30. Гостинність перевертня

      - Як доїхала? - спокійний голос Ділана перервав мовчання, як тільки до приміщення зайшла Меделін. Він швидко оцінив тендітну жіночу постать, що наближалася до столу, за яким він її вичікував. Подумки, він собі зазначив, що діловий стиль їй до лиця. 
      Чоловік вловив настрій дівчини. Вона була чимось стурбована і йому кортіло дізнатися в чому справа. 
     - Не роби вигляд,  ніби тебе це справді турбує. - Меделін сіла за стіл, без запрошення. Її невдоволеня виринало з вуст і вона дала волю емоціям.  - Ти завжди такий гостинний?
     - В мене рідко бувають гості... Від слова "ніколи", тому всіх норм етикету не знаю. А що?
      - Ну не знаю... мене наші замовники зустрічають привітніше. А ти мій майбутній чоловік на рік. Ти навіть, не вийшов мені на зустріч. 
       - В мене є для цього люди. 
       - Але, я не з ними підписую шлюбні папери. 
       - Меделін,  я ж говорив,  щоб ти від мене багато не очікувала. 
       - Я й не чекаю від тебе чогось надприроднього. Чи прояв ввічливості для тебе означає щось більше?
       - Я не хочу розпочинати вечерю із суперечки. 
       - Тоді, я поїхала додому. Не хочу бути там, де мене не хочуть бачити.
        - Припини, Меделін... Це безглуздо ображатися на якісь дивні речі. 
        - Дивні речі? Ділане, ми завтра чи післязавтра офіційно будемо подружжям, а ти робиш вигляд,  ніби це мені одній потрібно. Я розумію,  що шлюб несправжній,  але ж ти міг би проявити крапельку ввічливості? Я не хочу бути дружиною для бездушного чоловіка... навіть, будучи фіктивною. Будь дружелюбним... хоч остілечки. - пальці дівчини показали міру, якою вказують на дрібку солі. Звісно,  вона применшила своє бажання, але саме зараз, ця міра могла б втихомирити її серце. 
      Буря всередині неї нарощувала сили. З кожним словом чоловіка, вона все більше і більше лютувала, шукаючи вихід. 
        - Добре,  обіцяю... таке більше не повториться. Щось ще?
        - Так... Цей стіл... Ти що? Боїшся мене? Якщо так, то ми б могли все обговорити по телефону та й одружитись, зараз,  можна дистанційно. Навіщо ти робиш жести, до яких недотягуєш? Посадити мене перед собою на відстані двох метрів?! Ти це серйозно? Ми спали в одному ліжку... Ділане, що ти в біса робиш? Це так звана твоя нелюбов до простого люду? Я не хочу тут залишатися,  ані хвилини. 
      Меделін зірвалась з місця і вже доходила до дверей, як її руку схопило щось міцне і тепле. Вона відчувала на своїй шиї тяжке дихання, що лоскотало її шкіру теплим повітрям. 
     Дівчина завмерла на місці. І хоча, її серце досі вередувало, вона не могла зрушити з місця. Незначні дотики Ділана, загнали її в глухий кут, створюючи чуттьєву ситуацію.
       - Пробач,  я перегнув... сам не знаю, що на мене найшло. 
      Поникший голос Ділана змушував дівчину стояти непорушно. Чоловік не очікував на такий результат. Він знав, що дівчина запальна і не буде жодних проблем,  якщо він покаже вдавану байдужність. Він очікував від неї парочку їдких слів, але не думав, що така поведінка її образить. 
      Він був збентежений. Зараз, він точно не знав, що йому робити. Він не міг її відпустити. Та й, взагалі, в нього були інші плани на цей вечір. 
     Чоловік хотів насолодитися її присутністю. Хотів чути її голос і безпереривно про щось сперечатися. 
       - Ділане,  в нас нічого не вийде,  якщо ми будемо показувати неприязнь один до одного. 
       - Ти маєш рацію... пробач. - чоловік почув, як організм дівчини подав ознаки голоду і вирішив скористатися моментом. Він мав надію, що потреби її організму змусять залишитися. - Ти щось їла?
       - Не було часу. На роботі завал. Розгрібала те, що мала зробити за ті дні, які я пролежала вдома. - дівчина зніяковіла, а її живіт не вщухав. 
        - І знову, винен я... Сідай,  я... наша домашня робітниця приготувала вечерю. Думаю, ти таке їсиш. 
         - Сподіваюся,  там не свіже м'ясо. Я не ви. Сироїдінням не захоплююсь. - дівчина пом'якшила норов, але не припинила глузувати. Їй здалося, що так вона зможе витіснити сором.
         - Ми теж таким не займаємося. Хоч ми й вовки, але дещо маємо людського. 
    Ділан допоміг Меделін за стіл, а потім попрямував до кухні, що ділила територію з вітальнею. 
         - Розкажи мені щось про перевертнів. Я, звісно,  дещо читала... але, хотілося б дізнатися щось з перших вуст. 
