6. Проблемний замовник

       Яскраве сонячне світло безсоромно пробивалося крізь скляні стіни високої будівлі. Здавалося, великий хмарочос був небайдужим до жовтобагряного приятеля, адже завжди намагався ввібрати в себе все тепло, що той випромінював. 
     Компанія Меделін вже декілька років поспіль винаймала приміщення в цій гігантській споруді. Вона вабила своєю престижністю і тому, директорка дівчини без вагань орендувала цілий поверх. Вона знала, що це може привернути увагу багатьох заможних клієнтів і її компанія процвітатиме. Тим паче, сама споруда була окрасою міста і знаходилася в самому його центрі. Тай самі приміщення, зазвичай здавалися для малих і великих компаній або фірм, тому вибір був вдалим. З того часу справи компанії йшли тільки вгору. 
      Меделін сиділа за робочим столом і закритими очима ловила на собі промені зимового сонця, що наче не гріло, але всерівно лишало теплий слід на душі.
      Дівчина згадувала безтурботні дні в батьківському домі. Як вона зі всією родиною гралась в сніжки, з'їжджала з ковзанки, майструвала великого сніговика. Як всі разом сиділи біля каміну та слухали пригодницькі історії з вуст її батька. 
     Тоді, їхня хата пахнула затишком, теплом. Там можна було віднайти закуток, в якому неодмінно можна було отримати стільки підтримки, що вистачало на цілий рік.
       Меделін не вистачало цих моментів і тому, щоб якось збити втому із своїх плеч - вона в думках поверталася назад в дитинство. Це допомагало їй стояти на ногах. Теплі спогади кріпили її, додавали сил і не давали їй впасти.  
       - Меделін, негайно зайди до мене.
      Неупереджений голос шефині, збентежив в голові дівчини всі нервові зв'язки. Від несподіванки, вона попирхнулася власною слинею. І щоб не здатися безтолковою, зайвий раз обвела офіс очима, щоб впевнетися, що її незграбність ніхто не помітив. 
       - Меделін! Ти тут?
       - Т-тут. 
       - Хутко в мій кабінет!
      Директорка дівчини не вирізнялася доброзичливістю до своїх робітників, але до Меделін в неї було особливо упереджене ставлення. Вона була до неї занадто прискіпливою. Всюди за нею ходила по п'ятках, не дававши бідолашній зробити зайвий вдих. 
     Норовливий характер шефині всі скидували на відсутність чоловіка в її житті, і навіть, подумували над тим, щоб заплатити якомусь чоловіку, щоб той її приземлив, але Меделін швидко приводила колег до тями. Вона слугували щитом між ними, адже могла зрозуміти і своїх колег, і навіть, свою нестерпну директорку.  
       - Глоріє, щось трапилося?
       - Меделін, нагадай мені, будь ласка, що я тобі говорила про компанію, замовленням якої ти займаєшся? 
      Жінка, якій було вже давно за тридцять безжально кидала дві зелені блискавки в сторону дівчини. 
      На її обличчі було жодних емоцій. Воно було страшніше атомної бомби, від чого Меделін стояла як вкопана. Її тіло стало дерев'яним, а язик настільки поважкішав, що вона ледь змогла відповісти на питання. 
       - Це найважливіше замовлення і воно не потерпить жодних помилок...
       - А ще я говорила, що звільню тебе, якщо щось піде не так! 
      Глорія прокричала останні слова так голосно, що всі навкруги підняли свої голови і від страху, почали молитися за дівчину, яка була їхнім транквілізатором.
         Меделін ледве проковтнула густу слину.  Її серце почало втрачати свідомість від незвіданого. Обважніле тіло ледь тримало себе у вертикальному положені, а думки - забились в куточок, вичікуючи світла в кінці тунелю. 
         Шефиня тягнула час. Вона не спішила відкривати всі карти. Її очі пильно слідкували за Меделін. Вони безсоромно насолоджувалися боязкістю дівчини і вичікували моменту, щоб несподівано напасти на бідолашну і задавити своїм авторитетом. Вона була справжнім вампіром серед людей, хіба що шкіра її була ідеально рум'яною.
       Боячись ганебно втратити роботу, бідна дівчина намагалася переосмислити всі дії, що проробила по замовленю, через яке вже декілька днів поспіль не могла нормально поспати.
      В її голові не виникало жодних підозр на те, що могло так розгнівати директорку. 
        Вона була впевнена, що не було жодних помилок. Адже, кожного дня вона все достеменно перевіряла по декілька разів. І була найкращою в цьому, але гнівні зауваження Глорії похитнули її впевненість і зараз, вона не знала до чого приведе ця догана. 
     - Так, я все чудово пам'ятаю...
     - То чому ти робиш помилки? Дідько, Меделін! Ти хоч розумієш, що то за компанія? 
      - Не розумію, в чому проблема? Я все виконувала за їхніми вказівкам. Всю інформацію я вмістила в папку і вчора їм відправила. Я дотрималась дедлайну.
      - Сьогодні, мені написав сам генеральний директор. Він вкрай заклопотанний тим, що йому надіслали цілий роман, а не план вечірки! Навіть, написав, що багатого від нас не очікує, якщо ми не знайомі з лаконічністю. 
      Меделін попустило, адже гнів Глорії, був спричинений задеркуватим характером замовника. В цьому провини дівчини не було і в ній з'явилася надія... малееесенька, але все ж надія, на те, що вона зможе заспокоїти свою директорку і та її не звільнить. 
     Дівчина не раз стикалася з важкими характерами своїх замовників і не раз протистояла таким труднощам, тому була більше аніж впевнена, що й цього разу їй вдасться виграти цей двобій. 
