7. День різдвяних веселощів чи найжахливіший сон перевертня

      Орендований під корпоратив ресторан вражав своєю вишуканістю. 
       Велике приміщення здавалося затишним, але в той же час просторим. 
         Кольорова гама надавала відчуття заможності.  
   Нюдові монотонні стіни з дороговартісними інсталяціями вселяли в голови глядачів відчуття заможності.
      Велика зала приміщення закладу була головним місцем вечірки. 
    Кожен її закуток був заповненим елітними напоями. Смачними закусками. Вабливими кеді-барами. Шоколадними фонтанами... 
  Незабутні враження доповнювала повільна класична музика, яка була не надто нав’язливою, але мала пріоритет. 
     Приміщення, час від часу, брав у полон дзвін келихів з гучними оваціями та красномовними тостами. 
        Всюди доносився дзвінкий сміх і дитячий крик. 
  Ділан був ніби в страшному сні, в який його затягнули примусово добровільно. 
     Чорношерстий вовк пильнував за цим всім з другого поверху. 
    Він пильно стежив за дійством через панорамне скло. 
    Статна чоловіча постать непорушно дивилася вниз – в  саме ядро розваг. 
      Її очі були наче скляні. Не було в них навіть натяку на радість чи задоволення. Лише пустий погляд марнотратства. 

      - Ділане! Скажу відверто, ти мене вразив! Я й гадки не мала, що ти спроможний витратити купу грошей на простих людей... Пам'ятається, ти терпіти не міг, коли комусь щось випадає просто так... Подивися на обличчя цих людей – вони світяться. Тобі не стане погано від такої надмірності щастя цих бідолашних людей. Ти ж звик лише використовувати їх? 

      Зі спини до чоловіка доносились жіночі слова в дуеті з цоканням підборів. 
        Голос жінки посилювався з швидкістю її переміщення. І невдовзі лунав поруч з Діланом. 
      Перевертень знав цей голос. Він лише посміхнувся у відповідь, продовжуючи стояти до гості спиною.

       - Не стане. 

       Холодний погляд продовжував дивитися вниз. 
         Галас та дзвінкий сміх, що линув із всіх закутків не вщухав. Здавалося, він ставав все гучнішим та неконтрольованим. 
     Ділан пильно вглядався в обличчя своїх підлеглих. 
       Його розсудливі очі  намагався віднайти в них підтвердження власного задуму.  
       І те, що він бачив – неймовірною силою тішило його его. 
       В Ділана не було жодного сумніву, що сьогоднішня вечірка підніме його в очах цього люду та завоює авторитет. 
        Після цього дійства, кожна жива істота, просто була змушена говорити про нього, як про незрівняного та щедрого керівника.

      - В тебе, випадково, немає температури? Чиии... тобі почали подобатися люди? – глузливий голос дівчини не вщухав. 

      І щоб наруга була правдоподібною, її руки торкнулися чоловічого чола, від чого той відсахнувся.  
        Ділан добре знав, що турбота сестри була злим сарказмом, адже в їхній родині, було не прийнято когось жаліти. 
       Брат і сестра вже звикли підтримувати один одного безобразливими насмішками. 
          Такі діалоги стали їхньою своєрідною традицією.

       - Моє відношення до них сталеве. Це все... - Ділан руками окреслив в повітрі залу забиту людьми. – Для справи. Не просто так.

       - Що будеш робити, коли всі дізнаються, що ти їх лише використовуєш? Що буде, коли всі ці люди викриють твій справжній намір? Прагнеш купити їхню прихильність? - дівчина приєдналася до чоловіка і тепер вони вдвох дивилися на все згори.  

     Дівочий погляд був більш привітним.

        - Ти занадто романтизуєш людські стосунки. Хочеш відкрию секрет? В цьому світі всі один одного використовують. 

        - То виходить, ти мене теж використовуєш? 

        - В якомусь сенсі так. - вони повернулись один до одного обличчями і тепер виглядали як два поганця, що затіювали щось бешкетне.

        - Нам необхідно переглянути наші відносини. Не хочу бути використаною... Тим більше, тобою. Ти точно цього не заслуговуєш. 

      Обличчя дівчини випромінювало щиру посмішку і вона протягнула чоловіку келих, наполовину заповнений золотистою рідиною. 

         - В тебе немає вибору. Ми зв'язані кров'ю. - Ділан торкнувся її келиха і закріпив останні слова переможним звуком.

         - Заради чого ти витратив стільки грошей? Таке пишне дійство - не просто так. Ти ніколи не робив ведмежу послугу своїм працівникам. А тут - зірвав для них непоганий куш. 

         - Потрібно підписати угоду. Тільки партнери чомусь носом крутять. 

        - І це все? Ти витратив стільки коштів заради клаптика паперу з підписом? – реакція дівчини була приголомшеною. 

       Для неї таке рішення було безглуздим та нерівносильним, адже вона вона нічого не тямила в бізнесі.

         - Я з цього, як ти говориш "клаптика паперу" - візьму більше. Гроші роблять гроші! Пам'ятай про це. – чоловік відповідав спокійно.

        - Всіх грошей не заробиш. 

        - Я просто роблю те, що вмію.

        - Твоя справа... Тайра передавала привіт. Ти геть забув про свою племінницю. 

        - Зараз не маю часу. Але обіцяю, що скоро все зміниться... - зробивши ковток, Ділан зробив вираз обличчя, ніби його відвідала геніальна ідея. - Доречі, ти могла б її сюди привезти.  

      Згадка про племінницю змусила серце холодного перевертня пом’якшати.

        - Я не думала тут залишатися... Приїхала, щоб на власні очі впевнитися в твоїй неадекватності. А виявилося, що ти все той же негідник. 

       - Ти несправедлива до мене. 

       - Хто знає, можливо ти маєш рацію... Слухай, непогано вийшло. Організатори молодці. Скинеш візитку, я замовлю в них день народження Тайри.