6. Проблемний замовник

       Яскраве сонячне світло безсоромно пробивалося крізь скляні стіни високої будівлі і щедро заливало всі закутки поверху, який повністю був заповнений офісними працівниками. 
      Здавалося, великий хмарочос був небайдужим до жовтобагряного приятеля, адже завжди намагався ввібрати в себе все тепло, що той випромінював. 
     Компанія, в якій працювала Меделін, вже декілька років поспіль винаймала приміщення в цій гігантській споруді. 
    Вона вабила своєю престижністю та вигідною інвестицією. Тому, директорка дівчини без жодних вагань орендувала цілий поверх. 
  Глорія Сандерс добре знала, що це приверне увагу багатьох заможних клієнтів і її компанія процвітатиме. Тим паче, сама споруда була окрасою міста, бо знаходилася в самому його центрі. 
       Власне, самі приміщення цієї будівлі здавалися для малих та великих компаній або фірм і це був вдалий вибір Глорії. 
     З того часу справи компанії йшли тільки вгору.  
      Меделін сиділа за робочим столом. 
    Закритими очима вона ловила на собі промені того зимового сонця, що наче не гріло, але все рівно лишало теплий слід на душі. 
      Дівчина згадувала безтурботні дні в батьківському домі. Як вона зі всією своєю родиною гралась в сніжки. З'їжджала з ковзанки. Майструвала великого сніговика. 
        Жіноча пам’ять виштовхувала на поверхню бувші спогади. 
        Перед її очима постали сюжети затишних розмов біля каміну. 
       Батько Меделін завжди мав в запасі декілька пригодницьких історій, які зацікавлювали з перших слів. 
        Тоді їхня хата пахнула затишком та теплом. Там можна було віднайти закуток, в якому неодмінно можна було отримати стільки підтримки, що вистачало на цілий прийдешній рік. 
      Дівчині не вистачало цих моментів і  щоб якось збити втому з своїх плеч - вона в думках поверталася назад в дитинство. Це допомагало їй  міцно стояти на ногах. 
       Теплі спогади кріпили її, додавали сил і не давали їй впасти.  

       - Меделін, негайно зайди до мене.

      Суворий голос шефині збентежив в голові дівчини всі нервові зв'язки. Від несподіванки, вона попирхнулася власною слинею. І щоб не здатися безтолковою, зайвий раз обвела офіс очима, щоб впевнитися, що ніхто не помітив її незграбність.

       - Меделін! Ти тут?

       - Т-тут. – з переляку, дівчина трясучими руками нажала кнопку на настільному телефоні, щоб відповісти на запит директорки.

       - Хутко в мій кабінет!

   Директорка дівчини не вирізнялася доброзичливістю до своїх робітників, але до Меделін в неї було особливо упереджене ставлення, яке не можливо було не помітити. 
        Глорія занадто прискіпливо ставилася до дівчини. 
       На відміну від інших менеджерів, Меделін вона перевіряла з великим ентузіазмом. 
        Всюди за нею ходила по п'ятках, не дававши бідолашній дівчині зробити зайвий вдих.  
        Через таку поведінку, всі підлеглі її боялися. 
        Їм лишалося тільки спостерігати за цим всим. 
         Норовливий характер директорки, всі скидували на відсутність чоловіка в її житті і навіть подумували над тим, щоб заплатити якомусь чоловіку, щоб той її приземлив. Але Меделін швидко приводила колег до тями. 
          Вона слугували щитом між ними, адже розуміла своїх колег і навіть, свою нестерпну директорку.  

       - Глоріє, щось трапилося? – дівчина зайшла до кабінету без запрошення.

       - Меделін, нагадай мені, будь ласка, що я тобі говорила про компанію, замовленням якої ти займаєшся? 

      Жінка, якій було вже давно за тридцять, безжально кидала дві зелені блискавки в сторону збентеженої дівчини. 
      На її обличчі не було жодних емоцій. 
      Воно було страшніше атомної бомби, від чого Меделін стояла як вкопана. 
        Її тіло стало дерев'яним, а язик настільки поважкішав, що вона ледь змогла відповісти на задане питання. 

