Трагедія втраченого покликання

  Валоріус повільно опустив меч. Його очі, що хвилину тому палали фанатичним вогнем, стали вологими й задумливими.

— Хом’ячки... — прошепотів Верховний Інквізитор Люміноса. — Вони ж такі пухнасті. І якщо надіти на них маленькі шоломи, вони зможуть штурмувати... ні, не єретиків. Вони зможуть штурмувати серця людей на виставках гризунів!

Він подивився на свою біло-червону мантію і скривився. — Цей колір... він зовсім не пасує до тирси. Я хочу розводити хом’ячків-паладинів! Я назву їх «Гризуни Справедливості»!

Поруч із ним Мальфас, грізний аудитор Пекла, раптом почав гарячково ритися у своїй теку з документами. Але замість наказів про конфіскацію душ він витягнув... пару спиць і моток рожевої вовни.

— Залгуре... — голос Мальфаса тремтів. — Ти знав? Ти бачив, як мерзнуть маленькі демони на дев'ятому колі? У них же копита синіють! Я... я просто хотів, щоб кожному бісеняті було тепло. Я зв'язав уже дванадцять тисяч жилеток з написом «Найкращий грішник», але боявся, що податкова служба мене не зрозуміє!

Армія Люміноса почала кидати зброю. Хтось згадав, що насправді любить випікати макаруни, хтось — що хоче писати поеми про вечірню росу.

Фінал: Новий світовий порядок

Залгур підійшов до Бобо, який все ще тримав Артефакт, намагаючись не впасти від вібрації власного відра.

— Бобо, — тихо сказав демон. — Ти це зробив. Ти зупинив війну, просто показавши їм, що вони — ідіоти зі своїми мріями.

— Я бачу майбутнє! — вигукнув Бобо. — Через дві секунди... Мальфас попросить у Ліси номер її гачка для в'язання!

— Мальфас, а який у тебе гачок? — запитала Ліса рівно через дві секунди. — Четвірка, — схлипнув інспектор. — Тільки сталевий, магічний не тримає петлю.

Грек виповз із-за каменя, потягнувся і нарешті розплющив обидва ока. Його погляд був ясним, як небо після грози. — Ну от. Тепер, коли всі знають про свої маленькі слабкості, воювати буде занадто ніяково. Хто захоче катувати демона, якщо той вчора подарував тобі в’язані шкарпетки?

Залгур подивився на гори, де сідало сонце. — Знаєте, — сказав він. — Можливо, я не стану знищувати Недолугівку. Там справді вирощують чудову капусту на головах старост.

— То ми повертаємося додому? — запитала Тіна, запускаючи стрілу-цукерку прямо в рот Дракону-пенсіонеру, який від задоволення почав пускати кільця диму у формі сердечок.

— Ми повертаємося в замок, — відповів Залгур. — Нам треба готуватися. Якщо світ дізнається, що інквізиція тепер розводить хом'яків, а пекло в'яже светри — до нас прийдуть тисячі туристів. І нам знадобиться хтось, хто буде їх зустрічати.

— Я буду головним по безпеці! — закричав Бобо, знову заплутавшись у плащі й падаючи в обійми Валоріуса. — А я буду робити шоколадні фонтани! — додала Ліса.

Залгур посміхнувся. Вперше за тисячу років він не думав про податки, аудит чи героїв. Він думав про те, що мати власну команду «Абсурд» — це набагато вигідніше, ніж бути просто грізним володарем.

— Ходімо, — сказав демон. — І Бобо... через дві секунди ти наступиш на хвіст Мальфасу.

— Я ЗНАЮ-У-У! — пролунав крик Бобо, за яким почулося обурене шипіння інспектора.