувати спільне життя. 
         - Саме тому, кохання все частіше з'являється в книгах. Воно знецінилося в реальному житті. Всі чого бояться, не хочуть себе обтяжувати... Скажу тобі ось що - ти можеш бути безмірно багатою, здоровою, вродливою  та талановитою, але у тебе нічого не буде, якщо не буде палкого кохання. Воно змінює все навкруги - на зміну буденності приходить щось запаморочливе, п'янке, чаруюче... 
         - Ти занадто ідеалізуєш відносини. 
         - Чому із всіх варіантів, ти вбачаєш лише негативне?
         - Бо набридло чути одне і теж... Я не хочу, щоб чоловік вирішував мої проблеми чи, навіть, був єдиним джерелом мого щастя. Я не для того втекла від батьків... Просто, хочеться якоїсь несподіванки. Чогось такого незвичного, щоб я вмить зрозуміла, що це саме те життя, про яке я мріяла... Ось тільки де ж взяти той зайвий час? Як зрозуміти, що я готова до цього життя? 
       Меделін жалісно окинула поглядом Селесту і далі почала розмальовувати черговий пряник. 
         - Ідеального часу для цього не буде. Ми завжди або занадто молоді, або занадто зрілі, або занадто заклопотані, або дуже втомлені. Ми все життя вичікуємо вдалого моменту, але забуваємо, що він може не настати... Подивися на мене, Меделін. Я вибрала кар'єру замість сімейного життя...
       - Селесто, припини... тобі ще жити і жити.
        - Я знаю... але я невпевнена, що зустріну таке кохання, що колись проживала. 
        На очах Селести виступили сльози, які вона швидко змахнула рукою, боячись показати справжню себе тій, що теж заплуталася. Вона не хотіла, щоб Меделін її неправильно зрозуміла, але дуже сильно хотіла, щоб дівчина не повторила її долю.
          - До чого я це веду... Меделін, нічого не залишай на особливий випадок. Твоє власне життя є цим особливим випадком. 
        - Ти нічого не говорила про своє особисте життя.
        - Бо нічого розповідати. 
        - Але... Я думала ти щаслива! Ти займаєшся тим, що тебе надихає... завжди така усміхнена.
        - Іноді, люди закривають свої глибокі рани веселощами та жартами. Ти дивишся на них і ніяк не збагнеш, що всередині них справжнє пекло. Вони дзвінко сміються, завжди усміхнені... ще й встигають когось втішити, діляться досвідом...  Якщо я не буду надягати таку маску, то моє серце розіб'ється вщент. 
       - Але носити це в собі - не правильно теж! 
       - Ми живемо в такому світі, де нікого не торкає твоє горе. 
       - Мене торкає...
       - Меделін, я це говорю для того, щоб ти не наробила дурниць. 
       - Вірю... Розкажеш трішки, про те фатальне кохання? 
      Селеста прийняла зручну позу і надихаючим поглядом подивилася кудись в закуток, в якому стояла якась куля.
        Меделін, відклавши пряник в сторону, обпершисть на лікті, з нетерпінням чекала на розповідь, ніби очікуючи на захопливу розповідь, адже Селеста була непростою жінкою.
        - Я ніколи не хотіла відносин заради відносин. Я прагнула історії розмахом довжиною життя - коли дві дорослі людини випромінюють єдиний міцний союз. Коли один погляд на все життя, на речі і навіть мрії. Коли шлюб не обтяжує, а надихає. Коли в одних очах можна знайти те, що ми так прискіпливо шукаємо в навколишньому світі... - натхненна усмішка зникла з лиця Селести і воно знову змарніло. - Я його дуже сильно образила.
       - Ти б хотіла все повернути. 
       - Звісно... але це не можливо.
       - Він...
       - О, ні-ні. Він живий. В нього нове життя, дружина, діти. Він щасливий. Він має те до чого прагнув... а я маю те, що хотіла я.
       - Ви бачилися після того?
       - Ні... Він занадто гордий, а я не хочу лізти в його життя.
        - То звідки ти знаєш про його життя? 
