13. Зіпсований день, або квиток у нове майбутнє

     Меделін ледве дійшла до роботи. Здавалося, її сили покинуть на півдорозі. Одним оком вона ще ніжилась у ліжку, другим - ліниво прорізала морозний день та посилала до пекла всіх, хто змушував своїх працівників працювати в єдиний вихідний день. 
       Душа дівчини вже давно жадала відпочинку, але директорка з цим не погоджувалась, адже замість обіцяного вихідного дня, змусила всіх з'явитись в офісі. І звісно, зробила це вона по телефону раннім-раннім ранком, коли всі ще міцно спали та не здогадувались про підлий задум керівниці. 
      - Боооже! Я якась невезуча! Чи це моя доля? - нажавши кнопку ліфта, дівчина сперлася об стіну, щоб чекання було безболісним. 
      Закривши очі, вона згадувала окремі картини вчорашнього вечора. Її згадки бентежив чоловік з своєю дивною пропозицією. 
        Виражені риси його обличчя не давали їй спокою. Чорне, як смола, волосся, коричневі очі, гострий ніс, щетина, смаглява шкіра - все натякало на його походження. Він був схожим на арабського шейха. І якби дівчина не знала його походження, то так би й подумала. Та й те, що він був перевертнем, дівчина ставила під сумнів. Вважаючи це дурним підкатом. 
      Попри всю абсурдність їх розмов, вона хотіла побачити цього чоловіка знову. Ніби, якась незвідана сила тягнула її до незнайомця.  
      - І чому цей божевільний мені всюди ввижається? - струсивши з себе зайві думки, дівчина увійшла в ліфт.
      Всівшись у своє робоче місце, Меделін тяжко зітхнула. Діставши з сумки свій записник і взявши на робочому столі ручку, переможним виразом обличчя перекреслила сторінку, що останній місяць перетворювала її життя на суцільне пекло. 
     - Меделін!!! 
     - Глоріє?! Щось трапилось?
     Глорія розпахнула двері навстіж. Про її піднесений настрій говорило все  - посмішка до вух, яскраве вбрання та легка хода з нотками ча-ча-ча.
       Меделін вперше бачила свою директорку такою щасливою. Жінка розкидалася своєю посмішкою навкруги і таку поведінку, оточуючі скинули за ненормальність. 
     Якщо інші працівники звикли вбачати в цьому щирість, то її підлеглі активно шукали підводні камені, розмовляючи між собою бровами. 
     Меделін було лячно в рази, адже в неї була причина переживати. Директорка назвала її ім'я, а це означало, що їй прийдеться знову вигрібати. Тим більше, вона ще не знала, який відгук зробила компанія, яка злісно хотіла скинути її з коня. Власне, послідуюче життя дівчини залежало від директора цієї компанії. 
       - Візьми... твоя кава! Ти ж любиш лате?  Чи щось таке... взяла на свій розсуд. Тобі має сподобатися.
       - Кава?!... М-м-м-мені? 
       - Звісно тобі! Кому ж і ще? 
       - Д-д-дякую. Але, не варто... Я сама можу... тим більше, ви не повинні...
       - Облиш! Невже, я не можу пригостити своїх працівників кавою? Це така дрібниця! 
       - Ну що ви... Дуже приємно, дякую. 
       Меделін неохоче взяла напій, адже бачила, що кава була лише для неї та й зайвих перешіптувань за спиною від колег не хотілось. Глорія вміла нанести смути серед підлеглих.
      Дівчина через силу зробила ковток, адже зовсім не любила кави. Але в той же час, їй було не зручно перед Глорією, адже було видно, що та хотіла їй вгодити. - Ммм... дуже смачно, дякую. 
        - Скажи? Глорія Ванг - лайна не купить...  Ось! - з відчуттям власної незрівнянності, жінка всілася на окраєць стола та кинула на стіл журнал, тицьнувши в нього палець. 
         Дівчина відходила від несподіваної привітності директорки, тому не відразу помітила причини, через яку та світилася як великоднє яйце.  
        - Що це? - брови Меделін вмить намалювали галочки на лобі.
        - А ти прочитай... "Хто ж та незнайомка, що полонила серце відомого холостяка?" - директорка взяла в руки журнал і продекламувала заголовок глянцевої писанини.
       Взявши до рук журнал, Меделін намагалася знайти причину. Вона ще досі не могла прийти до тями. 
      Побачивши на обкладинці себе, дівчина ще сильніше вжалася у крісло. Їй було не зручно від зайвої уваги, адже звикла до тихого життя. 
       На тій світлині, вона була в обіймах чоловіка, що був в її думках кожної вільної хвилини. Вони були ніби подружня пара.
