1. Передноворічний настрій

          На дворі панувала справжня зима. 
       Лапатий сніг безжально покривав людне місто, ніби навмисно уповільнюючи їх ходу, щоб ті вдосталь змогли насолодитися новорічною атмосферою, що володарювала у кожному закутку вузеньких вулиць та провулків.
      Цього року, природа була щедрою на справжні зимові дари. 
        Невелике місто захопило срібне сяйво білих сніжинок, що повільно спускалися на землю. 
        Від вітру, вони кружляли у граційному танці, як справжні танцівниці. 
       Їхнє мерехтіння під світлом ліхтарів нагадувало шлейф від чарівної палички казкового чаклуна і місто наповнювалося дивовижею. 
      Куди не глянь, всюди панував справжній новорічний мюзикл. Звідусіль лунали святкові мелодії широковідомих у всьому світі пісень, що давно були закарбовані в пам’яті кожного, хто досі вірив у різдвяні дива. 
       Ці пісні підсилювали відчуття чогось чарівного та змушували серце кожної людини вірити в найкраще. І якимось дивом, піддавшись плину зимової казки, вони забували про всі буденні справи та турботи. 
        Все навкруги світилося від різдвяних вогників та блискучих новорічних інсталяцій. 
        Ці обов’язкові атрибути зимового часу давали можливість людським очам повірити в щось незвичне, несхоже на звичайні сірі будні.
       Місцями - було чутно радісні голоси людей, що передчасно святкували прийдешній рік і їм ніхто не робив жодних зауважень, адже всі знали, що це час, коли кожен мав можливість розвіяти на морозному повітрі всі негативні емоції з свого тіла, що нагромаджувалися впродовж всього року. 
     Місто жило...

      - Батько в передчутті... Весь світиться від щастя. Вже не знає де себе діти... Нарешті побачить свою доньку, яку вже не бачив три роки.

       - Матусю...

      Меделін сиділа в авто, чекаючи на зелений сигнал світлофора. 
    Не гаявши зайвого часу, вона вирішила зателефонувати батькам, щоб сповістити їм невтішні новини. 
      Дівчині було важко говорити про це, адже вона добре знала як вони на це відреагують. І їй зовсім не хотілося їх розчаровувати. Проте, вона була змушена. Реальність була безжальною.

     - Я знаю цей голос... ти знову не приїдеш? – знайомий тон доньки, дав жінці зрозуміти очевидне. Вона лише озвучила власні здогадки.

         - Мамо...

     - Я сподіваюся, ти розумієш що робиш... – на тому кінці настала тиша. Це дало Меделін змогу зібратися з думками і більш злагоджено продовжити діалог з її матір’ю. 

       Через деякий час, їх розмова продовжилась. 

       - Це ж знову потрібно батькові брехати. І що йому сказати цього разу? Ти розумієш, в мене дефіцит фантазій... Ну добре, скажу що тебе знову закидали роботою або ж квитків не було. Щось вигадаю. Ти ж знаєш - у мене в цій справі з’явився певний досвід... Брехати твоєму батьку – це найменше що мені хотілося в ці святкові дні. Найогидніше в цьому – щоб я не сказала, все його засмутить.

      В голосі матері, Меделін відчула той смуток. Від цього її серце зжалося як пакетик, з якого висмоктали повітря. 
      Подумки дівчина сварила себе за моменти, коли їй доводилось відмовляти своїм рідним людям. За це вона яро себе ненавиділа, але нічого не могла зробити - для неї робота була на першому місці. Це було єдине, що вона цінувала на даний час.
     Набравши в груди рішучості, Меделін продовжила розмову з матір’ю. 
       І хоч вона знала наперед всі відповіді родички – вона вірила, що мама зуміє заспокоїти жевріючу совість.

    - Напевно, татусь  буде сердитись? Ще б пак... він сильно образиться.

      - Ти ж знаєш свого батька. Він дуже скучив за тобою... Цей чоловік стільки років мріяв про доньку, що на старості літ не мав уявлення, що його довгоочікувана принцеса буде такою невдячною... Ти для нього скарб. Навіть я не така цінна як ти.

     - Мамо, ти краєш моє серце! 

