24. Ранок сороміцьких спогадів

       Меделін ніжилась в ліжку допоки денне світло не пробилося крізь щілину між шторами. Їй було так солодко спати, що вона не хотіла прокидатись. Сатинова постіль лоскотала її тіло, а витягнута нога з-під ковдри зберігала холодно-тепловий баланс. 
       Її тіло було настільки розслаблене, що вона не могла відірватися від подушки. 
     Ось тільки,  згадка про вчорашню ніч змусила її очі вмить відкритися. Рукою, вона шукала того, хто її роздягнув, адже факт, що вона спала оголена, збив її з пантелику. 
       Дівчина муштрувала мозок, аби той їй допоміг згадати всі деталі вчорашньої ночі. 
       - Святі помідори! Дожилася... Так-так-так... пам'ятаю ресторан, сніжки ... душ...- дівчині стало жарко від спогадів, адже картина в душі її здивувала. Їй здалося, вона вела себе дуже відверто.  - Душ! Я поцілувала Ділана, а потім... що було потім?! 
      - Ти відключилась. - з вітальні доносився голос Ділана. 
      - Не підслуховуй мене! - дівчина від сорому заховалася під ковдрою і подумки, бо вголос її могли почути, соромила себе за власний ганебний вчинок. 
      " Відключилась?! Серйозно?! І що він тепер подумає про мене? Що я ще маленька для такого?... Чи, буде кепкувати? Звісно, буде кепкувати! І чорт мене дьоргнув лізти до нього з поцілунком! А потім... потім... навіщо я, о Боже... торкалася його сосків!!! А якби не заснула, то... ой, лишенько! Ти дуже ризикована дівчина, Меделін, якщо хотіла задовільнити цього чоловіка своїм хтивим ротом! Чорт би мене побрав! От халепа! І як мені дивитися йому в очі? Ще й погодилася на його пропозицію... Так, заспокойся. Опануй себе. Нехай він жалкує, що не зміг отримати насолоди..."
        - Втихомир своє серце, бо воно безжалісно б'є по моєму мозку і заважає думати!  - голос з вітальні наполегливо ліз в думки дівчини, від чого вона ще більше дратувалась. 
        - Не лізь в моє серце і душу! І не підслуховуй мене! 
        " Ніколи, більше, не буду пити. І чому він приїхав в той ресторан? Ніби не було інших місць. Навмисно крутиться біля мене... Що мені робити? Думай, Меделін, думай."
       Дівчина наважилася встати з ліжка. Вона хутко знайшла в шафі футболку оверсайз і невпевнено пішла на голос чоловіка.
         -... візьми костюм і привези до Меделін. 
       Ділан вже зранку роздавав вказівки. Він стояв до дівчини спиною і та заклякла на місці, побачивши його голим.  Білий рушник,  що висів на талії, прикривав лише незначну частину його тіла і відкривав для Меделін політ фантазій.
      Денне світло чітко вимальовувало силует спортивного тіла і їй хотілося до нього доторнутися і кожним пальцем відчути його справжність. 
     Широкі плечі, складені з суцільних м'язів навіювали на дівчину солодкий острах. Вона хотіла опинитися в тих руках і відчувати своїм голим тілом тепло гори, що була так близько.
       Вона уявляла, як він досліджує її тіло своїми міцними руками і боїться зробити їй боляче, стараючись привнести незабутнє вдоволення. Як вона, відчуваючи неймовірну насолоду, вигинається, добровільно приймаючи солодкі тортури.  
        Меделін намагалася подумки відобразити картину їх з Діланом близкості. Вона була, чомусь, впевнена, що той майстерно володіє навичками, що допомагають жіночому тілу відчути себе бажаним. Незважаючи на норовливий характер перевертня. 
     На мить, вона уявила, як вони обоє важко дихають, перебуваючи на вершині задоволення. Як той своїми хтивими поцілунками в шию доводить її до кульмінації, розтягуючи відчуття допоки, вона сама не благатиме звільнити її від солодкого страждання.         Їй було цікавим його обличчя під час близкості з нею. Чи буде воно випромінювати вразливість, чи залишиться таким непохитним. 