      - Думаю, це прості хвилювання перед заходом... і не варто звертати на це увагу. В мене все під контролем. Тим паче, він сам відмовився від зустрічей. Як я могла все описати в двох словах? 
      - Це ти мені скажи. Ти ж професіонал своєї справи чи ні? Невже, я даремно надіялася на тебе і занадто на тебе сподівалася?
      Глорія не припиняла сипати свій яд в очі дівчини, яка ще жодного разу її не підвела. 
      Директорка знала слабкі сторони підлеглої і тому вдалася до маніпуляцій, вважаючи, що зайвий раз загострити пильність не завадить.
       - Ні! Я зроблю все, щоб це замовлення було виконане на висоті. 
       - Погугли всю інформацію про цього чоловіка. Все, що він любить, від чого отримує задоволення, що може його розгнівати... все, до останнього. 
      Дивні настанови Глорії викликали в голові дівчини певні протиріччя, адже це додаткова робота і ця інформація аж ніяк не поліпшить її працездатність. Навпаки, вона могла тільки нашкодити. 
       - Але ж, в нас є їхні бажання. Все робиться чітко за їхніми вказівками. Особиста інформація замовника може протирічити з планом, який ми виконали на дев'яносто п'ять відсотків. В цьому нема сенсу... ти ж згаєш сама. Не він перший, не він останній хто так вередує. 
       - Ти не розумієш,  Меделін. Це інший рівень. Знаєш, як його називають в народі? Машина-поглинач! Він скуповує всі компанії, які на його думку не мають права на існування. 
        - До чого тут ми? Нехай скуповує. Чому ми маємо його боятися?
        - Тому що, ми теж маленька компанія і хто знає, що твориться в голові того монстра. Він відверто сказав, що не пробачить жодної помилки... і знищить нас, якщо ми все зіпсуємо. 
         - Ненормальний... - з вуст Меделін випадково вирвалось слово, що окреслювало все, що вона тільки-що почула з вуст Глорії. 
         - Що? 
         - Говорю... все буде добре.  - не знаючи, як директорка відреагує на образливе слово в сторону чоловіка, дівчині прийшлося злукавити. Заради ж свого благополуччя. 
          - Все повинно бути не просто добре, все повинно бути на висоті. Кожна дрібниця повинна бути ідеальною... Я відчуваю, що ми з ним повозимося. Він занадто прискіпливий. Йому може здатися, що шрифт документів занадто великий для такої інформації.
       - Що?
       - А те, що він написав, що ми могли б написати більшим шрифтом, щоб папка була товстішою, якщо нам подобаються такі обширні пояснення. 
       - Якась маячня. Напищений придира. 
    Меделін лишалося визвіритись собі під ніс, адже було видно, що Глорія стала на захист замовника. 
       - Що?
       - Нічого... зроблю все можливе, щоб він змінив свою думку.
       - Постарайся, адже від цього залежить твоє підвищення і якщо буде щось не так, я змушена буду тебе звільнити.
       - Розумію. 
       - В тебе щось трапилося? Ти ніколи не допускалася таких помилок. Чи може, ти закохалася?
       - Ні, що ти. З цією роботою, часу не має навіть вгору подивитися, не те щоб закохатися. 
       - Дивись мені... Закоханим, тут не місце. Мені необхідна абсолютна віддача від вас. Кохання лише заважає. 
      - Розумію. 
      - Меделін, я не просто так дала тобі це замовлення. В якомусь сенсі, ти нагадала мене в такому ж віці. Я теж прагнула визнання. Ставила цілі, щоб бути зараз тією, якою я є. Я відмовилася від романтичних історій і повністю влилася в роботу. В цьому житті потрібно від чогось відмовитись. Не зручно сидіти на двох стільцях одними сідницями. Або ти неймовірна дружина, або самодостатня жінка. 
      - Після таких слів, я не маю права вас підвести. 
      - Мені буде важко тебе звільнити, але я це зроблю без натяку на розуміння. 
       - Зрозуміла. 
       - Добре, йди.
      Розмова з шефинею гірким осадом лягла на поверхню самовпевненості дівчини. І хоча, дівчина вже не раз з цим стикалася, на цей раз, вона не була впевнена чи зможе протистояти замовнику. Чи вистачить в неї сил, щоб стримувати норовливий характер Глорії. І чи, взагалі, вистачить в неї терпіння, щоб не кинути все і не поповнити ряди безробітніх людей. 
       - Тааак... хто ж ти такий Ділан Мелтон? Красива обгортка з лайновим вмістом? Чи просто батьківський вередунчик? 
        В дівчині виростала ненависть до незнайомого чоловіка. В ній оживала цікавість до людини, що могла знести дощенту роками збудований досвід. Їй було шкода вісім років, які вона напрацьовувала не покладаючи рук. І якщо вже потерпати, то від власних рук, а не від рук людини, яка в її житті була не більше плями від соусу на її домашній футболці. 
      Меделін до ночі моніторила сайти, вбивала раз за разом ім'я чоловіка, але всі старання були марними. Про Ділана Мелтона нічого не було, жодної інформації. Навіть, якщо щось було, то це були скупі сльози, які нічого в собі не містили. Навіть дві нікчемні розмиті світлини не допомогли бідолашній дівчині побачити власного кривдника в лице.
      - Від кого ховаємось? Раз такий могучий чоловік, навіщо все ретельно за собою підчищати? 
      Меделін була розгніваною, адже на всіх рівнях була позаду. Її не бетежило, що годинник перевалив за третю ночі і їй через декілька годин потрібно було вставати. Її бентежив чоловік, що міг поставити жирний хрестик в її квітучій кар'єрі. 
       - Невже таке можливо?! Жодної зачіпки! Жодної! Меделін - тобі кінець! - без сил, дівчина пластом впала на ліжко та заснула без задніх ніг.