48. Розплата за непослух

       Вислизнути з-під пильного нагляду Ділана, було кращим рішенням за цей день. Ліс вабив своєю таємничістю. Гостроти надавало й те, що це була вовча земля. Мало вірогідно, що тут ступала нога людини і Меделін стало цікаво, які таємниці зберігали непрохідні хащі. Тай застереження вовка підбурювало її увагу. Що такого було там, що йти далі було заборонено. 
       Поки Ділан робив перевтілення, дівчина скористалася моментом і вилізла на гору, знехтувавши заборонами чоловіка. 
       Перед її очима постала широчезна річка, що вражала своїм забарвленням. Білизна в дуеті з сірістю, витісняла її волошковість. Її води нестримно неслися стрімголов і здавалося, їм не було рівних у швидкості. 
       Гул, що стояв навкруги, ніби натякав про її безстрашність, що їй байдуже на будь-які перешкоди. І Меделін стало трішечки лячно, адже їх з річкою розділяла вагома висота.
        Дівчина, попри цікавість не наважувалася дивитись вниз, бо боялася,  що її голова закружиться і вона розчиниться у річці, як дрібка солі і її ніхто не врятує. А вона дуже хотіла жити, бо палко любила це життя.
     - Меделін! Обережно повертайся назад. Там небезпечно!
      - Я знаю, ти будеш сваритися... - дівчина була готовою вислуховувати повчання Ділана за свій непослух,  бо тепер розуміла його побоювання. Місце було небезпечним. Сама дівчина, поки дійшла до краю прірви ледве втрималася на ногах - всюди було каміння, що було щедро припорошене снігом і на додачу, воно було дуже слизьке, але побачена картина була варта всіх семи потів, що виступили на тілі дівчини, поки вона дійшла сюди. 
     Почувши роздратованість в чоловічому голосі, Меделін поспішила його заспокоїти, але побачила чоловіка повністю оголеним і вмить забула все, що хотіла сказати.
     Дівчина, навіть, не могла ясно розмірковувати, бо не стало для цього часу.  Від несподіванки вона втратила рівновагу і полетіла в прірву. 
       Меделін не пам'ятала, що було потім. Падаючи, вона втратила свідомість і прийшла до тями лише тоді, коли її тіло пронизував злощасний холод. Вона не могла дихати. А поки зрозуміла, що з нею трапилось, її вже тягнуло щось важке на низ і протистояти цьому дівчина не могла. В неї забракло сил боротися з невідомим, що так наполегливо не хотів її відпускати і вона здалася. Жаліючи про те, що так незграбно покінчила з життям. 
         Дівчина згадала про батьків і задавалася питанням, чи зможуть вони її пробачити. Чи будуть сумувати за нею. Чи будуть побиватися. Чи, навіть, не зронять жодної сльози, бо вони в ній розчарувалися настільки, що відмовились від неї.
         В залишку пам'яті, вона віднайшла спогади про рідних братів. В неї не було сумнівів, що її смерть їх добряче потішить. Вона, навіть, уявляла їх задоволене обличчя. Вони не звернуть увагу на її відсутність, адже вони давно про це мріяли.
       - Меделін! - знайомий голос прорізав фантомну тишу. В ньому було стільки відчаю і болю, що дівчина відчула на собі цей біль, але нічого не могла зробити. Вона й уявлення не мала, що за нею так будуть побиватися. 
       - Не закривай очі... дивись на мене! Чуєш?! - голос все більше ставав голосніше і дівчина побачила над собою лице Ділана. Його обличчя було таким же красивим та незрівнянним і  дівчина посміхнулася. Вона дивилася на нього і намагалася вслухатись  в уривчастий голос чоловіка, але було марно, адже вона не змогла зрозуміти жодного слова.
        - Потерпи ще трішки... і не закривай очі. 
        - Ділане... це сон чи реальність. Ти ж не дасиш мені померти так просто... бо хто ж буде тобі за дружину. Зараз, таких як я - знайти важко... Ти ж мене з того світу дістанеш і змусиш рік виконувати роль дружини... правда-правда. Тобі потрібен контракт. 
        - Молодець... говори і дивися на мене. Вдивляйся в це обличчя, бо воно не даватиме тобі спокою ціле життя. 
        - Ціле життя... - дівчина замріяно задумалась.  - Мені подобається... Але ти говорив, що я потрібна тобі лише для контракту. 
        - Говорив...
        - То ти лукавив? 
        - Лукавив...
         - Добре... 
         - Меделін, прошу... не закривай очі. 
         - Добре...
         Дівчина не змогла виконати прохання перевертня. Її повіки настільки обважніли,  що їй стало важко втримати їх відкритими. Вона всіма силами намагалася боротися з неміччю, але в неї їх було не так багато, щоб протистояти реальності. І вона здалася.