     Як його волосся буде себе вести. Чи буде їй приємно торкатися його...
      - Меделін... не думай про те, що змушує тебе збуджуватись. - чоловік говорив повільно. На кухні було чутно його важке дихання. Все його тіло напружилось, як тільки його нюх вчуяв запах рідин, що вивільнялися з лона дівчини. Вона була збуджена, а для вовка це означало, що вона була готовою до близкості. 
      Ділан ледве стримував свою другу сутність. Якщо вночі йому допоміг холодний душ, то зараз,  це було до одного місця. 
      Запах Меделін робив вовка невгамовним.  
       - Я ні про що не думаю... і взагалі,  з чого ти взяв, що я думаю про тебе?
        - Просто... Ні про що не думай. 
        - Мені дано мізки. Я не можу не думати. І взагалі, ти в мене вдома. Я тут буду говорити, що робити,  а що - ні. 
        - Якби хтось мене не потягнув за собою під душ, мене б тут не було. І робила б собі, що хотіла. 
         - Добре, пробач... - дівчина помітила, що чоловік не думав повертатися до неї лицем і її взяла цікавість, адже дивна поведінка такому вовку не підходила. - Доколи ти стоятимеш до мене спиною?
         -  Бережу твої очі. Раптом знову втратиш свідомість від моєї краси. 
         - Я заснула... а це дві різні речі. Ти був настільки нецікавим,  що мені, раптом, стало нудно і я відключилась. 
       Дівчина була сама шокована. Як вона могла так заснути. Перед нею стояв чоловік, з яким, на перший погляд, дівчата проводять безсонні ночі. А вона взяла і заснула.
         - В тебе в холодильнику миш повісилась. Одні йогурти. Ти, взагалі,  чимось харчуєшся? - Меделін відбулася видихом. Ділан не глузував з неї і їй це було на руку. 
         - Йогурти, як перекус... Я рідко їм вдома. 
         - Ти хочеш зіпсувати шлунок?
         - А ти я бачу знавець у всьому? ... Якщо в мене пустий холодильник,  це не означає, що я не їм зовсім. В нас на роботі чудово готують. 
         - А сніданок? Він головний в раціоні. 
          - Ти хочеш, щоб я передумала? Якщо будеш сунути свій ніс в моє життя - я не стану грати роль твоєї дружини. 
         - Як скажеш... з приводу угоди. Ми повинні укласти шлюб на цьому тижні.
         - На цьому тижні? Але, навіщо поспішати? - дівчина, все ще дивилася на голу спину чоловіка.
         - Я вже втратив багато часу і мій контракт з іноземними партнерами висить на волосині. А твій перформанс і язик, взагалі,  відкинув мене на те місце, з якого, рідко кому щастить, вибороти місце під сонцем. 
         - Якщо все так безнадійно, тоді навіщо цей фіктивний шлюб?
        - Я сказав - рідко кому щастить. А я не хтось. 
        - Ну так. Ти ж у нас поглинач компаній. Страшенна машина-вбивця.
        - Не блазнюй. То який день тобі підходить?
        - Незнаю... але, перед тим як все це відбудеться, хочу, щоб кожен з нас створив список вимог, вподобань,  червоних зон, можливі хвороби, алергія... що припустимо, що не припустимо. 
     Слова дівчини змусили Ділана обернутися і та перестала ковтати, як тільки побачила чоловіка спереду. Зваблива чорна стежина вела до низу пояса і Меделін знову навіяло на уяву. Але руки чоловіка перешкодили її бажанню, направивши погляд дівчини доверху. Тепер, вона бачила засмагле лице, на якому застиг подив.  Вона вже забула про що говорила, адже бажання злитися в єдине ціле з цим чоловіком було сильнішим. 
       - Витрися, бо слюня з рота витекла... що за список?
