Печера Казок та Швидкісне Майбутнє

  Подорож до Гірського Сховища виявилася коротшою, ніж очікувалося, переважно тому, що Ліса спробувала чаклувати «Компас», а замість цього притягнула всю гору до них.

— Ми на місці, — пропищав Бобо, чиє відро на голові після польоту на киселі тепер було прикрашене пір’ям павича. — Дивіться, печера!

Біля входу в печеру, на величезному плетеному кріслі-гойдалці, сидів Дракон. Він був настільки старим, що його луска нагадувала пошарпаний шифер, а на носі в нього сиділи окуляри розміром з колесо від воза. На колінах у нього лежала книга «1001 спосіб не з'їсти принцесу і виспатися».

— О, знову ви, — проскрипів Дракон, навіть не підводячи очей. — Якщо ви прийшли по Артефакт, то зачекайте. У мене зараз за планом денний сон і скарга на ревматизм від вологого клімату.

— Пане Драконе, — виступила вперед Ліса. — Нам дуже треба! За нами женеться Інквізиція, Податкова і плюшевий демон, який хоче обіймів!

— Інквізиція? — Дракон нарешті глянув на них. — Нудні люди. Завжди приходять з вилами, але ніколи не приносять свіжих газет. Я віддам вам Артефакт, якщо ви зробите мені послугу. Мій зір уже не той... Почитайте мені казку. Але таку, щоб я не знав фіналу!

Залгур підштовхнув Бобо вперед. — Бобо, це твій зоряний час. Твій мозок — це генератор казок, які не піддаються жодним законам логіки.

— Казку? Легко! — Бобо став у позу. — Жив-був батон, який мріяв стати космонавтом, але його з'їла власна тінь, бо вона думала, що це...

У цей момент Ліса, хвилюючись за Залгура, вирішила «підсилити» Бобо закляттям прозріння. — Візіо Футуріс! — вигукнула вона.

Закляття спрацювало дивно. Бобо раптом завмер, його очі закотилися, а відро на голові почало вібрувати. — Я БАЧУ! — закричав він. — Я бачу майбутнє!

— І що там? — вигукнула Тіна, натягуючи лук.

— Дракон зараз... чхне! — вигукнув Бобо. Через дві секунди Дракон справді видав потужне «Апчхі!», яке ледь не знесло замок Залгура на горизонті.

— Я знову бачу! — Бобо замахав руками. — Ліса зараз впустить паличку! Через дві секунди паличка справді вислизнула з рук Ліси.

— Бобо, це марно! — гаркнув Залгур. — Пророцтво на дві секунди вперед нічого нам не дасть!

— Стривай! — Бобо раптом став серйозним. — Дракон зараз... скаже, що казка про батона-космонавта — це найкраще, що він чув за останні триста років!

— Це найкраще, що я чув за триста років! — вигукнув Дракон, витираючи сльози розчулення. — Батон у космосі... це так глибоко! Це така самотність у боротьбі з глютеном! Забирайте свій Артефакт, ви мене підкорили!

Дракон підняв лапу і дістав із маленької кишені на животі Артефакт Справжнього Розуміння. Це було дзеркальце, яке замість відображення показувало... податкову декларацію, підписану котиком.

— Це воно? — здивувалася Тіна.

— Це воно, — підтвердив Грек, прокидаючись на секунду. — Коли людина дивиться в нього, вона бачить, що ворог — це теж просто істота, яка хоче їсти, спати і щоб її не чіпала Інквізиція.

Раптом небо потемніло. Почувся звук кроків тисячі ніг і сухий хрускіт канцелярського паперу. — Вони тут, — прошепотів Залгур.

З лісу вийшов Валоріус з армією Люміноса, а поруч із ним на хмарі звітів летів Мальфас. — Залгуре! — закричав Мальфас. — Ти прострочив дедлайн порятунку світу! Здавай Артефакт, і ми просто накладемо на тебе штраф розміром з твою душу!

— Бобо! — крикнув Залгур. — Твій вихід! Використовуй Артефакт!

Бобо схопив дзеркальце, начепив відро рівніше і вибіг назустріч армії. — Я бачу майбутнє! — закричав він. — Через дві секунди... ВИ ВСІ ПОБАЧИТЕ, ЯКІ ВИ НАСПРАВДІ МИЛІ!

Бобо підняв Артефакт, і промінь Справжнього Розуміння вдарив по Валоріусу та Мальфасу.

  Артефакт Справжнього Розуміння спрацював так, ніби реальність хтось різко смикнув за край і вивернув навиворіт. Промінь світла, схожий на котяче муркотіння, розлився по полю бою, і Мальфас із Валоріусом завмерли.