2. Роман

2
Роман

- Па-па-па-парам, - наспівую собі під носа. День чудовий. Сонечко світить, як біла тарілка в небі, поки ще не припікає, а обережно як кіт лапкою торкається поверхонь. Люблю ранок. Люблю рано прокидатись, ловити перші промені світила, в прохолодному з ночі повітрі. Люблю коли день довгий, і можна багато встигнути. Ніколи не розумів охочих валятись в ліжку до обіду.

Ще одна причина мати гарний настрій – рада засновників нарешті здалась, і мене призначають генеральним директором. Скільки років стажування за кордоном, керування регіональними представництвами, і ось нарешті, мене вважають достойним стати управителем головного офісу.
У двадцять сім це успіх. Дехто звісно вважає, що тато лобіював мою посаду, але насправді це не так. Я пробився сам до гори, бо у мого татка тільки тридцять відсотків акцій, і він не спроможний вплинути на рішення інших засновників. Та і від справ він давно відійшов.

Я під’їжджаю до головного офісу. В останнє був тут кілька років тому, як отримував направлення в Полтаву, аж не віриться що так швидко промайнув час. Десь там на горі мене чекає Галина Станіславівна, яка незмінно займає пост генерального директора останні років сім, править тут залізною рукою. От вже Маргарет Тетчер місцевого розливу.

Я всього на кілька хвилин підвів очі до гори, туди де знаходився кабінет моєї попередниці. І мені під колеса стрибнула якась дамочка. Ледь встиг загальмувати, а між іншим зупинити кількатонний джип куди складніше, чим чиюсь апетитну дупцю. Мала б радіти, що її ранок не продовжився під колесами. Так, ні вона зирить у свій телефон, дістали вже ці Інстадіви. Йдуть, і по боках не дивляться!
Дівчина в діловому жовтому костюмі, який вдало підкреслює її струнку фігуру. Чорне волосся зметнулось навколо голови, коли вона повернула до мене своє обличчя.

- Гей ти що здурів? – злий вираз її геть не красить. А могла б бути гарненькою, правильні риси, ніжна шкіра, якби ще не оці вульгарні ягідно-бордові губи. Навіщо жінки фарбують губи такими помадами?

- Обережно, роззява! – незлобливо кажу дівчині, яка гнівно намагається пропекти дірку поглядом в тонованому склі моєї автівки.

- Ти пішов ти! – геть не мило заявляє дівчина з обличчям феї, і знову втикає у свій смартфон.

Мене обпікає розчарування. Не люблю таких хамок. В Європі таких немає. А в Україні – хоч греблю гати. Всі їм щось винні, від всіх чекають поклоніння і захвату. Думає, якщо в неї цицьки, то їй і можна все.

Образ злої мегери не йде з голови. Я намагаюсь придумати їй біографію, додумати, чим вона займається, де працює. Як би то не було, а дівчині вдалось вибити мене з рівноваги. Такі як вона – типові мисливиці за статками, яких я не дуже поважаю. Тримається, як Снігова Королева, а насправді хоче папіка вчепити по багатше. Або кар’єристка.

Або те й інше. Робить кар’єру через ліжко, що цілком очікувано з її зовнішністю. Не здивуюсь, якщо при спілкуванні виявиться, що по духу вона типова анекдотична блондинка, яка тільки прикидається жінкою-вамп.

Коли помічаю її на поверсі свого нового царства, аж вклякаю на мить. Отакої. Не пощастило дамочці. Бо я точно не з тих, хто розв'язуэ кар'єрні питання через ліжко. Ха. Якби я уступав всім охочим мадемуазелям в їх підступних поривах покращити своє матеріальне становище через мій член, у мене він би вже стерся на половину.

Так, де тут кабінет головної акули бізнесу?          4kN8KWAe

А настирлива дівчина кинулась мені на переріз. Високі підбори (невже їй ніхто не сказав, що високі підбори то вже вчорашній день?), цокають по кахлях, брюнетка випнувши вперед бюст третього, не відомо чи справжнього, розміру, поспішає мене перехопити.

Як це розцінити? Вибачитись хоче, чи як песик охороняє спокій начальниці?

Запитати не встиг, дівчина послизнулась на кахлях, її красива, довга ніжка в вузькій туфельці-човнику поїхала вперед, а вона замахала руками, щоб втримати рівновагу. Уявив, як вона негарно зараз гепнеться на шпагат, і зреагував швиденько, підхопивши її за лікоть, попутно підставивши під удар обличчя.

Фея зупинилась важко дихаючи, і обпекла мене незадоволеним темним поглядом. В її карих, як міцна кава очах, зметнулись лихі почуття - злість, навіть я б сказав злоба. Не так зазвичай дякують за порятунок від вивихнутої гомілки.

Її погляд зупинився на відбитку своє руки на моїй щоці. Ну, хоч би крапля розкаяння з’явилась.

- Ви хотіли мене вбити? – місце удару під пильною увагою незнайомої співробітниці офісу засвербіло, і я торкнувся його пальцем. Хотів трішки над нею пожартувати, змусити відчути хоч краплю провини. – Чи просто зламати носа?

- Ну як можна ламати таку видатну частину тіла? А раптом у вас і видаватись більше нічому? – зневажливо відповіла вона мені, і подивилась ще більш незадоволеним поглядом. Місячні у неї, чи просто непрофесіоналізм, який так і пре? Ще треба розібратись яка у неї посада, і чи варто її тримати в головному офісі, так близько від партнерів і клієнтів. Одного симпатичного обличчя при такому чорному роті замало. Але ж рот… ці підкреслені червоним кольором губки, які так і манять. До біса спокуслива дівчина. Якби керував всім чоловік, я б все зрозумів. Але Галина Станіславівна? Я трішки збентежений.

- Ну знаєте! – нарешті згадавши про ціль свого візиту, попрямував далі. З нахабою розберусь пізніше.
Вітаюсь з попередницею.

- Ви ні на йоту не змінились, - всміхаюсь до неї. Вона і справді все так само химерно прекрасна. Назвати Галину Станіславівну красунею язик би не повернувся. Але її харизма перекриває всі недоліки зовнішності – і надто тонкі губи, з червоною помадою (дрес-код у них тут такий, чи що?), і колючі очі, від погляду яких часто буває незручно не підготовленій людині.

- Ромочка, а ти прямо красень став! – мені дарують скупу посмішку. Ми вже не конкуренти, нам нічого ділити, тож можна розливати один перед іншим сироп. – Одружився?

- Ні, - махаю головою. – Ще парубкую. Чекаю, поки з’явиться в моєму житті жінка схожа на вас, з такою ж харизмою і жагою життя.