12. Роман

12

Роман

- Ти бився об заклад на Аду? – дивлюсь на Юрка. Той сміється:

- Було діло. Вона тільки з’явилась на сьомому поверсі, звісно всі хто знав Стервелу не могли відмітити її молоду копію, - Полянський примружив очі, а потім хижо вирячився на мою помічницю. – Відшила вона мене. Але я не здаюсь. Гаряча штучка, хоч і корчить з себе неприступну.

- Вам не здається, що обговорювати людину.., - Тетянка осіклась, нервово ковзаючи на стільці під важким поглядом Полянського. Але все ж зібралась, і закінчила: - Не ввічливо.

- Де ти таку правильну узяв її? – розсміявся Полянський, і Тяня геть збентежилась. Вткнулась, бідна, в свою тарілку, відсвічуючи червоними, як мак щоками.

- Тетянка права, - підтримав її.

- От такий я вже, безтактний, - ні граму не розгубився Юрко, і знову подивився на Аду.

 Вона,як яскрава квітка приковувала погляд. Я теж спостерігав, як їй принесли замовлення і  пляшку  червоного  вина, рубінова рідина була тільки трішки темніша, ніж помада на її губках.

На відміну від нас, Аделаїда по боках не дивилась. Вся її увага була прикута до свого стероїдного друга. Вона ніжно йому усміхалась, і навіть погладила тонким пальчиком його долоню.

Качок любувався собою у дзеркальній колоні, але оживився від дівчиного жесту. Накрив вузьку кисть своєю лапищею, щось тихо сказавши, нахиляючись до Аделаїди ближче. Б’юсь об заклад, аби зазирнути їй за пазуху.

Ада весело розсміялась на кинуту фразу, відкинувши голову назад, оголюючи довгу красиву шию. У мене збилось дихання від її жесту. Зрозумів, що спостерігаю за нею невідривно, як за якоюсь виставою. Ада раптом різко повернула в мій бік, стрельнула пекучим поглядом на мене, пронизуючи очима, як стрілою, до самої душі.

- Невже він її трахає? – задумливо запитав Юрко, теж подивляючись на Аду і її кавалера. Рипнула підлога, коли Тетяна відсунула свій стілець, і буркнувши вибачення пішла надвір. Мабуть, знову палити.

Я кинув їй в спину розсіяний погляд, і боковим зором відмітив, що Аделаїда граційно спустила з плечей піджак, демонструючи світу оголену спину. В голову вдарила кров, коли я зрозумів, що ліфчика під її сукнею теж не передбачається. Це ж виходить, татуйований Кен зараз може любуватись її сосками, що напинають латекс спереду.

- Так що ти думаєш про «Міленіум»? Будете брати їх на обслуговування? – тим часом різко змінив тему Полянський.

- Скоріш за все, - відповів йому, і підібрався. Гад ведмедеподібний зібрався мене підловити, і випитати щось зненацька. Мабуть, мій дивний стан помітний неозброєним оком.

Змусив себе більше не дивитись на Аделаїду. Стиснув під столом кулаки, утримуючи в грудях бажання заліпити дві браві плюхи качку, який зараз дивився на Аду відкрито і безсоромно. Так, щоб його нахабні глазиська запливли, як бджолами покусані. Щоб не міг  більше ні на кого витріщатись.

Поки Тетяни не було, Полянський став серйозним, і ми навіть встигли обговорити кілька питань. Дівчина якось підозріло довго палила. Але коли я вже зібрався вийти перевірити де вона, Таня повернулась. Нова порція важкого тютюнового перегару, хоч і була заглушена м’ятною жуйкою, та все одно викликала відразу.

- Таню, ти б не палила стільки, - попросив дівчину.  – Ти ж майбутня мама, треба берегти здоров’я.

- Я спробую покинути, - червоніючи як буряк пообіцяла дівчина. От всі б були такими покладистими. А не так, як фея в червоному. Не уявляю, що Тетянка могла прийти в ресторан в латексі, і при цім виглядала як зірка з червоної доріжки.

Тим часом за столом у Ади коїлось щось дивне. Качок перестав тицяти пальцем собі в біцепси, і щось запропонував дівчині. Вона знову розсміялась, але її супутник виглядав похмурим  і не задоволеним. Нехай мене засудять, але я в душі зловтішався, що вони сваряться.

Ну ж бо, небо, зроби так, щоб цей придурок пішов геть. І ніби у відповідь на моє побажання Кен справді встав, шпурнув серветку, і гордовито пішов між столиками, позиркуючи на себе в дзеркальні колони.

Ада сиділа з рівною, як дошка спиною, та задумливо цідила червоне вино з об’ємного келиха. Так, ніби нічого особливого не відбулось.

- Гей, краля! – не став вести себе скромно Полянський, помітивши, що вона самотня. – Йди до нас!

Я затамував подих. Хотілось, щоб дівчина розвернулась до мене передом, і я нарешті побачив те, що всю вечерю і так малювала моя фантазія. Як червоний полімер обтягує її бюст. Ада повільно встала з свого місця, підхопила пляшку з вином в одну руку,а келих в іншу, і пішла до нас. Вона ступала обережно, ледь похитуючись на високих підборах, ніби боялась оступитись. Пригадав, як вона послизнулась на цих монстрах учора. Не дивно, що тепер рухається хитко і повільно. Моя б воля на законодавчому рівні заборонив жінкам носити ці засоби тортур. Але таки треба визнати, ніжки у Аделаїди виглядають дуже спокусливо.

Дівчина порівнялась з нашим столом, непевно похитнулась на своїх ходулях, махнула рукою для утримання рівноваги, і повний келих червоного вина вилився прямо на Таню.

- Я ненавмисно, перепрошую, - Ада поставила на край столу пляшку, і потягнулась за серветками, не помітивши як зачіпає пляшку ліктем. Пляшка теж перевернулась, і червоне вино цівкою потекло ошелешені Тетянці в пелену.

Таня вскочила зі свого місця, але і скатертина, і її сукня були зіпсовані.  Аделаїда теж облилась, та на її червоній сукні ніяких слідів видно не було. Кілька рухів серветкою, якими вона скоріше огладила свої стегна, ніж справді витирала краплі напою, і дівчина з розпачем подивилась на Таню.

- Тетянка Олегівна, це так прикро! -  продовжила вибачатись Ада.

- Я відвезу тебе додому, - я простягнув Тані свого піджака, щоб вона прикрила плями.

- Мені теж час, - Аделаїда похитала головою.

- А може залишися? – Юрко спостерігав за усім із певним задоволенням. – Я візьму пляшку такого самого вина.

- Це зайве, - брюнетка відступила на крок. – У мене строгий бос,  - зиркнула лукаво в мій бік. – І мені тепер треба приходити на роботу набагато раніше.