    В цей момент, молода дівчина проживала найжахливіші миті в своєму житті. 
       Під час розмов, що несли смуту, вона завжди перед батьками ніяковіла. 
       Подібні розмови давались дівчині важко.
       Новорічні свята - це єдина можливість зібрати все сімейство Спроус за одним столом і вона це чудово розуміла. 
         Батько Меделін завжди пишався своєю великою родиною. 
        На всю округу, лише він міг похизуватись своїм багатим виводком.
      І кожного року, він лише збільшувався. 
        Раз в рік, будинок Спроус наповнювався грайливим дитячим сміхом, задушевними розмовами та затишними піснями. 
       Всі навкруги знали, що в ці дні старий Спроус світився як великоднє яйце. 
      І всі потайки заздрили йому за устрій, що з року в рік лише примножував його членів великої родини.  
     Всі його шість синів з невістками та онуками і єдина донечка - були його гордістю.
     Меделін була наймолодшою та найжаданішою дитиною в сім'ї. 
      Коли вона народилася - батько весь час носив її на руках та співав колискові. 
     Натхненний чоловік завжди забавлявся з своєю любою донечкою,  не втрачаючи жодної вільної хвилини. 
      Старший Спроус огорнув маленьку дівчинку неймовірною любов'ю, яку вона й досі відчувала на собі. 
       Батьківська любов була для неї тендітним щитом, що захищав її всюди, де б вона не була.
       Незважаючи на свою дорослість, дівчина була татусевою дочкою і їй не дуже хотілося обнадіювати батька. Вона прагнула назавжди залишитися в його очах тією зразковою дівчинкою, якою була колись. 

          - Я не зможу вирватись хоча б на день. Наша компанія отримала дуже велике замовлення і від цього залежить моя кар'єра. Директорка нічого не хоче чути про мою відпустку. Сказала мені відразу - або я працюю і мене підвищують, або мене звільняють без рекомендацій. Грозилася, що напише в моєму резюме такі відгуки, що мене жодна компанія не захоче взяти на роботу... А я так старалася стільки років, що я не зможу все залишити. Інакше, частина мого життя буде марною тратою часу. 

      - Ти знаєш, я це чую впродовж трьох років. Тільки, ось підвищення чогось не видно... Вона тебе використовує, бо знає твою слабкість. Якби хотіла звільнити, то давно звільнила б.

      - Може, в твоїх словах є правда... але я не в тому положені, щоб випробовувати долю. Єдине чого я хочу... щоб ви мене зрозуміли. Для мене це надважливо. 

       - Ти дуже змінилася, Меделін. Де та дівчинка, сміх якої був мелодійнішим за всі співи світу? Де та дівчинка, в голосі якої було чутно легкість буття?

       - Вона виросла, мамо. Вона зустрілася з дорослим життям та неминучою реальністю. Велике місто вимагає великих зусиль.

       - І чому я раніше не помічала в тобі таких амбіцій? Кому ти щось хочеш довести? 

       - Мамо, я хочу жити так, як я хочу. Дозвольте мені це і я буду дуже вам вдячна. 

       Мати важко зітхала. Твердість характеру, який вона відчувала в голосі доньки – був для неї важкою нішею. 
        У дончиних вчинках, вона бачила гени батька і дуже вже не хотіла приймати реальність, адже сама вона виросла в тому оточені, в якому дівчатка повинні були бути жіночнішими, лагідними та поступливими. 
     Меделін була не такою і тому мати вбачала в цьому загрозу, адже з таким характером, донька могла залишитися самотньою.

      - Що хоч говори, але твоя директорка - справжнє стерво!

      - Мамо! Не бери гріх перед такими великими святами.

       - Ну а що? І не дивно, що в неї досі немає чоловіка та дітей. Якби вона знала, що таке сімейні традиції, то швидко тебе відпустила б. 

       - Ця жінка купається в розкоші. Має все що забажає. Всюди подорожує! Вона щаслива без чоловіка та дітей! 

       - Звісно ж купається в розкоші! Змушує вас працювати щосили, а сама гріється на островах. Якби вона знала ціну цим старанням, то не вела себе так зверхньо... Це ж різдвяні свята! Як в цю пору можна працювати? Наш батько закриває кав'ярню на цілий тиждень, щоб кожен міг провести свята в колі рідних... 

       - Мамо, це не наше маленьке містечко. Тут велика конкуренція. Щоб вижити - необхідно чимось жертвувати. 

       - І куди це тебе приведе? В тебе ж немає часу навіть на те, щоб нормально поїсти! Я вже не говорю про романтичні побачення! 

     - Я нормально харчуюся. В нас дуже смачно готують... повноцінні обіди. Якби ти їх бачила, то неодмінно ухвалила б їх... - дівчина намагалася задобрити свою матір, але знала, що цього було недостатньо і тому здалася без бою, використовуючи власну прямолінійність. 

      - Мамо, я вже не маленька! Я сама дам собі раду!