       - Нічого не витекла! - дівчина провела рукою свого рота і прийшла до тями, адже її поведінка могла видати її істинні бажання. Вона повернулася до серйозного обговорення їхньої угоди.  - Це, щоб ми не плутались під ногами один одного. 
      - Гаразд... А що означають червоні зони?
      - Це моменти, за які слідують покарання.
      - Покарання? Меделін, я не збираюсь ув'язнити тебе. Це просто постановчий шлюб. Ти мені байдужа, як жінка... Роби що хочеш. 
      - Це добре, але... хотілося б, щоб це було не лише на словах. 
      - Як скажеш. Тоді до завтрашнього вечора ми повинні його скласти і обговорити. Мій водій тебе забере і відвезе в будинок моїх батьків. 
       - Твоїх батьків? Вони теж вкурсі цього шлюбу?
        - Ні, їх немає вдома... але, вони не повинні знати, що цей шлюб не справжній. 
        - Чому? Вони теж проти простої дівчини? Хочуть, щоб їх син одружився на породистій вовчиці? Щоб вона народила купу вовченят і цим задовільнила ваше широченне самолюбство? - промова дівчини була експресивною. Обширності надавали жести та міміка. 
        - Так, ти маєш рацію... червоні зони потрібні. 
        - А що я такого сказала? Я не винна, що твої бажання, збоку виглядають огидними. 
        - Меделін... ти моя істинна пара. 
        - То мене можна використати для свого задуму?
        - Ти сама погодилась. 
        - Як би в мене був вибір, то очі мої тебе б не бачили. 
         - Рік, і ти мене більше не побачиш. 
         - Добре. Дуже сподіваюсь, що ти дотримаєш свого слова. - Меделін не лізла в карман за словами. Вони завжди були напоготові. Але, це не те, щоб вона хотіла насправді сказати чоловіку. Те, що він досі не бачить в ній людину, яку він бачить поруч з собою її ображало. І щоб якось його вкольнути, робила вигляд, ніби його слова її не торкають. 
         - Твоя квартира... Я сьогодні зв'яжусь з банком і виплачу кредит. 
         - Що? Звідки ти знаєш про квартиру?... Аааа, чекай. Ти перевіряв, хто я є? Чи бува не жебрачка. 
         - Хотілося б, щоб ти була жебрачкою. Тоді, тебе можна було б легко вмовити. - насмішкуватий вираз чоловічого обличчя змушував йти в наступ.
         - І тут тобі не пощастило. Ти дивись, я прям як кістка в горлі.
         - Не радій передчасно. Скоро, я її виплюну. 
         - Давай... тільки горло не роздери. 
         - Зроблю це філігранно. 
         - Мені від тебе нічого не потрібно. Твоїх грошей - тимпаче. Сама розберуся. 
         - Я не хочу бути в боргу. 
         - А ти не будеш. - "Я тобі таке сафарі влаштую, що все життя згадувати будеш". Подумки Меделін вимальовувала план помсти всіх простих дівчат, які в уявленні Ділана не дотягували до його породи. " - Дивись, щоб я в тебе в боргу не була. - кокетливо відповіла дівчина, люб'язно посміхнувшись чоловікові.
          - Твоя усмішка підозріла. Відразу попереджаю, таким добрим як вчора, я не буду. Тому, все що там замислила - переглянь, щоб потім не шкодувати. 
        - Боїшся?
        - Ні. Мене дивує,  що ти не боїшся. 
        - Чоловіки бояться сильних жінок. Бояться слабких жінок, розумних, недотепних. - дівчина почала перераховувати жінок на кистях рук, прискіпливо вдивляючись в кожен, що вона обрала. Її вимова була повільною, наче вона знала все на світі і якщо хтось зможе їй заперечити, то неодмінно потерпить поразку. -  Їм потрібно щось таке комфортне, як стільчик під седно... Я, точно, не стільчик. - вона подарувала Ділану неупереджений погляд і продовжила дивитись йому у вічі, паралельно говорячи щось надто суттєве для себе.
       Чоловік слухав мовчки, не сміючи її перебивати, адже він був настільки вражений виваженістю цієї жінки, що був готовим слухати її до кінця своїх днів. 