       - Ти говорила, що це найважливіше замовлення і воно не потерпить жодних помилок... 

       - А ще я говорила, що звільню тебе, якщо щось піде не так! – розгнівана жінка не дала договорити  і Меделін це ще більше загнало в глухий кут власних здогадок.

      Глорія прокричала останні слова так голосно, що всі навкруги підняли свої голови і від страху, почали молитися за дівчину, яка була їхнім транквілізатором.
         Меделін ледве проковтнула густу слину.  Її серце почало втрачати свідомість від незвіданого. 
      Обважніле тіло дівчини ледь тримало себе у вертикальному положені, а думки - забились в куточок, вичікуючи світла в кінці цього незвіданого тунелю. 
         Шефиня тягнула час. Вона не поспішала відкривати всі карти. 
         Її очі пильно слідкували за реакцією Меделін. 
      Вони безсоромно насолоджувалися її боязкістю  та вичікували моменту, щоб несподівано напасти на бідолашну і задавити своїм авторитетом. 
      Ця жінка була справжнім вампіром серед людей, хіба що вирізнялася серед них ідеально рум'яною шкірою.
       Боячись ганебно втратити роботу, Меделін намагалася переосмислити всі дії, що проробила по замовленню, через яке вже декілька днів поспіль не могла нормально поспати. 
    В її голові не виникало жодних підозр і що могло так розгнівати Глорію.
        Вона була впевнена, що не було жодних помилок. Адже кожного дня, вона все достеменно перевіряла по декілька разів. І була найкращою в цьому, але гнівні зауваження Глорії похитнули її впевненість і зараз, вона не знала до чого приведе ця догана. 

     - Так, я все чудово пам'ятаю...

     - То чому ти робиш помилки? Дідько, Меделін! Ти хоч розумієш, що то за компанія? 

      - Не розумію, в чому проблема? Я все виконувала за їхніми вказівкам. Всю інформацію я вмістила в папку і вчора їм відправила. Я дотрималась дедлайну.

      - Сьогодні мені написав сам генеральний директор. Він вкрай заклопотаний тим, що йому надіслали цілий роман, а не план вечірки! Навіть написав, що багатого від нас не очікує, якщо ми не знайомі з лаконічністю. 
      Меделін попустило, адже гнів Глорії був спричинений задеркуватим характером замовника. 
     В цьому провини дівчини не було і в ній з'явилася надія... малееесенька, але все ж надія на те, що вона зможе заспокоїти директорку і та її не звільнить. 
     Дівчина не раз стикалася з важкими характерами своїх замовників і не раз протистояла таким труднощам, тому була більше аніж впевнена, що й цього разу їй вдасться виграти цей двобій. 

      - Думаю, це прості хвилювання перед заходом... і не варто звертати на це увагу. В мене все під контролем. Тим паче, він сам відмовився від зустрічей. Як я могла це все описати в двох словах? 

      - Це ти мені скажи. Ти ж професіонал своєї справи чи ні? Невже, я даремно сподівалася на тебе і занадто на тебе положилася?

      Глорія не припиняла сипати свій яд в очі Меделін. Хоча, ще жодного разу вона її не підвела.  
      Проте, хитра жінка знала слабкі сторони підлеглої і тому вдалася до маніпуляцій, вважаючи, що зайвий раз загострити пильність не завадить.

       - Ні! Я зроблю все, щоб це замовлення було виконане на висоті. 

       - Погугли всю інформацію про цього чоловіка. Все що він любить. Від чого отримує задоволення. Що може його розгнівати... все, до останнього. 

      Дивні настанови Глорії викликали в голові дівчини певні протиріччя, адже це додаткова робота і ця інформація аж ніяк не поліпшить її працездатність. Навпаки, вона може тільки нашкодити. 

       - Але ж в нас є їхні бажання. Все робиться чітко за їхніми вказівками. Особиста інформація замовника може протирічити з планом, який ми виконали на дев'яносто п'ять відсотків. В цьому нема сенсу... ти ж знаєш сама. Не він перший і не він останній хто так вередує. – дівчина намагалася відмахнутися від непотрібної роботи.

