38. Передвесільна метушня

      - Ділане! - з кімнати де буде жити Меделін, було чутно занепокоєний дівочий голос. 
      - Меделін?! Що сталося? 
      Чоловік відразу поспішив на прохання і був не менш заклопотаним. Ще б пак! В дівочому голосі було стільки відчаю, що він відчув щось недобре. 
       Влетівши в кімнату, переветень побачив дівчину що стояла біля дзеркала і намагалася застібнути білосніжну сукню, але її потуги були марними. 
         - Сукня не підійшла за розміром? Візьми іншу. Я ж взяв декілька... Хоча, я не міг помилитися. Втрачаю хист...
        - Ти можеш припинити цей безглуздий потік своїх думок і допомогти мені із застібкою. Мої руки не можуть дотягнутися.
         Чоловік не думав, що Меделін в нього про таке попросить і тому трішки розгубився. 
        - Чому стоїш як стовп? Ніколи не застібав для дівчині сукню? Тоді, поклич когось, хто знається на цьому краще. 
        - Я сам можу... 
       Ділан підйшов до неї з-ззаду. Від Меделін віяло її бузковим ароматом і це надало моменту чуттєвості.
      Смачно вдихнувши дівочі парфуми, чоловік перемістився на галявину, що буяла зелен-квітом. Весняний вітер безсоромно щедро розносив легкий бузковий аромат по всій окрузі. Все навкруги пахло весною. 
       - Дуже звабливі парфуми. Весняні ноти - зимою... це щось неймовірне. 
       - Мені подобається аромат липи, але ніде не можу знайти її в чистому вигляді. Тому, для мене бузок був найближчим із запахів.
       - Подобається весна?
       - Рання весна... коли ще не дуже тепло, але й не холодно. 
       - Мені подобається... вдихаючи твій запах, відразу опиняєшся там, де затишно і не  хочеться звідти повертатися. 
        Бузок повністю обволік весь здоровий глузд дебелого перевертеня. Він не міг свідомо мислити. Своїм носом, він втягував концентрат парфумів, що лежав на поверхні її шиї.
       Чоловік чуттєво пророблював спокусливі стежини на шкірі дівчини, від чого в неї відключався мозок. Для більш гостріших відчутів, вона закрила очі і повністю розслабилась, піддавшись спокусливим чарам. 
       Меделін відчувала на собі приємний вітерець, що лоскотав її тендітну шкіру і ледь трималася на ногах. Її тілом пройшовся теплий імпульс і розлився десь внизу живота.  Відчуття були занадто гострими, щоб їх нещадно зупинити. Вона молила вищі сили, щоб ця мить тривала вічно.  
        - Ти дуже... дуже красива. - чоловік зарився у волоссі дівчини, тримаючи її однією рукою за шию. Другою рукою він огорнув її талію і притягнув до себе ближче. 
       Меделін проживала чудернацькі емоції змішані з хіттю. Різкість Ділана лише підсилювала бажання. Її серце ледь не вистрибувало з грудей, коли її чекання розігрувало "найбрудніші" сценарії цього ранку. 
       - Ми повинні йти... 
       - Дай мені ще декілька хвилин... - з цими словами мереживна бретелька, на якій трималося плаття зповзла з плеча на лікоть, оголивши груди Меделін.
       Дівчина поспішила вернути її назад, але руки чоловіка не дали цього зробити. Він ніжно пройшовся по дівочій руці своїм пальцем, аж поки не зупинився біля шиї. 
       Ділана причаровувала ложбинка, що була між плечем і шиєю. Він дуже довго дарував їй свої дотики губ, змішані з легкими прикусами. 
       Руки ж чоловіка, опустили ліф сукні на талію дівчини, а потім повернулись до її грудей. Вони трепетно зжимали налиті груди, періодично торкаючись до збуджених коричневих виступів. 
      Тіло Меделін повністю погрузилося у вирій невимовної насолоди. Кожен чоловічий дотик ложився на її нервові закінчення, як мед. А мимовільні болючі відчуття змушували її тіло зрадливо тремтіти.
       Дівчина вигиналася, коли той голубив її груди. І коли не в змозі була витримати черговий приплив гострих відчуттів, просто обперлася своєю головою об його тіло, а руками схопилася за його стегна, час від часу, зжимаючи їх щосили. 
      - Ділане,  там... ой, вибачте... Хочу сказати, що все готово. - в кімнату зайшла хатня робітниця і відразу ж повернулася до них спиною.
      Меделін не відразу прийшла до тями, але як тільки свідомість повернулася - вмить повернула бретельки на місце.
      Від сорому, їй хотілося провалитись крізь землю. Натомість, як Ділан визвірився під ніс і зробив вигляд, ніби нічого такого не відбулося. 
        - Чекаю тебе внизу. - він швидкоруч впорався із застібкою та вийшов з кімнати, залишивши дівчину на самоті.