40. Ранкові баталії

     - Я запізнилася!!! І чому це відбувається зі мною? Саме зараз! - з другого поверху доносився збентежений дівочий голос.
      Меделін стрімголов спускалася по східцям, переступаючи дві сходинки одночасно. Зараз, вона мала залахудрений вигляд, що супроводжувався бідканням на своє життя. 
      Дівчина намагалася одягнутися на ходу. Вона не слідкувала за охайністю. Та й, їй було байдуже, адже її клопіт був весь в тому, щоб вчасно прийти на роботу. Вона не хотіла, вже вкотре, звітувати перед Глорією, бо останнім часом та вичитувала її ледве не кожен день.     
      - І тобі доброго ранку. Сядь і нормально поїж. - Ділан пильно вдивлявся на ту, що безсоромно вихватила з його рук хрусткий тост і смачно насолоджувалась його смаком, запиваючи все апельсиновим соком. 
      Чоловік дивувався, адже бачити Меделін в занедбаному стані, було дивно. Але разом з тим, він насолоджувався її присутністю. Йому, навіть, було смішно споглядати за нею. Дівчина мала дурнуватий, але кумедний вигляд. 
     Її волосся гуляло хаотично, прикриваючи її ще сонні очі. І вона раз за разом згрібала його, коли воно лізло в рот чи перешкоджало їй повноцінно бачити. 
        - Який він добрий?! До роботи залишилася година. Я запізнюся і Глорія мене проковтне, не вислухавши.  Не хочу погіршити, не без того, натягнуті стосунки... - дівчина безперестанку тріпотіла язиком, але щира посмішка на обличчі Ділана, змусила перелаштуватися. - Чому ти смієшся?
       - Вражений твоїм зовнішнім виглядом. Ти смішна. Ніколи не подумав би, що ти можеш так виглядати. 
       - Не всі жінки зранку виглядають, як моделі на глянцевих обгортках. - помітивши спокійний стан Ділана, дівчина змінилася в голосі. Їй стало цікаво, чому він був спокійним та розслабленим. В його настрої не було натяку на метушню. 
       Чоловік походив на аристократа, що в тиші насолоджувався сніданком. Щоправда, для повної картини не вистачало заходу сонця та легкого вітерцю.
        - А чому ти не збираєшся на роботу? 
        - В мене на сьогодні інші плани. Тим паче, я сам собі директор. Мені нікуди поспішати. - Ділан промовляв кожне слово з ноткою гордості, не приховуючи власну незрівнянність. 
        - То чому ти мене не збудив?!
        - Ти так міцно спала, що я подумав, ти взяла другий вихідний. 
        - Смієшся? Я цей з труднощами вибила...
         - Не хвилюйся, Білі тебе завезе. Ну, може, десь запізнишся на декілька хвилин. Сама знаєш - зима на дворі.
        - Ти з нами не їдеш?
        - Ні, я ж говорю в мене інші справи.
         - І які це такі справи? - дівчині важко було вдавати вигляд незацікавленості, та й не хотілося. 
          - Мене не буде в місті цілі вихідні. Тому, можеш жити за своїми правилами. 
          - Ой, яка милість з твоєї сторони... Взагалі то,  ми домовлялися, що вихідні дні я провожу як хочу. Тому, я й без твого дозволу сьогодні і наступні два дні залишаюсь в себе. - аби трішки розгнівити чоловіка, дівчина глузливо прицмокнула язиком і вдавано зробила переможний вигляд. Вона знала, як діє на вовка її непокора, але все зійшло нанівець. Або він чудово вдавав спокій. 
           - Ти ж розумієш,  що ти тепер моя дружина і за тобою стежитимуть журналісти. Не дозволяй собі того, що може бути їм на руку.
          - Я буду сидіти вдома. 
          - Добре, але... раптом що, пам'ятай,  ти під прицілом.  
          - Ай! І що мені тепер? Забитися в куток? Я жива людина! Звідки мені знати, що їх зацікавить? 
           - Просто не роби того, що є для преси ласим шматком.   
           - Говори прямо!
           - Не пий на людях. Не зустрічайся з іншими чоловіками. 
           - Ти, взагалі бу-бу? Добре, з випивкою зрозуміло - було один раз і то ти в тому був винен. А з приводу чоловіків... А як мені з клієнтами спілкуватися?
          - В офісі.
          - Ти дійсно не сповна розуму... Буду робити так, як зручно мені, а не тобі! Я йду. До понеділка!
         Меделін грайливим голосом покинула будинок і вже була в передчутті. Вона буде вдома наступні два дні і це не могло її не тішити, адже вона скучила за всіма речами, що власноруч купувала у свою квартиру. Їй не вистачало відчуття затишку, який вона відчувала у своїй квартирі.