       - Ти не розумієш,  Меделін. Це інший рівень. Знаєш як його називають в народі? Машина-поглинач! Він скуповує всі компанії, які на його думку не мають права на існування. 

        - До чого тут ми? Нехай скуповує. Чому ми маємо його боятися?

        - Тому що ми теж маленька компанія і хто знає, що твориться в голові того монстра. Він відверто сказав, що не пробачить жодної помилки... і знищить нас, якщо ми все зіпсуємо. 

         - Щоб його. Ненормальний... - з вуст Меделін випадково вирвалось слово, що окреслювало все що вона тільки-но почула з вуст Глорії. 

         - Що ти там бубниш собі під ніс?

         - Говорю... все буде добре.  - не знаючи, як директорка відреагує на образливе слово в сторону чоловіка, дівчині прийшлося злукавити. Заради ж свого благополуччя. 

          - Все повинно бути не просто добре. Все повинно бути на висоті. Кожна дрібниця повинна бути ідеальною... Ох я відчуваю, що ми з ним повозимося. Він занадто прискіпливий. Йому може здатися, що шрифт документів занадто великий для такої інформації.

       - В сенсі?

       - Цей цербер зауважив, що ми могли б написати більшим шрифтом, щоб папка була товстішою, якщо нам подобаються такі обширні пояснення. 

       - Якась маячня. Напищений придира. 

    Меделін лишалося визвіритись собі під ніс, адже було видно, що Глорія стала на захист замовника. 

       - Що ти там говориш?

       - Нічого... зроблю все можливе, щоб він змінив свою думку. – Меделін спробувала натягнути усмішку на обличчя.

       - Постарайся, адже від цього залежить твоє підвищення і якщо буде щось не так, я змушена буду тебе звільнити.

       - Розумію. – серце дівчини скажено торохкотіло в грудній клітці. Її сердили часті нагадування Глорії про  звільнення. Проте зараз вона вирощувала гнів до чоловіка, що на рівному місці підкинув для неї проблему.

       - В тебе щось трапилося? Ти ніколи не допускалася таких помилок. Чи може, ти закохалася? – очі директорки пильно дивилися на Меделін. 

       - Ні, що ти. З цією роботою, часу не має навіть вгору подивитися, не те щоб закохатися. 

       - Дивись мені... Закоханим, тут не місце. Мені необхідна абсолютна віддача від вас. Кохання лише заважає. 

      - Розумію. 

      - Меделін, я не просто так дала тобі це замовлення. В якомусь сенсі, ти нагадала мене в такому ж віці. Я теж прагнула визнання. Ставила цілі, щоб бути зараз тією, якою я є. Я відмовилася від романтичних історій і повністю влилася в роботу... В цьому житті потрібно від чогось відмовитись. Не зручно сидіти на двох стільцях одними сідницями - або ти неймовірна дружина, або самодостатня жінка. 

      - Після таких слів, я не маю права вас підвести. 

      - Мені буде важко тебе звільнити, але я це зроблю без натяку на розуміння. 

       - Зрозуміла. 

       - Добре. Йди.

      Розмова з директоркою гірким осадом лягла на поверхню самовпевненості дівчини. І хоча, дівчина вже не раз з таким стикалася, на цей раз, вона не була впевнена чи зможе протистояти черговому примхливому замовнику. 
        Чи вистачить в неї сил, щоб стримувати норовливий характер Глорії. І чи взагалі, вистачить в неї терпіння, щоб не кинути все і не поповнити ряди безробітніх людей. 

       - Тааак... хто ж ти такий Ділан Мелтон? Красива обгортка з лайновим вмістом? Чи просто батьківський вередунчик?  

     Меделін сиділа на своєму ліжку в позі лотоса. Її увага була повністю п прикута до екрану ноутбука. 
        В дівчині шаленим  темпом наростала ненависть до незнайомого чоловіка. 
        В ній оживала цікавість до людини, яка могла знести дощенту роками збудований досвід.