Корпоративна етика та «Сюрприз» з Пекла

  Залгур зібрав героїв у залі планування (яка раніше була кімнатою для допитів, але Аврора — та сама магиня з твоїх попередніх записок — мабуть, схвалила б перепрофілювання).

— Отже, — демон постукав кігтем по столу. — Ви перемогли паладінів. Світ тепер вважає вас небезпечними божевільними. Це чудовий результат. Але є одна проблема. Податкова інспекція Безодні.

— У вас є податки? — здивувався Бобо, намагаючись нагострити свій дерев’яний меч за допомогою шматка сиру.

— У Пеклі податки — це єдине, що працює краще, ніж котли, — зітхнув Залгур. — Мій куратор, демон вищого рангу на ім'я Мальфас, надіслав повідомлення. Він хоче знати, чому я не надав звіт про «смерть чотирьох душ» і куди подівся бюджет, виділений на закупівлю нових шипів для стін.

— Скажи, що ми померли! — запропонувала Ліса, випадково змахнувши паличкою. Посеред столу миттєво з'явився кущ фіалок, який почав співати колискову.

— Я не можу брехати Мальфасу, у нього нюх на правду, як у податкової на приховані доходи, — Залгур подивився на двері. — Більше того, він уже тут.

Двері розчинилися з сухим звуком, схожим на хрускіт паперу. У залу зайшов чоловік у бездоганному сірому костюмі. У нього не було рогів, але його краватка була затягнута так туго, що будь-який смертний уже б тричі зустрівся з предками. В руках він тримав теку з написом «Аудит».

— Залгуре, — голос Мальфаса був сухим і холодним. — Я переглядав твої витрати. Смажений гусак? Квітковий килим? Полуничний кисіль? Ти Повелитель Демонів чи менеджер кондитерської фабрики?

Мальфас перевів погляд на героїв. Грек у цей момент спав, обійнявши ногу демона-інспектора, бо вона здалася йому «теплою і стабільною».

— А це що за біологічне сміття? — Мальфас брезгливо відсунув ногу. — Це і є ті герої, яких ти мав спопелити ще в понеділок за графіком?

— Це... це мій новий проект! — імпровізував Залгур, відчуваючи, як пітніють роги. — Це «Герої на аутсорсі». Ми готуємо їх для того, щоб вони захоплювали світлі королівства зсередини, використовуючи метод психологічного хаосу!

Мальфас примружив очі. — Психологічного хаосу? Доведіть. Якщо протягом десяти хвилин вони не змусять мене відчути жах, я конфіскую твій замок і відправлю тебе керувати відділом претензій у чистилище.

Залгур зблід. Це було гірше за смерть. — Так... Бобо, Лісо, Тіно! Покажіть пану інспектору наші... методи.

Герої переглянулися. Вони зрозуміли одне: Залгуру загрожує небезпека.

Бобо виступив уперед. Він зняв відро з голови й простягнув його Мальфасу. — Пане в сірому, — серйозно сказав він. — Ваша тінь... вона плаче. Вона каже, що ви ніколи не брали її у відпустку. Подивіться на неї!

Мальфас глянув униз. Бобо в цей момент почав імітувати звуки схлипування, ховаючись за відром.

Ліса вирішила підтримати. Вона вигукнула: «Екстремус Емпатіус!» і замість закляття страху викликала дощ із... м'яких іграшок у формі маленьких демонів.

— Ой, які мілашки! — Тіна почала стріляти в повітря, але цього разу її стріли розкривалися, як маленькі парашути, на яких спускалися цукерки.

Мальфас стояв, засипаний плюшевими іграшками, під дощем із карамелі, поки Бобо продовжував переконувати його, що його тінь потребує психолога. В цей момент Грек прокинувся, подивився на інспектора і сказав: — Ти занадто напружений, брате. Твоя чакра в формі податкової декларації. Давай я навчу тебе дихати животом.

І Грек почав демонструвати техніку глибокого хропіння під час видиху.

Мальфас затремтів. Його обличчя стало попелястим. Він ніколи не бачив нічого подібного. Його логічний, структурований світ бюрократії Пекла тріснув по швах.

— Досить... — прошепотів він, відбиваючись від плюшевого демона, який пищав «Я тебе люблю!». — Це... це справді жахливо. Такого рівня абсурду не витримає жодна система. Залгуре, це геніально. Ти створив зброю, яка знищує здоровий глузд.

Мальфас швидко поставив штамп у теці. — Звіт прийнято. Проект «Герої-Хаотики» отримує додаткове фінансування. Але, будь ласка... приберіть від мене цього монаха. Він намагається знайти моє внутрішнє світло, а в мене там тільки незаповнені бланки!

Інспектор зник у вогняному спалаху, залишивши після себе запах сірки та одну плюшеву іграшку.

Залгур важко впав у своє крісло. — Ми це зробили, — видихнув він. — Ми офіційно стали «Проектом Хаосу».

— А цукерки можна їсти? — запитала Тіна.

— Їжте все, — махнув рукою Залгур. — Сьогодні ви врятували мої роги. Завтра... завтра ми навчимося використовувати плюшевих демонів як балістичну зброю.

  Після того, як Мальфас зник, залишивши після себе лише стійкий аромат сірки та рожевого плюшевого демона, який періодично казав «Давай обіймемося!», Залгур зрозумів: настав час для справжнього випробування.

— Отже, — почав Залгур, обережно витираючи цукрову пудру зі свого головного тактичного столу. — Мальфас затвердив проект. Це означає, що тепер ви — офіційний загін спеціального призначення «Абсурд». І у нас є перше завдання.

— Ми підемо грабувати каравани? — з надією запитав Бобо, який вже встиг надіти на ліву руку замість щита кришку від великої каструлі.

— Ні, Бобо. Ми йдемо до столиці Королівства Світла — міста Люмінос. Там відбудеться щорічний «Турнір Гідності». Туди з’їдуться найкращі герої, стратеги та маги. Мальфас хоче, щоб ми внесли... — Залгур підібрав слово, — ...корективи в їхнє уявлення про реальність.