Курс молодого бездара

  Тренувальний майданчик Залгура був місцем страху. Тут були манекени, що вміли бити здачі, смуга перешкод із лави та мішені, які ображали кожного, хто в них не влучав.

— Отже, почнемо з основ, — Залгур схрестив руки на грудях. — Бобо, візьми цей тренувальний меч. Він дерев’яний, тому ти не зможеш відрубати собі ногу... принаймні, я на це сподіваюся. Твоє завдання — вдарити манекен.

Бобо рішуче схопив меч. Він заплющив очі, зробив глибокий вдих і замахнувся. — Тримайся, потворо! — закричав він.

Але в останню секунду його власна тінь на піску підставила йому підніжку. Бобо полетів кубарем, пролетів повз манекен і врізався головою в стійку зі зброєю. Стійка похитнулася і поховала воїна під горою щитів.

— Я знав... — почулося глухе з-під щитів. — Це була засідка...

Залгур зітхнув так важко, що мішені на іншому кінці поля здригнулися. — Добре, Бобо, зарахуємо це як «тактичне відвертання уваги ворога власним тілом». Тіно, твоя черга. Бачиш те яблуко на голові манекена?

Тіна впевнено дістала стрілу. — Яблуко? Легко! — вона натягнула тятиву, дивлячись прямо на яблуко. Потім, за своєю звичкою, в останній момент задерла ніс вгору і вистрілила в небо.

Запала тиша. Залгур чекав. Секунду, дві, три... Раптом з неба з гучним карканням упав великий смажений гусак, пронизаний стрілою Тіни. Він упав прямо на стіл, де лежали карти Залгура.

— Я влучила! — радісно вигукнула Тіна. — Тіно, — Залгур підійшов до гусака. — Це був поштовий гусак сусіднього чаклуна. І він уже був замаринований. Як ти це робиш?!

— Це талант, — скромно опустила очі дівчина.

— Лісо, — демон повернувся до магині, яка вже встигла намалювати на землі пентаграму, використовуючи варення. — Просто... просто виклич маленьку іскру. Маленьку. Без дощу. Без снігу. Без метеликів. Просто вогонь.

Ліса зосередилася. Її обличчя почервоніло. Вона вигукнула складну формулу, яка звучала як щось середнє між латиною та чханням. На кінчику її пальця з’явилася іскра. Вона була ідеальною. Синьою, гарячою...

— О, виходить! — зраділа Ліса. У той же момент іскра відірвалася від її пальця, полетіла до Грека, який спав під стіною, і підпалила його сандалі.

— Вогонь... очищення... — пробурмотів Грек, навіть не розплющуючи очей, і почав повільно крутити ногами в повітрі, нагадуючи охоплений полум'ям пропелер.

Залгур зрозумів: якщо він не втрутиться зараз, його замок згорить, затоне і буде засипаний смаженими гусями одночасно.

— Досить! — рявкнув він. — Новий план. Ви — не герої. Ви — стихійне лихо. І саме так ми будемо вас використовувати.

Він розгорнув карту земель. — Завтра до моїх кордонів підійде загін «Сяючих Паладинів». Вони ідеальні. Вони чисті. Вони знають усі правила. І саме тому вони програють. Бо вони готувалися до битви зі Злом, а не до зустрічі з командою, де один б’ється з тінню, інша збиває поштових гусей, а третя викликає зливу в пустелі.

— Ми будемо битися? — з надією запитав Бобо, вилазячи з-під щитів з відром на голові.

— Ні, — зловісно посміхнувся Залгур. — Ви будете «презентувати себе». Ви просто вийдете їм назустріч. А я буду сидіти на пагорбі з попкорном і дивитися, як у паладинів трапляється нервовий зрив.