7 Роман

7

Роман

Сьогодні моїй витримці перепало серйозне випробування і ім’я йому Аделаїда Кравець. Дівчина зрозуміла, хто тут бос, і кинулась з усіх сил вислужуватись. Чим дратувала мене неймовірно. Ну хіба не можна бути просто нормальною, щирою, ніжною. Але ніжна це точно не про мою помічницю.

І ще ця її спідничка, від якої одне слово, хоч і довжиною наче до коліна, не прикопаєшся, але чорне мереживо, яке личить радше нічній сорочці, а не офісному вбранню – змушує мої очі увесь час ковзати поглядом до її стегон. Як тут працювати, коли очі кожен раз, як бачать Аду опускаються до її ніг, а звідти наче чужі, не слухняні, мандрують до її заду. Обтягнутий червоною замшею задок виглядає так само привабливо, як і в штанях. Та до всього сама фактура замші ніби вимагає, щоб по ній провели рукою. Справжня мука дивитись на брюнетку і утримувати руки при собі.

І це добре, що її біла строга блуза застебнута на всі ґудзики. Слово даю, якби вона посміла розстібнути хоч один, я відправив її додому переодягатись, а цей день вирахував би з її зарплатні! Аделаїда провела мене в мій тимчасовий кабінет, і коли я проходив поз неї, ніби занурився в її запах – цитруси і виноград. Парфуми у неї були підібрані ідеально, мимо волі біля Ади хотілось дихати глибше, і затриматись хоч на мить довше. Але ця близькість, яка раптово виникла між нами. Як же вона збентежила мене. Невідомо чого я зазирав в розширені зіниці дівчини і не розумів чому не можу відвести погляд.

Потім, коли сидів в кабінеті, і думав про це, вирішив що справ, в тім, що я нормальний чоловік, і не можу не реагувати на сексуальну провокацію. Але в самій Аделаїді я не знаходив агресивної сексуальної поведінки. Ну не рахувати ж фразу «Як скажете, бос», - сказану низьким, хрипким голосом, від якого у мене дибки стали волосинки на тілі. І не тільки волосинки.

Більше дівчина не робила спроб зі мною фліртувати, і ми навіть з нею не перетналися понад годину після наради. А це не вписувалось в мій план з перетворення її життя на нестерпне. Проте, як виявилось мені самому треба було трішки оговтатись від того ефекту, що вона на мене чинила. Хотів її навантажити якоюсь дріб’язковою роботою, але коли вийшов в чергове до рецепції, то Ади на місці не знайшов.

Виявилось, що в офісі настав час ланчу, і співробітники розбрелись по навколишніх кафе. Користуючись вільним часом, який у мене ще був до вступу в повноваження, я теж вирішив пообідати як всі нормальні люди.

Знайшов невелике кафе навпроти нашої будівлі, замовив собі комплексний обід. Але варто було офіціантці поставити перед мною миску з супом, як над моїм столом зупинилась Тетяка.

- Ромчику, привіт, - дівчина, яку я запримітив ще на нараді ніяково всміхалась. – Можна біля тебе сісти?

- Звісно, - я кивнув на стільчик навпроти себе.

З Тетяною ми навчались на одному потоці. Мила дівчина, відмінниця, я навіть сказав, що вона в моєму смаку – не така, як Ада. Скромна, сором’язлива, без тони косметики на обличчі, вдягнена стримано, а не нагадує якусь екзотичну тропічну квітку. Зрозумівши, що образ Аделаїди змушує мене увесь час порівнювати її Тетянку, я ледь не шпурнув ложку в тарілку від злості. От що за нестерпна особина, навіть на відстані примудряється зіпсувати апетит.

- Як справи? – тим часом завела світську бесіду Таня.

- Чудово, як бачиш, - я усміхнувся дівчині. – Будеш обід?

- Я вже пообідала, - як завжди скромна Таня, навідміну від нахабної Аделаїді, тактично відмовилась від пригощання. А може і справді не голодна. – А от від кави не відмолюсь.

Махнув офіціантці, щоб прийняла замовлення, і знову спробував їсти суп.

- Я так здивувалась, коли тебе побачила, - продовжила розмову знайома. – Ти так змінився, мабуть в місті б і не впізнала. Кажуть це до грошей.

- Ти теж змінилась, - був вимушений підняти до дівчини очі, і з ввічливості відшукати в ній хоч щось красиве. Але вона була такою простою, невиразною. Русяве волосся зібране в хвіст, очі ледь підфарбовані тушшю, бліді губи, сукня-футляр коричневого кольору обтягувала груди, мабуть, другого, не виразного розміру. – Стала гарненькою, - нарешті знайшовся я, і краєм ока помітив, як на її щічках зявився рум’янець.

- Ой, таке скажеш, - Таня збентежно всміхнулась.

- Мабуть, заміж вийшла? – продовжв я, відставивши так і не з’їдений суп, бо працювати ложкою і розмовляти одночасно було не комфортно.

- Ні, - Таня похитала головою. – А ти? Одружився?

- Поки ні.

- Повірити не можу, щоб у такого красеня і нікого не було, - відвісила черговий заяложений комплімент дівчина.

– Ромашка, я така рада що ти тепер будеш керувати у нас всім.

- Таню, - я зітхнув. Ще мені цієї фамільярності не вистачало, не пройде і кількох днів як я стану «ромашкою» в устах всіх співробітників.. - Домовмось, що в робочий час я буду для тебе виключно Романом Сергійовичем.

- Авжеж, я розумію, - дівчина кивнула.

Залягла довга пауза, в якій я встиг скуштувати плов і салат, а Таня невпевнено сьорбала свою каву, і м’ялась, явно з наміром щось сказати, але все вагалась.

- А ти де зупинився в місті? Маєш своє житло? - нарешті запитала вона.

- Так, винайняв квартиру, - розмова не дуже клеїлась.

- Може, - Таня глибоко зітхнула, - Може повечеряймо сьогодні? Згадаємо навчання? Подивився на її збентежене обличчя з натягнутою несміливою усмішкою.

- Добре, - зітхнув. Зрештою, окрім роботи у мене вечори зайняти все одно нічим.

Обід добіг кінця, а Тетяна так і сиділа поруч зі мною, щось час від часу говорячи, більше про свою роботу, я намагався знайти в цій розмові щось корисне для себе, але зміст розмови все залишався по за моєю увагою, бо нахилившись за сільничкою, я уловив запах застарілого тютюнового диму, який розповсюджував одяг і волосся Тані. Знову недоречно пригадався запах Ади, свіжий, солодкий, як наче вітер з садів Сицилії.

З такими думками, все ще порівнюючи Аделаїду і Таню я повернувся до офісу. Дивно, але окрім того випадку в коридорі, коли від Ади донісся запах диму я не відчував від неї запаху цигарок. Незрозуміло, чи справді дівчина палить, чи то випадково я на неї наскочив. Я, як людина яка не палить, дуже добре відчуваю ці запахи. І у мене вони викликають відразу.