15. Аделаїда

15

Аделаїда

Взагалі район, в якому я живу був тихим, спокійним, і весь час патрулювався поліцією. Нарватись тут на хуліганів було не простим завданням. Але сьогодні зорі стояли так, як треба мені. Інакше як пояснити ту обставину, що тільки ми з Романом Сергійовичем пірнули в темряву арки між будинками, як до слуху донеслась гучна музика з портативної колонки і вибух сміху.

Два з трьох під’їздів не могли пишатись лавками, зате під тим де жила я, окрім пишних кущів, жасмину була ще і альтанка з дикого винограду, і дві зручні лавки одна навпроти одної.

Якщо вдень тут вигрівались місцеві бабусі-пліткарки, то в пізній час лавки окупувала компанія молоді.

П’яток хлопців по виду студентів і пару дівчат. Всі з пивом, цигарками та телефонами. З колонки горлав Тіма Беларуских про те, як він ходе мокрий і в мокрих кросах. В принципі компанія була поглинута собою, і на нас з Ромчиком мало звертала увагу.

Аж поки ми не дійшли до дверей під’їзду і я зняла піджак. Не звернути увагу на мою сукню не зміг би хіба що сліпий. Що ж говорити про в пів десятка хлопців, перекачаних тестостероном під заявку, бо у них такий період?

- Вау, тьотя, який у тебе …  задній вид, - присвиснув один молодик. Я розумно проігнорувала цей випад. Поржуть зараз, і замовкнуть.

- Ага, я б вдув, - піддакнув товаришу нетверезий хлопець. Всі п’ятеро гучно зареготали.

Відчула, як кам’яніє м’яз під моїми пальчиками, і Роман повільно розвертається до зубоскалів.

- Молоді люди, негайно перепросіть у дівчини, - неголосно, але вагомо наказав Ромашка. Ну чи не мілашка? Я аж залюбувалась тим, як жорстко він стиснув губи і вип’ятив вперед щелепу.

- А шо, дядя, не дасть тобі тьолка, якщо не повиступаєш тут? – ніскільки не злякався задирака мого кавалера. Ну звісно, їх натовп, а Роман один.

- Дєвушка в красном, дай нам нещасним, - протягнув противно третій, і заробив потиличника від дівчини, яка сиділа поруч з ним. Молодик вмить забув про мене, і повернувся до своєї супутниці:– Ну чого ти?

Дівка підхопилась. І демонстративно пішла геть. За нею кинулась подружка, і бідолашний хлопець, який зрозумів, що вляпався. Але інші четверо продовжили нахабно хихотіти з Романа.

- Ходімо,  - попросила я свого супутника. Вже і ключі з клатчу дістала. Але Роман не шелехнувся.

- Я піду тільки після того, як ці шмаркачі вибачаться,  - відрубав бос. Ледь не застогнала вголос. Ну вже заступився, хіба не годі?

- Я вибачусь, - молодик в джинсовці відсьорбнув з банки пиво. – Але якщо ви мені відповісте на питання. Ваша тьолка секс-шоп пограбувала? – і розреготався. Товариші підхопили сміх.

- А пісюнів  ти там собі багато набрала? – додав інший дотепник.

У мене почервоніли щоки. Язик чухався відповісти щось цим нахабам. Але відчувала, що кілька необережних слів не тільки не втихомирять хлопців, але і ще більше заведуть. Тому благорозумно прикусила язика, і тільки спостерігала, як в кілька секунд змінюється диспозиція перед під’їздом.

Ромка підхопив найязикатішого за шкірки, і буквально підняв у повітря. Затріщала тканина.

 - Придурок, пусти! – хлопак безалаберно замахав руками.

- Що, матуся лаяти буде, якщо порвеш куртку? – запитав у нього Роман. І отримав удар в вилицю.

За якусь мить хлопець вже летів в кущі, відштовхнутий сильним тичком. А на шефа кинувся другий молодик, та тільки ухопив руками повітря. Роман спритно ухилився і ударив противника в район сонячного сплетіння. Підозрюю, що не на всю силу, та молодик все одно закашлявся і зігнувся.

- Я щас ментів викличу! – заорав з кущів найязикатіший, а двоє інших вже помалу відступали ніби до нього, а насправді з під лінії удару.

- Я чекаю, - Ромашка позиркував в кущі, але тріскіт і шум сповістили про те, що наші противники під прикриттям зелені просто втекли з поля бою.

- Дякую, - тільки й могла сказати цьому задиракуватому чоловіку. Але ж благородний, і постраждав через мене.

- Пусте, - Роман відмахнувся, нарешті забираючи у мене піджак. – Терпіти не можу невихованих людей. Тільки і можуть що насмітити.

- Вони ще діти, - я підійшла до шефа ближче, і поглянула на червоний відбиток на вилиці. Ніби нічого страшного. Але і відпускати боса ні з чим не хотілось. По правді мені просто не хотілось його відпускати. Шукала привід, що затримати його ще на мить. Узяла за руку, підносячи її до очей, і помітила кілька подряпин на тильному боці долоні. – Ви поранились. Треба обробити.

- Правда? – Роман не дивився на свою руку. Його погляд блукав моїм обличчям. І я несподівано для себе зашарілась. Вже не я тримала мужню руку, а якось так сталось що навпаки. Ромчик великим пальцем малює якісь узори на моїй долоні. Це трішки лоскотно, і дуже хвилююче. Так, що дихання знову стає нерівним, а губи сохнуть,  їх хочеться облизати. Що я і зробила.

- У мене є перекис водню, - все не забираючи своїх пальців з його захвату повідомила я.

Як же близько стоїть Роман. Відчуваю його подих на своїй щоці. Пульс заходиться. А Роман так само, як загіпнотизований дивиться на мене, і не знаходить слів. Мені здається в ньому змагаються бажання відмовитись і піти геть, і продовжити знайомство. Це називається цапнув кігтиком, та й весь зав’яз. Ну я принаймні дуже сподіваюсь, що Ромашка ув’язне, як в патоці в моїх чарах.

Більше не кажу ні слова, а веду його за руку до під’їзду, відкриваю двері, і Сергійович покірно йде за мною сходами до моєї квартири. Мені стає трішки лячно, адже ще ніколи я не приводила чоловіків в свою квартиру, далі ніж до порогу. Уява малює всілякі картини, одна цікавіша інших. Але все це тільки пусті думки. Бо я не збираюсь переходити межу. Я просто помажу подряпину перекисом водню, і побажаю босу доброї ночі.

Але варто було мені відчинити двері, і першою переступити поріг квартири, як  опинилась безцеремонно притиснута до стіни. Двері шумно гупнули, зачиняючись за Романом. Я опинилась в повній темряві, затиснута кільцем сильних рук. А мої губи в полоні м’яких і одночасно твердих чоловічих губ.