Магічна дедукція та Верховний Інквізитор

  Залгур стояв біля фонтану, спостерігаючи, як його команда намагається поводитися «природно». Бобо вирішив, що герої мають постійно тренуватися, тому зараз він робив випади каструлею проти власного відображення у вітрині магазину ювелірних виробів. Тіна купила солодку вату і тепер намагалася використати її як тятиву для лука, бо вона була «липкою, а отже — надійною».

— Слухайте, — Залгур стишив голос до загрозливого шепоту. — Ми пройшли перший раунд, але за нами стежать. Бачите того чоловіка в біло-червоній мантії, який дивиться на нас так, ніби хоче виписати нам штраф за саме існування?

Команда обернулася. На балконі ратуші стояв Верховний Інквізитор Валоріус. Його обличчя було настільки суворим, що, здавалося, об нього можна колоти горіхи. В руках він тримав «Детектор Хаосу», який зараз крутився, як оскаженілий флюгер, вказуючи прямо на Лісу.

— Він іде сюди, — прошипів Залгур. — Швидко, зробіть щось інтелектуальне!

Грек, якого саме несли на ношах, раптом підвівся, не розплющуючи очей, і видав: — Буття — це лише сон про те, як ми шукаємо другий шкарпеток у темній кімнаті всесвіту...

Валоріус підійшов до них. Його кроки звучали як удари молота. — Дивна компанія, — процідив він, зупиняючи свій прилад прямо перед носом Залгура. — Мій детектор зашкалює. Він показує рівень абсурду, який перевищує норми цього королівства в триста разів. Хто ви такі?

— Ми... ми експериментальна школа філософського бою! — вигукнула Ліса, гарячково ховаючи магічну паличку в рукав. — Ми боремося не з ворогами, а з концепцією ворожнечі як такої!

— Філософського бою? — Валоріус примружив очі. — А чому ваш воїн намагається з’їсти свій щит?

Бобо справді намагався відкусити шматок кришки від каструлі, бо йому здалося, що там прилипла цукерка Тіни. — Я... я перевіряю його на міцність зубами! — вигукнув Бобо, ледь не зламавши ікла. — Справжній герой має знати смак своєї зброї!

Інквізитор нахмурився ще дужче. — Завтра фінал. Ви будете битися проти Магістра Елеріона. Він читає думки. Якщо ви хоч трохи пов’язані з Темними Силами, він витягне це з ваших мізків ще до того, як ви скажете «Ой».

Валоріус розвернувся і пішов, а його детектор у цей момент просто вибухнув, не витримавши близькості Грека.

Фінал: Битва в порожній голові

Наступного дня стадіон був забитий вщент. Магістр Елеріон вийшов на арену, оточений сяйвом інтелекту. Він був настільки розумним, що навколо нього фізично відчувалася напруга від складних математичних рівнянь.

— Вітаю, — сказав Елеріон, дивлячись на Бобо. — Я вже знаю, що ти збираєшся зробити. Ти хочеш зробити випад вліво, але твоя підсвідомість підказує тобі... почухати спину?

Елеріон на мить завагався. Він заплющив очі, заглиблюючись у мозок Бобо. — Що це?! — вигукнув маг, хапаючись за голову. — Чому в твоїй голові тільки пісенька про «рожевих поні, що їдять цеглу»?! Де твої плани? Де тактика?!

— У мене немає планів! — гордо відповів Бобо. — Моя голова — це зона вільної творчості!

Елеріон спробував переключитися на Лісу. — Ти! Твоя магія... — він раптом почав кашляти. — Чому в твоїх думках рецепт борщу змішаний з картою зоряного неба і образом Залгура, який танцює танго з кактусом?!

Залгур на трибунах зрозумів: це його шанс. — Дійте! — крикнув він.

Ліса змахнула паличкою. — Абсурдус Максимус!

Замість блискавки, на арену почали падати... подушки. Тисячі м'яких, пухнастих подушок. Елеріон, чий мозок був перевантажений спробами знайти логіку в головах героїв, просто не витримав. Коли Тіна вистрілила в небо, і на нього впав величезний кошик із кошенятами (звісно, викликаний магією Ліси), Магістр просто сів на підлогу і почав плакати.

— Я не можу... — ридав найрозумніший маг королівства. — Тут немає сенсу! Світ не має сенсу! Навіщо я вчив тригонометрію, якщо в критичний момент на мене падають кошенята?!

Суддя, який вже сам почав сумніватися в реальності, оголосив: — Переможці Турніру Гідності... е-е... «Подих Хаосу»!

Король, що сидів у ложі, підвівся і почав аплодувати. — Це було... свіжо! — вигукнув він. — Ми занадто довго були серйозними! Нагородити їх золотими кубками у формі качок!

Залгур усміхнувся. План Мальфаса працював ідеально. Королівство Світла почало втрачати свій пафос. Але в цей момент він відчув на собі погляд. Верховний Інквізитор Валоріус не аплодував. Він діставав з кишені старий сувій із портретом... Залгура.

— Схоже, пригоди тільки починаються, — пробурмотів демон.