        - Це моя болюча тема... Знаєш, іноді хочеться заглянути за заборонені кордони. І щось з'являється в ці моменти... ти сподіваєшся, що побачиш в очах того, хто заміняв тобі весь світ - ту ж саму тугу, що живе в твоєму серці. Тішиш своє его тим, що йому погано без тебе... 
        - І що ти бачила в його очах?
        - В його очах немає тих вогників, якими він дивився на мене і це мене трішки заспокоює, але його погляд наповнений безмежною повагою до своєї дружини.
        - Говорять, якщо воно твоє - то воно неодмінно повернеться в твоє життя.
        - Я свідомо закрила двері перед носом свого щастя - мені нічого жалітися! В моєму житті є питання, які я не задаю і є відповіді, які мене не цікавлять. 
       Голос Селести став мужнішим. Ніби вона пройшла випробування і зараз повністю приймала реальність, якою б вона не була.
      - Хочеш сказати, що замість того, щоб страждати над невдалими відносинами, ти робила себе кращою?
      - Це краще, аніж жаліти себе... І одного ранку, ти прокинешся тією жінкою, якою не можливо не захоплюватися. - ці слова, Селеста промовляла натягнутою посмішкою. Меделін відчула всю важкість сенсу, що хотіла донести їй знайома кондитерка.  
       - Знаєш, я чомусь завжди думала, що за успішною жінкою, яка впевнена в собі і яка втонула в кар'єрі та в самовдосконалені - стоїть чоловік, який показав, що краще бути однією, аніж проживати життя з черговим цирковим блазнем.
       - Не завжди в житті жінки тригером стає чоловік. 
       Селеста була лаконічною в своїх словах і Меделін не могла не поважати її бажання, адже дівчина до кінця не знала, що творилося в душі її знайомої. Вона мала бездонну повагу до жінки, яка була їй не тільки помічницею. Селеста була їй за старшу сестру, якої їй не вистачало.
        - Мій батько огорнув мене таким оберегом, що його рівень ще ніхто не зміг переплюнути.
        - Значить, боїшся послабити контроль, оголити душу.
        - Щось в цьому є... Перед кожними відносинами постає стіна з страхів, протиріч, вагань... А робота дає відчуття стабільності. Тут я себе почуваю, як риба у воді. 
        - Нічого не розумію... Хочеш відносин, але боїшся невідомого?
        - Я не хочу планувати відносини, мені вистачає планів у моїй роботі... Я хочу несподівано. 
        - Святі помідори! Ти якась незрозуміла...
        - Та невже? Я проста як двері... 
         Дівчата переглянулися та залилися нестримним сміхом.
         Обидві розуміли всю обсурдність хотінь Меделін і не могли знайти кінцеву думку. Кожного разу, їх настигав глухий кут.
        - Доречі, а що ми розмальовуємо?
        - Ти ж сама говорила, що замовник забажав чогось а-ля чарівного. Щось таке, що людина могла взяти з собою і це їй принесло щастя.
        - Ти думаєш, що зацікавиш людей, які гребуть гроші лопатою - простим імбирним печивом?
        - Цур тобі! Воно не просте! Це Миколайчик. Він виконує одне заповітне бажання... десь читала, заможні люди вірять в символи. Думаю, їм сподобається.
        Селеста на мить уявила себе чарівницею і промовила слова так інтригуюче, що важко було не повірити в їх неправдивість.
        - Ось воно що! То ти підробляєш у Миколая на мінімалках?... - дівчата засміялися. - А чому тільки одне бажання? 
        - Поістинні, лише одне бажання здатне змінити життя кожної людини. Все інше - непотрібний баласт або допоміжні речі.
         - Цікаво... 
         - І ще одне - загадавши бажання, людина повинна з'їсти печиво за мінімальний відрізок часу... 
         - Наскільки мінімальний?
         - Нууу... десь за хвилину. Загалом, все залежить від того, наскільки ти сильно чекаєш на те, що забажала. 
          - Ось так значить! Ну добре... А потрібно говорити своє бажання вголос? 
          - Думаю, для більшої ефективності - свій язичок варто тримати в теплі.
          - Ну гаразд! Ну що ж, Миколайчику, готовий мене вислухати?