        - Ти звик сам обирати жінок,  адже вони для тебе не більше як аксесуар, що підкреслює твій високий соціальний статус. Ти боїшся конкуренції. І тому хочеш, щоб поруч була вовчиця, адже, хто як не вона, знає своє місце. Вона не буде вчиняти ситуацій,  які тобі незручні,  адже знає твою природу, звичаї та традиції прайду. Вона зможе бути поступливою,  адже знає, що чоловік головний і з ним не варто сперечатись... Розумна ж жінка завжди зможе постояти за себе і відповість ударом за удар. Тому, ти боїшся... не хочеш просту дівчину, як істинну пару. Бо це щось невідоме, а ти звик все тримати під контролем. 
        - Якби я тебе боявся, то зробив би так, як говориш ти. Я б знайшов вовчицю і зробив би її своєю дружиною. Це невелика проблема,  але я не хотів поєднувати своє життя з ким попало. Я вірив, що зустріну істинну пару... і тут з'явилась ти. Як ти там говорила  - життя небезхмарне. Те, що я хотів і те, що отримав - змінило моє життя, перекреслило мої плани на майбутнє... Мені потрібен контракт і ти доречно з'явилась під рукою. Це скоротило час на пошуки потенційної дружини. 
     Слова дівчини розгнівали Ділана, адже, він просто хотів собі в пару дівчину з його виду. 
        - Мені дуже важко повірити, що ти здатен когось покохати... щиро. Не через щось, а просто так.
         - Не будуй плани на мене. Ти потрібна мені лише для контракту. Те, що я відчуваю до тебе потяг - нічого не означає. Ти моя істинна пара і це природньо. Я не зможу покохати тебе щиро. Жінка, яку я зможу покохати - повинна бути найбезпечнішим місцем, де я зможу втихомирити своє серце і душу. 
         - Ти теж не думай, що зможу зрозуміти твою природу. Мені потрібен той, хто буде бачити в мені жінку, без якої не бачить своє життя. І не тому, що я вовчиця,  чи підходящий пазл... а тому, що я така як є.
          - Ну ось і добре. Не будемо створювати один одному проблем. 
          - Для цього потрібен той список 
      На мить, в приміщенні запанувала тиша. Діалог двох людей, кожного ранив до глибини душі, але гордість взяла верх над відвертістю. Молоді почуття, що проростали в серцях кожного - були спаплюжені пекучими словами, що були беззмістовними. 
           - Через декілька годин привезуть продукти. Покажеш холодильник і вони все позложують. Тобі не потрібно нічого робити.
          - Добре, але через декілька днів замовиш клінінгову компанію, щоб все це прибрала,  бо все має певний термін зберігання. - дівчина встала із-за столу і вже направилася до виходу, але слова Ділана, змусили її передумати. Вона хотіла почути щось заспокійливе. Відчути в тому, що він скаже, надію на їх спільне майбутнє. Але...
          - Меделін,  моя тобі порада...
          - У мене дивна хвороба. Кожного разу, я чую крик чайок та шум моря, коли хтось починає розмову з слів "моя тобі порада". 
       Дівчина не дала чоловікові втілити свій словесний перформанс в життя. Її дратували повчальні історії. Вона воліла керувати своїм життям сама, без зайвого втручання.  
           - Меделін...
         Ділан не зміг договорити свої слова, бо в двері хтось подзвонив. 
           - Це до мене. Йди вдягнися. 
           - Ще чого! Я не робитиму те, що тобі хочеться... я піду в душ.
          Меделін вирішила влаштувати щось на кшталт маленького бунту, щоб Ділан зрозумів - їй не подобається, коли прописують кожен її крок.
        Гаряча вода змогла заспокоїти розбите жіноче серце. І коли вона вийшла з душу, Ділана не було. А на столі стояв сік і щось схоже на сендвіч. Біля них лежав листок з коротким посланням:
       " Маленькими кроками привчай себе до життя зі мною..."