         Молода дівчина й гадки не мала, що чоловік належав до самої верхівки заможних людей. Звісно, вона бачила його костюм, взуття, аксесуари... але під такий опис підлягали всі чоловіки того вечора. 
       - Глоріє, це не те, що ти подумала... між мною і цим чоловіком нічого немає. - дівчина панічно намагалася пояснити ситуацію. 
       В першу чергу, її хвилювала робота, адже Глорія говорила, що не потерпить романтичних стосунків і зараз, вона знову була на волосині від звільнення. 
      - Я знаю... - відповідь Глорії,  здивувала налякану дівчину. 
       - І ти не сердишся?
       - Ні, чого б це? Ти випадково потрапила сюди... Давай, будемо відвертими  - таких чоловіків ніколи не зацікавить дівчина з нищої соціальної ланки... Звісно, по тобі не скажеш, що ти проста робітниця, але факт залишається фактом.
       - Точно. 
       Слова Глорії оголили нерв самооцінки Меделін. Хоча, вона ніколи не вважала себе меншовартісною і тим більше, не мріяла опинитися на місці тих дівчат, що вилися біля заможних чоловіків, хоча шансів в неї було безліч. Але чомусь слова Глорії зачепили її за тендітне місце, змусили переглянути власну значимість. 
       - Слухай, що скажу... Це добре, що ти на цій обкладинці. Ми зможемо це переграти і наша компанія буде більш відомою в інших заможних колах. Ти просто не уявляєш, яку силу має цей чоловік. - дівчина не могла вловити суть слів керівниці. Вона досі переосмислювала її вищесказані слова. Крізь байдужість до всього заможного, в ній проростало зерно образи на директорку, яка мала необережність... чи навмисно вказала на її місце. 
       - Що ти маєш на увазі? 
       - Ти можеш дати коментар з цього приводу. В статті зазначиться, що ти працюєш на мене. Тоді до нас буде більше уваги. Адже, всім буде цікаво хто ж ти така, що змогла розтопити серце заможного холостяка.
       - Ні-ні... я ніяк не відношуся до цього чоловіка. 
       - Цього й не потрібно. Ти просто скажеш правду, щоб не полізли плітки. 
       - Я не буду цього робити!
       Взявши волю в кулак, вперше в житті Меделін дала відсіч своїй директорці. Вона часто мріяла про такий випадок, але не було вдалого моменту і тут вона скористалась нагодою. 
        - Глоріє, я розумію... що це якось вплине на розвиток твоєї компанії, але я не можу. Якщо цей чоловік настільки відомий, то мені не буде спокою від репортерів та журналістів. Я хочу залишитися тією Меделін Спроус, якою була до цього. 
       - Ти просто скажеш правду. 
       - І що потім? Ти чудово знаєш наші змі. Я не хочу псувати своє життя заради однієї стрічки слів в якомусь журналі... можеш мене звільнити. - останнє речення дівчина промовляла з важким видихом. Ніби її покидали останні сили.
       - Ти не гарячкуй... добре все обміркуй, потім поговоримо.
      Директорка не втрачала можливості зайвий раз засвітити свою компанію. Їй було байдуже на життя Меделін, перед своїми очима вона бачила своє безтурботне майбутнє. Але різка відмова дівчини, змусила її приземлитись.
       - Глоріє, це безглуздо... Я не хочу братися за те, чого не винесу. Я краще напишу заяву про звільнення...
       - Перепрошую... 
       Розмову Глорії та Меделін перервав акторський чоловічий кашель і всі працівники переключили свою увагу в те місце, з якого пролунав невинний звук.
       В дверях стояв винуватець дебатів між Меделін та її директоркою. Він світився своєю незвичною зовнішністю. І варто було зазначити, він знався на тонкощах стилю, адже його костюм повністю підкреслював його широкі плечі та в цілому спортивне тіло. Біла сорочка виокремлювала його східні риси, роблячи його погляд більш сексуальним. 
      Чоловік дивився лише на Меделін, вона ж зловивши його погляд на собі, хутко відвела очі на стіл, адже не хотіла показувати своє захоплення. 
       Серце Мелелін знову забилося скаженим ритмом, не встигнувши охолонути від слів Глорії. Сьогодні її тіло проживало потрясіння за потрясінням, не маючи достатньо часу оговтатись. 
       - Я можу вкрасти Меделін на декілька хвилин? - низький голос чоловіка солодко-дикою вабою ліг на серце дівчини. Її тіло ніби ожило, забувши про ті ранкові потрясіння. 
       - Можна й на годину... Меделін швидко... - Глорія аж засвітилася від щастя. Вона швидко вручила збентеженій дівчині її сумку і власними руками підігнала до виходу.