5. Аделаїда

5
Аделаїда

Підкорювати так підкорювати! Сказала я собі зранку, посьорбуючи лате без цукру.

Не люблю ранки, але що вже поробиш, заради справи підкорення одного ретивого серденька я готова на будь-які жертви. Навіть встати на пів години раніше, щоб вибрати вбрання, випрасувати блузку, і зробити макіж із смокі-поглядом.

Важка артилерія в дії.

Вивудила з гардероба червону замшеву спідницю, оторочену чорними мереживом. Ця спідниця, яка раніше була нижче колін, мною була трішки перешита, і тепер червоний матеріал доходив тільки до середини стегна, змушуючи решту тіла просвічувати крізь кокетливе мереживо. Саме те, щоб не бути надто вульгарною, але і збуджувати уяву. Природа нагородила мене рівними та довгими ніжками, ховати їх під одягом було б злочином. Особливо коли я вийшла на стежинку мисливиці.

На гору я одягнула класичну білу блузу. Якщо її застібнути під саме горло, то створиться дуже строгий образ. Але ж можна розстібнути пару ґудзиків, так, щоб викликати в цікавого чоловіка бажання зазирнути за пазуху. А за пазухою у мене його чекає справжня бомба-ракета!

Третій розмір. Біле мереживо на смаглявій шкірі! Хто перед таким встоїть? Впевнена, що будь-який нормально орієнтований мужик затопить слиною весь кабінет. Залишається тільки дочекатись можливості звабливо прогнутись над ним.

Підбадьоривши себе перед дзеркалом, я впевнилась, що сьогоднішній день пройде саме так, як я планую. Це буде моя гра, за моїм сценарієм.

Я навіть на пять хвилин раніше приїхала на роботу. До мого неприємного здивування Ромчик вже топтався на рецепції.

- Добрий ранок, - я мило всміхнулась чоловікові.

Але він не виглядав радісним, тільки ковзав поглядом по моїй фігурі, і піджимав губи. Так і хотілось йому сказати «Ну що ти бяку-буку вмикаєш? Будь простіше!», але я звісно промовчала.

- Я вже пів години вас чекаю, - нарешті озвався Роман, коли я кинула сумочку на свій стілець.

- Мій робочий день починається о дев’ятій, - я миролюбно повернулась до чоловіка, і простягнула йому паперовий стаканчик з кавою. Точно знаю, що він таку полюбляє, я випитала вчора достеменно – з кедровими горішками і сиропом «Амарето».

- Відтепер ваш робочий день починатиметься тоді коли й мій, о восьмій годині - Роман Сергійович узяв каву, і відсьорбнувши через трубочку, повернув її мені. – І я не п’ю холодну каву. Це не смачно.

Ледь втрималась від того, щоб не шваркнути йому той стаканчик на голову. Я між іншим в три кафе по дорозі заїжджала, щоб купити саме цю каву, і переплатила за таксі вдвічі, а він, бачте, не п’є.

- Я покажу вам ваш кабінет, - проігнорувавши грубо повернуту спробу налагодити стосунки, сказала новому шефу.

Тепер треба красиво продефілювати перед ним, коли мені ще видасться можливість покрутити перед Романом Сергійовичем задом? І головне при цім не упасти, як вчора.

Я кивнула босу йти за собою, і повела в кінець коридору, де поруч з конференц-залом у нас був запасний кабінет, який використовували для потреб перевіряючих, чи аудиторів.

- Ви плететесь як черепаха, - з цими словами Роман обігнав мене, ту, яка старанно крокувала в лінію, похитуючи стегнами й рвонув поперед мене.

Звісно, при такому розкладі можливість пожирати поглядом затягнутий у сині джинси чоловічий зад видалась мені. І я сповна насолодилась видовищем. Мені подобались Ромчикові сідниці, очевидно, що він не цурається спортзалу, і прокачує всі групи м’язів, за що йому респект і повага. Але ігнор ним моєї персони, я вважаю дуже несправедливою обставиною. І сатисфакція у вигляді споглядання сексуальної дупи – така собі втіха.

- Нам сюди, - я відчинила замок, і стала навмисно так, щоб отвір між одвірком і дверми був невеликий.
Роман Сергійович мусив пройти від мене дуже близько. А я стояла, і незворушно дивилась йому в обличчя, з ледь помітною професійною посмішкою. Він мусив подивитись не мене, проходячи повз. Я принишкла, очікуючи цього моменту. Зараз маю подивитись йому в очі, щоб випромінити на чоловіка потрібну енергетику сексуальності. Але щось пішло не так. 

Ось ясні сині очі затримались на мить на моїх губах, і наші погляди зустрілись. Відчуття було таке, ніби я випала з реальності. Здавалось я падаю у вири його зіниць, ноги раптом стали слабкими, рука, що трималась за ручку дверей змокріла, язик наче приріс до піднебіння, і все тіло вкрилось мурахами.
До всього Роман виявився аж надто близько до мене, жар його тіла обпікав, запах парфуму забивався в усі мої пори, стало так жарко від присутності його великого тіла, що я мимо волі почала задихатись.

Роман перший отямився, і пройшов в кабінет. Кинувся до вікна, відкриваючи його, ніби і йому теж брало кисню в цей короткий момент, коли ми були в кількох міліметрах один від іншого. А якщо додати до цієї обставини, що ми майже самі в офісі. У мене знову все затрепетало всередині, і солодко занило десь в районі сонячного сплетіння.

Так Адочко, видихай, сонечко. Все йде по плану. Ну майже, я відвернулась від Романа Сергійовича, переводячи подих. Виявляється я і справді не дихала майже хвилину. Легені горіли вогнем. Не типова реакція на чоловічий пильний погляд. Що на мене раніше мужики не дивились? Дивились ще і як. І хтиво. І масно. І з ніжністю. І з захватом. Чому ж від одного погляду Романа я перетворилась на безпомічне створіння? Здається, я перехвилювалась сьогодні зранку, не інакше.

Треба бачити в цьому позитив. Ромчика теж он пройняло. А значить я обрала правильний шлях.

- Проконтролюйте, щоб всі працівники зібрались через десять хвилин в конференц-залі, - мені почулось, чи голос у мого Ромчика і справді сів? Низькі нотки перекочувались, викресавши в глибинних струнах мого тіла непритаманну мені реакцію.  

- Як скажете, бос, - я говорила до нього нейтрально. Але сама фраза, я ж знаю, що чоловіків це має заводити. Ніколи й нікому такого не говорила, але завжди міряла. Але геть не чекала, що Роман Сергійович знову стисне губи в лінію, а його ніздрі ледь не затріпотіли від гніву.