         - Ти сідай. Я принесу вечерю. Поки ти будеш їсти, я розповідатиму.
        - А ти не будеш їсти? - слова дівчини доганяли його з-за спини і чоловік знову відчув загрозу дівочої агресії, адже їсти йому не хотілося,  бо поки готував вечерю, встиг наповнитися свій шлунок по самі вінця. 
      Ділан так хвилювався і так хотів, щоб Меделін все сподобалося, що забув про свою порцію, щоб скласти їй компанію. 
      Йому було не зручно відмовляти дівчині, тому, подумки вигадував переконливу причину власної ситості.
        - Я не хочу.
        - А, ну добре. 
        - Була зустріч з партнерами і там я перекусив. - в словах Меделін, Ділан відчув безнадію і вирішив бути більш переконливим, щоб вона не відчувала незручностей. 
        - Виглядає дуже апетитно. Перший етап перевірки пройшов... - чоловік пильно стежив за реакцією дівчини. Вона прискіпливо розглядала страву. Навіть до носа її піднесла, що, власне, Ділана здивувало. Він й гадки не мав, що вона перебірлива, адже її холодильник бажав кращого. А зараз, вона вела себе, як справжній гурман. -  Це так смачно пахне... - дівчина помітила подив чоловіка та поспішила озвучити власну поведінку. - Я не їм те, що некрасиво виглядає і має неприємний запах. 
         - І це говорить та, в якої холодильник стоїть без діла?
         - І що? Це ж не означає,  що я пхаю в себе все, що попадає під руку. 
         - Прості люди завжди ускладнюють своє життя.
         - Яке тобі діло до простих людей? - репліка чоловіка відволікла від їжі і вона, відсунувши прибори в сторону, кинула грізний погляд в його сторону. - Чому з твоїх вуст це звучить так, ніби ти нас гидуєшся? Що ми тобі зробили?
        - Їж, бо вихолоне. - чоловік відчув щось нехороше в її голосі і вирішив уникнути сутички, бо знав, до чого може призвести його відверте зізнання. 
        - Знаєш, те що я твоя істинна - то твоя карма. Сам Всевишній хоче через мене показати,  що ти помиляєшся. - дівчина не вщухала. 
        - Або... хоче щоб я впевнився в своїх міркуваннях. 
         - Послухай, є серед нас погані люди, але покажи де такого немає? Серед перевертнів теж є погані... Не можна все ділити на "ми та інші"... - Меделін кинула погляд на страву і відсунула її в сторону, адже її очікувало більш цікаве заняття. Сперечатися з Діланом їй довподоби більше, аніж їсти. -  Мабуть, я вже поїла. Дякую, було смачно. 
          - Ти ж нічого, толком, не взяла до рота.
          - Не хочу. Кусок в горло не лізе. Давай швидко закінчимо з тим, для чого ми зібралися і я поїду додому. 
         - Я вже відпустив Білі. Ночуватимеш тут. Для тебе підготували кімнату.
         - Я не хочу спати не в своєму ліжку. І тим більше,  в тебе. Я замовлю таксі. 
        - Ти бачила яка погода? Та й сюди таксі не їздять. Дуже далеко від міста... Приставати не буду. Я ж спав в тебе. Все було добре. Думаю, я заслуговую на довіру.
        - Я не ти. Де попало не сплю. 
        - Ти житимеш зі мною цілий рік. Кімната, в якій ти спатимеш буде твоєю. Для чого ці примхи? Навіщо грати в недоторканність? 
        - Я буду жити з тобою під одним дахом? - різка реакція Меделін, здивувала чоловіка. Адже, все було очевидним. Але, як виявилось, в Меделін було своє бачення.
        - Так. Це ж спочатку було зрозуміло. Подружжя живе разом. Ти не знала?
        - Я думала, ми будемо зустрічатися лише тоді, де потрібно показати наш міцний союз. 
        - Жартуєш? Я повинен бути поруч. А раптом, з тобою щось станеться? 
        - Знаєш, якось до цього жила... думаю, фіктивний шлюб не привід впускати когось в своє життя. 
         - Я вже все спланував. Ти житимеш зі мною. Мені так буде спокійніше. - чоловіку не хотілося тиснути на дівчину, але показувати власну поступливість було в рази небезпечніше. Меделін могла б цим скористатися і це ускладнило б ситуацію. 
      Ділан хотів її біля себе. Він мав надію, що живучи разом, він зміг би про неї більше дізнатися, а потім, якщо буде все добре, зробити своєю парою, як буває в його зграї.
      Він не був готовим до упередженості дівчини, тому відчував загрозу його ідеального плану. Примхи дівчини могли все зруйнувати. 
         - А я що? Пусте для тебе місце? Чи ти думаєш, що я настільки недалека, що з моїми баченнями не варто рахуватися? 
          - Я цього не говорив. Просто, є речі, які краще вирішувати чоловікам. 
          - А жінка, виходить, для тебе придаток. Вона повинна говорити тоді, коли їй дозволять і думати тоді, коли лусьнуть пальцями.