Розділ 3 Три дні

Останніх три дні Степанівна прожила в справжньому пеклі. Діти  плакали і боялися, хотіли пити, хотіли в туалет, мерзли.... Голова відьми пухла від всіх цих проблем і елементарних потреб. А над  тією головою, на поверхні стріляли, підривали, убивали... Улюблене місто Оксани знищували вщент. Зникали домівки, валилися дерева, гинули люди та тварини. З кожною душею, що в муках покидала стражденне тіло, тягар на плечах відьми все збільшувався, збільшувався, збільшувався. ..

Ні, Степанівна ніколи не була сентиментальною і іноді творила таке, що у святі її ні при яких обставинах не запишеш. Але то була її земля, її люди, її дім...

Гнів ріс у серці відьми, з гнівом і страх, а більше за все горда дочка місяця ненавиділа боятися. Тому відьомська сутність бунтувала вимагаючи від Оксани дій.

Так хотілося вийти, прихопивши весь свій магічний арсенал та зробити такий заговір, таке прокляття, що проросте в роду звіроподібних загарбників на всі покоління разом і аж до страшного суду. 

А може навіть накласти на себе страшну замову на власній крові і...

- Оксано Степанівно, вода закінчилася - Наталка тихо торкнулася до руки Оксани, вириваючи її з похмурих думок. 

Дивно, але ось ці непрохані гості, яким Степанівна була не рада і не бажала бачити, були єдиним якорем, що тримали відьму від якогось божевільного вчинку.  

- Малих доглянь - після секундного роздуму буркнула відьма і попрямувала вгору сходами. 

Це була не перша її вилазка на поверхню. Малі сиділи закутані в ковдрах з її Степанівни дому, ортопедичний матрац за ену кількість тисяч гривень, безбожно покоївся на сирій підлозі підвалу, а два килими "під старовину" закривали прохолодні стіни. 

Як Оксані вдалося все те перетягнути - не питайте. Відьма пихтіла, матюкалася, але тягла, постійно при тому озираючись. Врешті-решт підвал був оснащений, їстівні запасу на місці, а ось з водою трапилася біда. Якось не приходило в голову відьмі провести туди колонку...

- Трясця твоїй...- скрикнула Степанівна в тиші темної ночі перечепившись за щось  невидиме і неочікувано м'яке - матері!

Вже тихше додала відьма і схопила кота на руки.

- Миркун, де ти шлявся? - видала претензії Оксана, все ще намагаючись віддихатися від несподіванки. 

Кіт лишень дуже тихо зашипів і дряпнувши господиню, почав вириватися з рук. 

- Та що з тобою таке? - зашипіла у відповідь   відьма, але спустила нервову тварину з рук. 

Миркун зразу ж кинувся до входу підвалу і там зупинився знову тихенько зашипівши на жінку. 

"Попередження" - зразу ж спало на думку відьмі і наче у відповідь недалеко почувся гомін.

Не роздумуючи більше, Степанівна кинулося до входу в її "фортецю" не забувши прихопити з собою кота. 

Часу було зовсім мало, а чари що потрібно було накласти на всю їх сопливо - малолітню компанію вимагали зосередженості і сил. А ще помічника!

- Твою ж дивізію! - прошепотіла відьма окидаючи поглядом свій дитячий садочок, що перелякано дивися на розтріпану тітку - всі обличчям до стіни, окрім Наталки!

Віддала наказ Степанівна прийнявши важке рішення. Що вона потім буде робити з цим дівчиськом Оксана чесно не уявляла, але шукати іншого виходу зараз часу не було. 

- Дивишся уважно на те що я роблю і погляд ні в якому разі не відводиш, зрозуміла? - суворо видала інструкції дівчинці відьма - навіть якщо дуже захочеться, навіть якщо буде боляче не смій відвертатися! А коли я кивну, даси руку, ясно?

Шокованій Наталці нічого ясно не було, але Степанівна довго розжовувати не збиралася.

- Ясно чи ні? - гиркнула Оксана і дівча злякано закивало головою - Добре, починаємо!

Швидко, неначе тінь, відьма заметушилася по підвалу, хапаючи вуголь з відьомського вогнища та свічки з лампадок на могилах, які вона зазвичай збирала після Проводів. Сильний заговір буде, відгукнеться ще відьмі не раз і не два, але зараз врятує, тому...

- Не смій очі опускати! - зашипіла на Наталку Оксана, почувши як заскиглив Олег і Катя тихо позвала сестру - А ви циць, бо повіддаю окупантам!

Пригрозила, новою страшною напастю відьма, що тепер сміливо можна було ставити в один ряд з бабаєм та всякими нечистими духами, що не соромилися жити під дитячими ліжечками та лякати малих.

Наталка здригнулася, але Степанівну послухалася і погляду не відвела, хоча спітнілі долоньки стиснулися в кулачки та дівчинка витримала. 

- Майже все! - пробурмотіла відьма замикаючи коло - Руку! Швидко! 

 Скомандувала Наталці з тривогою дивлячись на вхід до підвалу. Дівчинка простягла долоньку і відьма зразу ж вхопилася за неї роблячи дві речі одночасно. Однією рукою закриваючи Наталці рота, а іншою впиваючись бідолашці в долоню міцними, гострими кігтями. 

Дівча глухо скрикнуло та Степанівна вже тягла їх переплетені долоні до чорної лінії кола, що відрізала їхній куток від іншого приміщення. 

Гаряча червона кров закапала на підлогу і зразу ж зникала,  вбираючись в символи як в губку. Ті налилися чорнотою і блиснули кривавим відтінком у світлі свічки. Неначе підморгнули малечі. 

- Все! Молодець! - від стресу Степанівна зробила непередбачуване - перший раз  в житті когось похвалила - Бери малих і роби що хочеш, аби вони мовчали! Інакше не спрацює, зрозуміла?

Нічого толком Наталка не розуміла, але відьмі кивнула і схопила Сергійка на руки, а також притисла до себе Олега.  Той все ще рюмсав і дівчинка зашепотіла йому на вухо, намагаючись вгамувати. 

- А я тебе говорю, там кто то есть! - почулося зверху і відьма швидко затушила свічку.

Прийшли чортяки! А Олег все не замовкав!

- Граната есть? 

Ох, а от такого розкладу Оксана не очікувала! Дідько, біс, чорт!!!! Поминати всіх родичів не варто було та відьма вже й сама була така налякана, що їй було не до пієтету. 

- Да, что-то вроде осталось. Чё, бросим подарочек бендеровцам?

На поверхні почувся огидний сміх і двері скрипнули.