4. Аделаїда

4
Аделаїда

Не дарма мене Стервела цінувала як співробітника, ну принаймні мені дуже хочеться в це вірити. Я наполеглива і пробивна, це вона мені сама сказала. Тож вже до вечора я знала про Романа Сергійовича все. Все, що мені потрібно.

Я обдзвонила наші філії, де він відмітився в просуванні по кар’єрній драбинці, і розпитала про вподобання нового генерального директора, отримала інформацію коли він ходить на роботу, з ким товаришував, і навіть які вимоги до секретарок ставив. Почувши, що особистим помічником у Ромчика був… так, мені не почулось, саме був, молодик років під двадцять, я зрозуміла що всьо пропало.
Бо як протистояти гею я не уявляла, так само і як з ним потоваришувати.

Кілька годин я ходила пригнічена. Перетравлювала інформацію, що Роман Сергійович приходив в офіс раніше від всіх, був вимогливим і суворим. Тримав дистанцію і ні з ким не зблизився. Сноб, вирішила я. Та ще і пихатий. Не може так бути щоб нормальний, ну майже нормальний з моєї точки зору, мужик, і не завів собі друзів на роботі.

На щастя, я ще не телефонувала одній знайомій із відділу збуту в Полтаві. Приберегла її наостанок, бо вже дуже балакучою ця жінка була. Треба було готувати вуха на годинну розмову. І серед всієї полови, що вона мені натрусить потім вибрати щось для себе корисне.

Алла із Полтави говорила довго і багато. І всі її слова лягали важкими каменями мені на душу. Бо вона тільки переказувала вже чуту інфу. Про любов прийти в офіс на годину раніше від всіх. Про вимогливість і прискіпливість. І про Тимура, що наче був особистим помічником, а потім призначений першим заступником. Чути це було просто капець.

Правда остання інформація про якісь шури-мури шефа з кимось із Полтавських селебриті, давала надію, що все ще може наладитись. Ну добре, які там селебритіз, в Полтаві. Але ж головне, що Ромка був помічений в стосунках з жінкою, а це дає надію на його бісексуальність.

Ух. Я себе накрутила добре, але вирішила, що рано готувати резюме і підшукувати собі нову роботу. Тим більше, що резюме я писати не дуже і умію, а якщо звернутись за допомогою до Артемчика з юрвідділу, то ймовірність того що він розтріпає про це всьому офісу наближається до ста відсотків. Одним словом не варіант.

Я відшукала в комп’ютері фото першого заступника головного регіонального менеджера Полтавського офісу і всі мої уявлення про Романа ввійшли в явний конфлікт з побаченим.
Тимур Оселедько був типовим не-геєм. Він навіть метросексуалом не був. Голений налисо, броватий, і з вусами! Не з модною бородою. Не з красивою зачіскою, щоб скроні фігурно виголені. Кругле обличчя, лупаті очі, і мішкуватий костюм. Не знаю, радіти чи плакати. Але будь я на місці Романа Сергійовича, то з Тимуром у мене б нічого не вийшло.

Ввечері, вдома, готуючи собі суп з броколі, я все ще думала про Романа Сергійовича, не втрималась і ледь не спалила суп, поки продивилась його профіль в соцмережах.

Можливо не дарма нас доля зіштовхнула так різко і раптово. А, що? Навіть із такого незвичного знайомства як у нас може вирости щось приємне для нас обох. Звісно, якщо Роман зрозуміє, який я скарб. А я йому в цьому навіть допоможу. Вже грати на чоловічих нервах я умію, і демонструвати свої виграшні сторони теж. Я тепер обізнана про Рому, тому можу продумати тактику і стратегію по його приборканню.

У мене вже так бувало, що знайомство яке починалось з непорозуміння і навіть з хамства з мого боку зрештою перетворювались на дружбу. Якщо вже чоловік адекватний, з нормальною самооцінкою, то він ні за що не образиться на доброзичливі жарти красивої дівчини. Чи не доброзичливі, але сказані під гнітом обставин! Все ж можна з’ясувати, і зрозуміти.

Ось так. Не пройде й кількох днів як Роман Сергійович буде їсти у мене з долоні.

Ммм, картинка де Ромчик стояв перед мною на колінах і торкався своїми красивими рельєфними губами моєї долоні викликала тремтіння в животі. І трепет в районі грудей. Відчуття були для мене дещо нові, але приємні, тому задумливо сьорбаючи дієтичний суп, я дозволила своїй фантазії ще трішки попрацювати, і навіть уявила Романа Сергійовича без одягу, і цілуючого не тільки мої руки.
Так задумалась, що навіть не відчула смаку своєї страви, і не зрозуміла, наїлась я чи ні.

От якби у Романа Сергійовича було багато грошей, мріяла я. Можна було б вийти за нього заміж, а потім розлучитись. Що не кажіть, а виходити заміж за молодого і красивого чоловіка набагато приємніше ніж за таких шкарбунів, як Дорофійович.

Так і на фото вийде краще, і навіть не соромно буде його показати кому-небудь років через десять. Я б добре виглядала поруч з Ромчиком. Він сильний, міцний, як молодий дуб, і я - тендітна краса, схожа на ангела. Мені б ще білу мереживну сукню, з довгою іспанською фатою, з мереживом по краю… Подружок нареченої одягнути в червоні сукні, уявляю, як вони кинуться за букетом, коли я його шпурну в натовп…

Мені навіть шкода буде розлучатись з Романом.

Але мрія є мрія.

Роман буде багато працювати, а я працювати не хочу. Хочу відпочивати в Монако чи Монте-Карло. Ніжитись на теплому піску, відчувати як ковзають по моїй фігурі захоплені погляди засмаглих рятувальників, яким я не по зубах. І іноді навіть сходити зі свого Олімпу до таких простих смертних, з особливо апетитними задами та кубиками пресу на животі. Навряд чи б Ромчику сподобалась ця обставина. Тобто те, про що я мрію не передбачає наявність чоловіка в моєму житті. Тільки його гроші.
Але це не значить, що Роман Сергійович не може послугувати трампліном до здійснення моєї мрії.
Вирішено. З наступного ранку починаю його охмуряти! Бути такого не може, щоб він перед мною міг устояти. Тільки не тоді, коли я мила і ніжна, як пінка в капучино.