Розділ 5 Буде так як скаже відьма

Вийшла змучена відьма та ще більш змучені дітлахи аж в іншій області. Лісовик не полінувався і доставив їх в ліс біля маленького містечка Житомирської області мало не під блокпост місцевої  тероборони(справжньої, а не лісової). Там довго не розбиралися угледівши всю потріпано - сопливу компанію і пригостивши гарячим чаєм та печивом, що знайшлося у місцевих захисників, відразу ж відправили до волонтерів.

Господиня, що прийняла Степанівну та Настькин виводок зразу ж сподобалася відьмі:

- Таїса! - представилася невисока жіночка  за п'ятдесят з головою повною сивого волосся. Очі її швидко пройшлися по дітях і чіпко уп'ялися в Оксану. Відьма стрепенулася в середині, але потім заспокоїлася зрозумівши, що магії в волонтерці немає...

Хоча... Було щось в її очах! Якийсь незримий вогонь, сила волі, яку не можна було б пояснити нічим буденним.

" І все ж таки, хтось з наших у твоєму роду відмітився" - зробила висновок Оксана спостерігаючи за привітною господинею в подальші дні.

Те, як ця невисока жіночка зі всією  своєю родиною збирала пакунки на фронт, організовувала збір, плела кікімори та ще й встигала допомагати переселенцям просто не вкладувалося в рамки людських можливостей.

"Треба бути з нею обережним" - роздумувала відьма, погладжуючи Миркуна й уважно спостерігаючи за тим як вправно все виходить у місцевої волонтерки. Але зриватися з місця і кудись рушати далі Оксана не хотіла і не могла. 

Зачинившися в туалеті (хто б міг подумати, що вона коли-небудь дійде до такого неподобства чаклувати в непотребному місці) Степанівна розкинула колоду, що завбачливо прихопила з собою і та видала їй вирок. Сидіти відьмі в цьому Радомишлі й нікуди не рипатися. Якщо Оксана хоче здихатися від свого виводка. 

Оксана хотіла не дуже. Ні, ви не подумайте, в цьому відьма не зізналася навіть самій собі, але за ці безумні дні, вона прив'язалася своїм черствим, чаклунським серцем до зграйки сусідських малюків. Особливо до Наталки, спокійної, слухняної та розсудливої помічниці. Але марку потрібно було тримати й відьма все ще подумки зневажливо пирхала згадуючи своїх тимчасових вихованців.

Та це не завадило Оксані  цілих два тижні обживатися на новому місці, представляючи інтереси дітлахів, як єдиній знайомій  їм людин. Оформити документи, отримати допомогу, коли....

Неочікуваний дзвінок з невідомого номеру прозвучав о дев'ятій ранку і змусив серце відьми тьохнути. Відчуття, що ця сторінка її життя ось-ось закриється не покидало, поки Степанівна тиснула  кнопку "відповісти" на своєму телефоні.

 - Оксана Степанівна-а-а - завили зразу ж на тому боці. Відьма зморщила носа і подумала як все-таки Настці вдається навіть зірваним, тихим голосом говорити так противно і пронизливо - Це Настя-я-я. 

Та зрозуміло, що не дідь... дядько тобто.

- Я жива - видала ще одну порцію очевидного колишня птушниця і почала швидко-швидко торохтіти в слухавку - І Вітька теж. Мама залишилася з вітчимом, там в Ірпені... шморг... А в мене поцілили тричі...шморг-шморг... але сталося диво і наші врятували. Боже, Степааанівно, як то було страшнооо! Лікарі, кажуть, я мало не вмерла!

" Гарно спрацював ритуал"- зробила собі подумки помітку відьма -" як буде час, то обов'язково допрацюю"

- А як мої дітки? - нарешті втомившись перераховувати власні напасті Настька і згадала за головне.

- Наталко, тримай! - без жодних коментарів передала слухавку дівчинці Степанівна. 

- Алло!- навіть не питаючи хто це, Наталка слухняно взяла телефон, але вже за секунду очі її збільшилися і в них з'явилися сльози - Мама? Мамочка!

Скрикнула дівчинка і заплакала. Вже за секунди, з різних кутків дому до неї збіглися два братики й сестричка і притулившись один до одного, вони вслухалися в самий дорогоцінний голос на землі.

Степанівна відвернулася від цієї картини й швидко стерла, щось мокре, що набігло в її очі. Оце розвела Таїса в себе, в хаті, пилюки! Та аж в очі лізе і змушує плакати чесну відьму. Ні-ні, ви не думайте, то просто щось потрапило в око. Серце Степанівни  - кремінь, як і раніше! І зовсім вона не розчулилася і нікого їй не жаль, ось так от! А хто подумає інше, то     схопить її фірмове прокляття!

Та попри все, що говорив їй розум і відьомська гордість, те саме серце - кремінь стискалося в передчутті, що з дітлахами скоро доведеться розлучатися.

****

Через чотири дні вся їх сопливо-криклива компанія рушила на Житомир. Чоловік  Таїси, Валєра, погодився підкинути їх своїм бусом до госпіталю де лежала везуча Настька.Степанівні не хотілося везти дітей в нікуди, але горе - мамця підсуєтилася і змогла знайти тимчасовий прихисток для родини в якійсь місцевій церкві.

Відьму аж перекосило від думки куди їй доведеться завести свій виводок, але робити було нічого. Діти Насьткині, а отже і проблеми її. Крім того, були в Степанівни плани в які геть не вписувався баласт...

Валєра гнав автомобіль швидко, напружено озираючись навколо, Галя - дочка Таїси й теж волонтерка, жартувала й розважати дітей, старанно намагаючись відсіяти всі матюки та непристойності, що нахапалася від хлопців на передовій, а Оксана думала...Думала довго і напружено

Дорога скінчилася швидко і без небезпечних пригод. В госпіталі їх вже чекали й змучений персонал, лишень вказав на палату Настьки, навіть не перевіривши документи. Схоже, сусідка встигла повідомити про їх приїзд. 

Степанівні зовсім не хотілося відкривати двері цієї палати й бачитися з горе-мамцею, але діти вже кинулися вперед і відьмі нічого не залишилося як слідувати за ними. 

Настя лежала на другому ліжку від входу. В палаті було багато людей з різною ступеню потріпаності, але й тут птушниця виділялася. Тулуб, нога і голова Настьки були перев'язані й говорили, що жінці добряче дісталося. На вигляд вона була дуже бліда, але очі гарячкувато блищали від сліз, коли вона намагалася обійняти всіх своїх дітей разом. Виходило не дуже, але жінка старалася. Як і діти, що товпилися навколо, плакали й притискалися до матері якомога ближче.